в школі конкурс читців. четвертий клас. порадьте, будь ласка, гарного вірша, з яким не соромно буде виступити.
barbara_80• 19 марта 2018
Юрко Издрык - удивительное чувство ритма. Мне нравится ’Суффиксы’
суфікси
очки – вишеньки
щічки – яблучка
кажуть – лишенько
кажуть – щастячко
впало літечко –
біла випічка
грались діточки
рвались ниточки
небо падало
абрикосами
не ходіть ви там
діти босими
не плетіть ви там
хитрі ниточки
поки світ стоїть
наче виточки
поки жар з небес
наче патока
поки вишеньки...
поки яблука...
суфікси
очки – вишеньки
щічки – яблучка
кажуть – лишенько
кажуть – щастячко
впало літечко –
біла випічка
грались діточки
рвались ниточки
небо падало
абрикосами
не ходіть ви там
діти босими
не плетіть ви там
хитрі ниточки
поки світ стоїть
наче виточки
поки жар з небес
наче патока
поки вишеньки...
поки яблука...
Ответ дляbarbara_80
Юрко Издрык - удивительное чувство ритма. Мне нравится ’Суффиксы’
суфікси
очки – вишеньки
щічки – яблучка
кажуть – лишенько
кажуть – щастячко
впало літечко –
біла випічка
грались діточки
рвались ниточки
небо падало
абрикосами
не ходіть ви там
діти босими
не плетіть ви там
хитрі ниточки
поки світ стоїть
наче виточки
поки жар з небес
наче патока
поки вишеньки...
поки яблука...
суфікси
очки – вишеньки
щічки – яблучка
кажуть – лишенько
кажуть – щастячко
впало літечко –
біла випічка
грались діточки
рвались ниточки
небо падало
абрикосами
не ходіть ви там
діти босими
не плетіть ви там
хитрі ниточки
поки світ стоїть
наче виточки
поки жар з небес
наче патока
поки вишеньки...
поки яблука...
такий не гріх вивчити і для себе! дякую!
barbara_80• 19 марта 2018
Купила себе сборник Издрыка - это стихи для гурманов и истое наслаждение :)
Я еще, как взрослая, его ’Писанку’ люблю, но для ребенка не пойдет - очень уж душещипательное стихотворение
доглядати рослини
податись в малу авіацію
не писати нічого – навіть коротких листів
не належати більше ніяким народам чи націям
випікати із глини горнята і миски прості..
це не те щоби мрія бо я вже не мрію віддавна
і не те щоби план бо і планів у мене нема
це як аероплан що злітає повільно і плавно
над газетним листом де у кожному слові – війна
доглядати рослини щоб був нам сніданок і кисень
а у плині хвилин не ловити ніяких химер
жити в інфінітиві – як сказано – «нині і присно»
жити в інфінітиві лишаючись тут і тепер
доглядати рослини – бо це не зашкодить нікому
як не шкодить нікому від листя зеленого тінь
і із будь-яких мандрів завжди повертатись додому
хай би так і було все
і нині і присно
амінь
Я еще, как взрослая, его ’Писанку’ люблю, но для ребенка не пойдет - очень уж душещипательное стихотворение
доглядати рослини
податись в малу авіацію
не писати нічого – навіть коротких листів
не належати більше ніяким народам чи націям
випікати із глини горнята і миски прості..
це не те щоби мрія бо я вже не мрію віддавна
і не те щоби план бо і планів у мене нема
це як аероплан що злітає повільно і плавно
над газетним листом де у кожному слові – війна
доглядати рослини щоб був нам сніданок і кисень
а у плині хвилин не ловити ніяких химер
жити в інфінітиві – як сказано – «нині і присно»
жити в інфінітиві лишаючись тут і тепер
доглядати рослини – бо це не зашкодить нікому
як не шкодить нікому від листя зеленого тінь
і із будь-яких мандрів завжди повертатись додому
хай би так і було все
і нині і присно
амінь
Ответ дляbarbara_80
Купила себе сборник Издрыка - это стихи для гурманов и истое наслаждение :)
Я еще, как взрослая, его ’Писанку’ люблю, но для ребенка не пойдет - очень уж душещипательное стихотворение
доглядати рослини
податись в малу авіацію
не писати нічого – навіть коротких листів
не належати більше ніяким народам чи націям
випікати із глини горнята і миски прості..
це не те щоби мрія бо я вже не мрію віддавна
і не те щоби план бо і планів у мене нема
це як аероплан що злітає повільно і плавно
над газетним листом де у кожному слові – війна
доглядати рослини щоб був нам сніданок і кисень
а у плині хвилин не ловити ніяких химер
жити в інфінітиві – як сказано – «нині і присно»
жити в інфінітиві лишаючись тут і тепер
доглядати рослини – бо це не зашкодить нікому
як не шкодить нікому від листя зеленого тінь
і із будь-яких мандрів завжди повертатись додому
хай би так і було все
і нині і присно
амінь
Я еще, как взрослая, его ’Писанку’ люблю, но для ребенка не пойдет - очень уж душещипательное стихотворение
доглядати рослини
податись в малу авіацію
не писати нічого – навіть коротких листів
не належати більше ніяким народам чи націям
випікати із глини горнята і миски прості..
це не те щоби мрія бо я вже не мрію віддавна
і не те щоби план бо і планів у мене нема
це як аероплан що злітає повільно і плавно
над газетним листом де у кожному слові – війна
доглядати рослини щоб був нам сніданок і кисень
а у плині хвилин не ловити ніяких химер
жити в інфінітиві – як сказано – «нині і присно»
жити в інфінітиві лишаючись тут і тепер
доглядати рослини – бо це не зашкодить нікому
як не шкодить нікому від листя зеленого тінь
і із будь-яких мандрів завжди повертатись додому
хай би так і було все
і нині і присно
амінь
дякую, перечитала три рази і відчула себе гурманом)
Пышечка• 19 марта 2018
Детский стих Михайла Стельмаха ’Черепаха’
Кіт побачив черепаху, черепаху-костомаху,
Та й говорить: - От невдаха!
Зверху миска, знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо?
Черепаха каже тихо:
- Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з,явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти, коте, не кради,
Не минеш тоді біди.
Кіт побачив черепаху, черепаху-костомаху,
Та й говорить: - От невдаха!
Зверху миска, знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо?
Черепаха каже тихо:
- Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з,явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти, коте, не кради,
Не минеш тоді біди.
Тоска в носках• 19 марта 2018
Мама моя 1941 року народження, в школі вчила:
Білесенькі сніжиночки,
Вродились ми з води,
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Ми хмаркою носилися
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
Як діточки малі,
І линемо до матінки —
До любої землі.
Але вітрець швидесенький
Жене та крутить нас.
Не дми, не дми, буйнесенький,
Бо нам вже спати час.
Матуся наша рідная
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла, бідная,
Вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
Устелимо сніжком,
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Нехай зимою лютою
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай,
Щоб долі променистої
Зазнав наш рідний край.
Білесенькі сніжиночки,
Вродились ми з води,
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Ми хмаркою носилися
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
Як діточки малі,
І линемо до матінки —
До любої землі.
Але вітрець швидесенький
Жене та крутить нас.
Не дми, не дми, буйнесенький,
Бо нам вже спати час.
Матуся наша рідная
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла, бідная,
Вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
Устелимо сніжком,
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Нехай зимою лютою
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай,
Щоб долі променистої
Зазнав наш рідний край.
Тоска в носках• 19 марта 2018
Дівчину вродливу юнак покохав:
Дорожче від неї у світі не мав.
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
Тебе я кохаю. За тебе умру...
Віддам за кохання і неньку стару!
Та мила його не боялась гріха:
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси.
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав.
І стався опівночі лютий злочин:
Мов кат, витяв серце у матері син...
І знову до милої, з серцем в руках,
Побіг, і саженний гонив його жах.
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров´ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
Мій любий, ти впав... чи тебе не болить?
Дорожче від неї у світі не мав.
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
Тебе я кохаю. За тебе умру...
Віддам за кохання і неньку стару!
Та мила його не боялась гріха:
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси.
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав.
І стався опівночі лютий злочин:
Мов кат, витяв серце у матері син...
І знову до милої, з серцем в руках,
Побіг, і саженний гонив його жах.
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров´ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
Мій любий, ти впав... чи тебе не болить?
Ответ дляТоска в носках
Мама моя 1941 року народження, в школі вчила:
Білесенькі сніжиночки,
Вродились ми з води,
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Ми хмаркою носилися
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
Як діточки малі,
І линемо до матінки —
До любої землі.
Але вітрець швидесенький
Жене та крутить нас.
Не дми, не дми, буйнесенький,
Бо нам вже спати час.
Матуся наша рідная
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла, бідная,
Вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
Устелимо сніжком,
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Нехай зимою лютою
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай,
Щоб долі променистої
Зазнав наш рідний край.
Білесенькі сніжиночки,
Вродились ми з води,
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Ми хмаркою носилися
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
Як діточки малі,
І линемо до матінки —
До любої землі.
Але вітрець швидесенький
Жене та крутить нас.
Не дми, не дми, буйнесенький,
Бо нам вже спати час.
Матуся наша рідная
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла, бідная,
Вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
Устелимо сніжком,
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Нехай зимою лютою
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай,
Щоб долі променистої
Зазнав наш рідний край.
про сніжиночки і зараз вчать! а ще купила дітям на ярмарку ’білі мухи’, так її полюбили! дуже гарне видання книжечки на картоні, просто супер. цього вірша розповідала мені моя мама, 1956 року народження. ностальжі... і сніжиночки, до речі, теж.
Ответ дляТоска в носках
Дівчину вродливу юнак покохав:
Дорожче від неї у світі не мав.
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
Тебе я кохаю. За тебе умру...
Віддам за кохання і неньку стару!
Та мила його не боялась гріха:
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси.
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав.
І стався опівночі лютий злочин:
Мов кат, витяв серце у матері син...
І знову до милої, з серцем в руках,
Побіг, і саженний гонив його жах.
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров´ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
Мій любий, ти впав... чи тебе не болить?
Дорожче від неї у світі не мав.
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
Тебе я кохаю. За тебе умру...
Віддам за кохання і неньку стару!
Та мила його не боялась гріха:
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси.
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав.
І стався опівночі лютий злочин:
Мов кат, витяв серце у матері син...
І знову до милої, з серцем в руках,
Побіг, і саженний гонив його жах.
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров´ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
Мій любий, ти впав... чи тебе не болить?
початок дуже гарний, а в кінці вже і в мене сльози потекли)) от якби то про любов, але позитивно! знаєте таке?
* дуже поетичний Вам випав нік)
* дуже поетичний Вам випав нік)
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету
(Нікому б не сказав):
Сашко відкрив планету,
Нечувану планету!
І він оту планету...
Іринкою назвав.
З вас кожен здогадався,
Напевно здогадався,
Ну, звісно, здогадався:
Він - юний астроном.
Узяв та й закохався,
По вуха закохався,
Навіки закохався
В Іринку. От кіно!
А я люблю лиш небо,
Одне високе небо,
Лиш яснозоре небо
І телескоп шкільний.
Не вірите — не треба,
Всміхаєтесь про себе?
У хлопців запитайте —
Підтвердять це вони...
Однак, якщо планету,
Нечувану планету,
Омріяну планету
Відкрию раптом я,
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету:
Вже вибрав їй ім´я...
Великому секрету,
Найбільшому секрету
(Нікому б не сказав):
Сашко відкрив планету,
Нечувану планету!
І він оту планету...
Іринкою назвав.
З вас кожен здогадався,
Напевно здогадався,
Ну, звісно, здогадався:
Він - юний астроном.
Узяв та й закохався,
По вуха закохався,
Навіки закохався
В Іринку. От кіно!
А я люблю лиш небо,
Одне високе небо,
Лиш яснозоре небо
І телескоп шкільний.
Не вірите — не треба,
Всміхаєтесь про себе?
У хлопців запитайте —
Підтвердять це вони...
Однак, якщо планету,
Нечувану планету,
Омріяну планету
Відкрию раптом я,
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету:
Вже вибрав їй ім´я...
Ответ дляТоска в носках
Мама моя 1941 року народження, в школі вчила:
Білесенькі сніжиночки,
Вродились ми з води,
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Ми хмаркою носилися
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
Як діточки малі,
І линемо до матінки —
До любої землі.
Але вітрець швидесенький
Жене та крутить нас.
Не дми, не дми, буйнесенький,
Бо нам вже спати час.
Матуся наша рідная
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла, бідная,
Вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
Устелимо сніжком,
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Нехай зимою лютою
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай,
Щоб долі променистої
Зазнав наш рідний край.
Білесенькі сніжиночки,
Вродились ми з води,
Легенькі, як пушиночки,
Спустилися сюди.
Ми хмаркою носилися
Від подиху зими,
І весело крутилися
Метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
Як діточки малі,
І линемо до матінки —
До любої землі.
Але вітрець швидесенький
Жене та крутить нас.
Не дми, не дми, буйнесенький,
Бо нам вже спати час.
Матуся наша рідная
Холодна і суха,
Бо дуже змерзла, бідная,
Вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
Устелимо сніжком,
Мов ковдрою, накриємо
Легесеньким пушком.
Нехай зимою лютою
Вона спочине в сні,
Щоб зеленню пахучою
Прибратись навесні.
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай,
Щоб долі променистої
Зазнав наш рідний край.
Что-то знакомо очень... я тоже учила стих етот.... хоть я и не 41го года
Брюльтик• 19 марта 2018
Якби ваша дитина виступала серед Совєтчіц)))) я би порадила П. Глазовий:
Десять літ финтила Фенька в модній міні-юбці,
Але пари підшукати не вдалось голубці.
І не знала б Фенька бідна, як їй бути далі,
Та замітку прочитала в свіжому журналі,
Що в столиці електронні є вже автомати,
Що дівкам допомагають женихів шукати.
Жвава Фенька найкоротшу одягла спідницю
І негайно полетіла літаком в столицю.
В інститут прибігла Фенька рано на світанку
І надряпала записку на вузенькім бланку:
’Підшукай мені, машино, щоб жених був класний,
Представительний мужчина, а не шкет нещасний.
Щоб імєл він чин солідний, персональну дачку,
Збереженія на книжці й льогковую тачку.
Був неп’ющий, некурящий і до гроба вєрний.
В заключення сообщаю свой портрет примєрний.
В мене талія ізящна і фігура стройна,
А за проче-остальноє тоже я спокойна’.
Розписалася під бланком ще й черкнула риску.
Вклав учений у машину Феньчину записку,
І дала машина Феньці відповідь куценьку:
’Представительний мужчина чхать хотів на Феньку!’
Десять літ финтила Фенька в модній міні-юбці,
Але пари підшукати не вдалось голубці.
І не знала б Фенька бідна, як їй бути далі,
Та замітку прочитала в свіжому журналі,
Що в столиці електронні є вже автомати,
Що дівкам допомагають женихів шукати.
Жвава Фенька найкоротшу одягла спідницю
І негайно полетіла літаком в столицю.
В інститут прибігла Фенька рано на світанку
І надряпала записку на вузенькім бланку:
’Підшукай мені, машино, щоб жених був класний,
Представительний мужчина, а не шкет нещасний.
Щоб імєл він чин солідний, персональну дачку,
Збереженія на книжці й льогковую тачку.
Був неп’ющий, некурящий і до гроба вєрний.
В заключення сообщаю свой портрет примєрний.
В мене талія ізящна і фігура стройна,
А за проче-остальноє тоже я спокойна’.
Розписалася під бланком ще й черкнула риску.
Вклав учений у машину Феньчину записку,
І дала машина Феньці відповідь куценьку:
’Представительний мужчина чхать хотів на Феньку!’
Ответ дляБрюльтик
Якби ваша дитина виступала серед Совєтчіц)))) я би порадила П. Глазовий:
Десять літ финтила Фенька в модній міні-юбці,
Але пари підшукати не вдалось голубці.
І не знала б Фенька бідна, як їй бути далі,
Та замітку прочитала в свіжому журналі,
Що в столиці електронні є вже автомати,
Що дівкам допомагають женихів шукати.
Жвава Фенька найкоротшу одягла спідницю
І негайно полетіла літаком в столицю.
В інститут прибігла Фенька рано на світанку
І надряпала записку на вузенькім бланку:
’Підшукай мені, машино, щоб жених був класний,
Представительний мужчина, а не шкет нещасний.
Щоб імєл він чин солідний, персональну дачку,
Збереженія на книжці й льогковую тачку.
Був неп’ющий, некурящий і до гроба вєрний.
В заключення сообщаю свой портрет примєрний.
В мене талія ізящна і фігура стройна,
А за проче-остальноє тоже я спокойна’.
Розписалася під бланком ще й черкнула риску.
Вклав учений у машину Феньчину записку,
І дала машина Феньці відповідь куценьку:
’Представительний мужчина чхать хотів на Феньку!’
Десять літ финтила Фенька в модній міні-юбці,
Але пари підшукати не вдалось голубці.
І не знала б Фенька бідна, як їй бути далі,
Та замітку прочитала в свіжому журналі,
Що в столиці електронні є вже автомати,
Що дівкам допомагають женихів шукати.
Жвава Фенька найкоротшу одягла спідницю
І негайно полетіла літаком в столицю.
В інститут прибігла Фенька рано на світанку
І надряпала записку на вузенькім бланку:
’Підшукай мені, машино, щоб жених був класний,
Представительний мужчина, а не шкет нещасний.
Щоб імєл він чин солідний, персональну дачку,
Збереженія на книжці й льогковую тачку.
Був неп’ющий, некурящий і до гроба вєрний.
В заключення сообщаю свой портрет примєрний.
В мене талія ізящна і фігура стройна,
А за проче-остальноє тоже я спокойна’.
Розписалася під бланком ще й черкнула риску.
Вклав учений у машину Феньчину записку,
І дала машина Феньці відповідь куценьку:
’Представительний мужчина чхать хотів на Феньку!’
ржу!)))) тут таких Феньок тьма тьмуща, всі вгадують вік по фото і типу жаліються шо їм пиво у АТБ без паспорту не продають))))
Брюльтик• 19 марта 2018
Подивіться в Ліни Костенко...може шось інше...
Про мрії
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір´я,
А з правди, чесноти і довір´я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Про мрії
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір´я,
А з правди, чесноти і довір´я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Marsh_malloW• 19 марта 2018
Сьогодні день народження Максима Рильського. Він народився 19 березня 1895 р. в Києві.
Максим Рильський
Мова
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур′ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у ГрінчЕнка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Квiтень, 1956 р.
Максим Рильський
Мова
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур′ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у ГрінчЕнка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Квiтень, 1956 р.
Ответ дляMarsh_malloW
Сьогодні день народження Максима Рильського. Він народився 19 березня 1895 р. в Києві.
Максим Рильський
Мова
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур′ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у ГрінчЕнка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Квiтень, 1956 р.
Максим Рильський
Мова
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур′ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у ГрінчЕнка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Квiтень, 1956 р.
актуальний вірш! дякую. трохи вище згадувала ’Білі мухи’, улюблений вірш мого сина
Ответ дляБрюльтик
Подивіться в Ліни Костенко...може шось інше...
Про мрії
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір´я,
А з правди, чесноти і довір´я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Про мрії
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір´я,
А з правди, чесноти і довір´я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
дякую. Ліна Костенко чарівна. минулого року виступали з її віршем ’зелений слон’. дуже любимо
Тоска в носках• 19 марта 2018
Хоч і не українською, але душевний вірш, мій дідусь в дореволюцвйній приходській школі вчив:
Вечер был; сверкали звёзды;
На дворе мороз трещал;
Шёл по улице малютка,
Посинел и весь дрожал.
’Боже! - говорил малютка, -
Я прозяб и есть хочу;
Кто ж согреет и накормит,
Божей добрый, сироту?’
Шла дорогой той старушка -
Услыхала сироту;
Приютила и согрела
И поесть дала ему;
Положила спать в постельку -
’Как тепло!’ - промолвил он.
Запер глазки... улыбнулся...
И заснул... спокойный сон!
Бог и птичку в поле кормит,
И кропит росой цветок,
Бесприютного сиротку
Также не оставит Бог!
Вечер был; сверкали звёзды;
На дворе мороз трещал;
Шёл по улице малютка,
Посинел и весь дрожал.
’Боже! - говорил малютка, -
Я прозяб и есть хочу;
Кто ж согреет и накормит,
Божей добрый, сироту?’
Шла дорогой той старушка -
Услыхала сироту;
Приютила и согрела
И поесть дала ему;
Положила спать в постельку -
’Как тепло!’ - промолвил он.
Запер глазки... улыбнулся...
И заснул... спокойный сон!
Бог и птичку в поле кормит,
И кропит росой цветок,
Бесприютного сиротку
Также не оставит Бог!
Ответ дляПышечка
Детский стих Михайла Стельмаха ’Черепаха’
Кіт побачив черепаху, черепаху-костомаху,
Та й говорить: - От невдаха!
Зверху миска, знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо?
Черепаха каже тихо:
- Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з,явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти, коте, не кради,
Не минеш тоді біди.
Кіт побачив черепаху, черепаху-костомаху,
Та й говорить: - От невдаха!
Зверху миска, знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо?
Черепаха каже тихо:
- Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з,явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти, коте, не кради,
Не минеш тоді біди.
ой, у Стельмаха стільки гарних віршів! ’у бобра добра багато’ - моє улюблене з дитинства. придивляюся, до речі, до вірша про крота
Ответ дляТоска в носках
Хоч і не українською, але душевний вірш, мій дідусь в дореволюцвйній приходській школі вчив:
Вечер был; сверкали звёзды;
На дворе мороз трещал;
Шёл по улице малютка,
Посинел и весь дрожал.
’Боже! - говорил малютка, -
Я прозяб и есть хочу;
Кто ж согреет и накормит,
Божей добрый, сироту?’
Шла дорогой той старушка -
Услыхала сироту;
Приютила и согрела
И поесть дала ему;
Положила спать в постельку -
’Как тепло!’ - промолвил он.
Запер глазки... улыбнулся...
И заснул... спокойный сон!
Бог и птичку в поле кормит,
И кропит росой цветок,
Бесприютного сиротку
Также не оставит Бог!
Вечер был; сверкали звёзды;
На дворе мороз трещал;
Шёл по улице малютка,
Посинел и весь дрожал.
’Боже! - говорил малютка, -
Я прозяб и есть хочу;
Кто ж согреет и накормит,
Божей добрый, сироту?’
Шла дорогой той старушка -
Услыхала сироту;
Приютила и согрела
И поесть дала ему;
Положила спать в постельку -
’Как тепло!’ - промолвил он.
Запер глазки... улыбнулся...
И заснул... спокойный сон!
Бог и птичку в поле кормит,
И кропит росой цветок,
Бесприютного сиротку
Также не оставит Бог!
сегодня вечером читали с дочкой книгу-биографию Януша Корчака и о сиротах, которыми он всю жизнь опекался. хороший стих, спасибо
Marsh_malloW• 19 марта 2018
Ответ дляmido
актуальний вірш! дякую. трохи вище згадувала ’Білі мухи’, улюблений вірш мого сина
Дякую Вам, завдяки темі згадала один з найулюбленіших віршів шкільної пори, звісно звернулась до гуглу за повною версією))
Які слова!... Дуже любила мову та літературу в школі, будову слів, речень, подобалося покопатися. Мабуть, потрібно було на філологію)
Які слова!... Дуже любила мову та літературу в школі, будову слів, речень, подобалося покопатися. Мабуть, потрібно було на філологію)
Меряю линейкой• 19 марта 2018
Ответ дляБрюльтик
Подивіться в Ліни Костенко...може шось інше...
Про мрії
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір´я,
А з правди, чесноти і довір´я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Про мрії
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір´я,
А з правди, чесноти і довір´я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
гарний вирш
григорій чубай
Діти не вміють сміятись
заздрісно,
Крізь сльози сміятися
і від злості.
Діти завжди сміються
радісно.
І їм заздрять дорослі.
Повно щирості в тому сміхові,
Повно сонця розлитого,
Повно пролісків,
повно втіхи
І ще чогось
невідкритого.
Сміх той тягне
з землі до неба,
Наче жайвір,
струну із радості...
І якщо у душі у тебе
Захвилювалася лють
чи заздрість,—
Ти всміхнися отак
по-простому,
І повернеться щирість втрачена.
...Люди!
Все робіть по-дорослому,
Тільки смійтеся
по-дитячому
Діти не вміють сміятись
заздрісно,
Крізь сльози сміятися
і від злості.
Діти завжди сміються
радісно.
І їм заздрять дорослі.
Повно щирості в тому сміхові,
Повно сонця розлитого,
Повно пролісків,
повно втіхи
І ще чогось
невідкритого.
Сміх той тягне
з землі до неба,
Наче жайвір,
струну із радості...
І якщо у душі у тебе
Захвилювалася лють
чи заздрість,—
Ти всміхнися отак
по-простому,
І повернеться щирість втрачена.
...Люди!
Все робіть по-дорослому,
Тільки смійтеся
по-дитячому
чубай)
Із усіма сміятися і плакати —
Не все одно,
що буть цілком байдужим.
...Є в світі речі дуже
неоднакові —
Сонця на небі
і сонця в калюжі.
Є день і ніч.
Брехня і правда.
Добро і зло.
Зима і літо.
Є лжегерої.
Є герої справді.
...Тут необхідно ненавидіти
й любити!
Тут неможливо
«просто так» прожити,
Замкнувшись у собі,
немов у доті.
Усе тут необхідно пережити,
Усе на смак відчути
і на дотик.
Тут треба йти!
Іти, не зупинятись!
Тут ще багато треба,
треба,
треба!
За все тут необхідно хвилюватись —
За всіх людей,
за землю
і за небо.
І розумом,
тривогами,
руками
Не дать планеті в просторі заснути!
...Якщо прийшов людиною,
не каменем -
Байдужим
ти не маєш права бути!
Із усіма сміятися і плакати —
Не все одно,
що буть цілком байдужим.
...Є в світі речі дуже
неоднакові —
Сонця на небі
і сонця в калюжі.
Є день і ніч.
Брехня і правда.
Добро і зло.
Зима і літо.
Є лжегерої.
Є герої справді.
...Тут необхідно ненавидіти
й любити!
Тут неможливо
«просто так» прожити,
Замкнувшись у собі,
немов у доті.
Усе тут необхідно пережити,
Усе на смак відчути
і на дотик.
Тут треба йти!
Іти, не зупинятись!
Тут ще багато треба,
треба,
треба!
За все тут необхідно хвилюватись —
За всіх людей,
за землю
і за небо.
І розумом,
тривогами,
руками
Не дать планеті в просторі заснути!
...Якщо прийшов людиною,
не каменем -
Байдужим
ти не маєш права бути!
Ліна КОСТЕНКО
* * *
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, –
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно – музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина
* * *
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, –
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно – музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина
Доктор Варвар• 19 марта 2018
Contra spem spero!
Леся Українка
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Леся Українка
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Исправлялочка• 19 марта 2018
Ответ дляТоска в носках
Дівчину вродливу юнак покохав:
Дорожче від неї у світі не мав.
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
Тебе я кохаю. За тебе умру...
Віддам за кохання і неньку стару!
Та мила його не боялась гріха:
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси.
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав.
І стався опівночі лютий злочин:
Мов кат, витяв серце у матері син...
І знову до милої, з серцем в руках,
Побіг, і саженний гонив його жах.
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров´ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
Мій любий, ти впав... чи тебе не болить?
Дорожче від неї у світі не мав.
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
Тебе я кохаю. За тебе умру...
Віддам за кохання і неньку стару!
Та мила його не боялась гріха:
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси.
Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
Три дні і три ночі він десь пропадав.
І стався опівночі лютий злочин:
Мов кат, витяв серце у матері син...
І знову до милої, з серцем в руках,
Побіг, і саженний гонив його жах.
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров´ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
Мій любий, ти впав... чи тебе не болить?
да такой стих прочитать спокойно нельзя, как его можно рассказать
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу