Малая еще та• 11 апреля 2018
Не дочекався.....
Не дочекався...
– Васильку, візьми мене на Великдень додому, візьми мене, синку. Я притулюся десь у куточку, до рота прикладу хустинку, щоб не кашляти, і перебуду кілька днів у рідній хаті, де і стіни лікують. Я тут не витримаю.
– Ви, тату, як мала дитина. Тепло вам, чисто, їсти маєте що, ще щось із дому привезу, ліки куплю.
– Я не хочу їсти, Васильку, я вже рік не був удома, – старий Петро намагається зазирнути синові в очі. – Я сам залишився в палаті, всіх забрали додому.
– Ну добре, добре, до свят іще чотири дні, якось буде. Василь відвернувся до вікна, а втішений Петро почав ходити палатою, розповідаючи синові, що йому вже набагато краще. Залишившись наодинці, припав поглядом до вікна. Весна... Плакучі верби, які хтось посадив на лікарняному подвір´ї, розпустилися і зазеленіли. Всюди так тихо.
– Усе-таки не всіх забирають рідні на свята, залишаються важкохворі й ті, в кого нікого немає. Самотність знову почала огортати Петра і несамовито стискати у грудях. – Як то витримати ще чотири дні? Коли приїду додому, одразу піду на цвинтар до Марії. О Маріє, серце моє розривається від згадки, що тебе немає. Легенькі хмаринки пливуть і пливуть синім небом, то скупчуються, то бліднуть, і раптово губляться у безмежжі. Білі покривала на лікарняних ліжках, запах ліків і тиша, що несамовито гнітить, обезкровлюють душу, що рветься на рідне подвір´я, де з´явився первоцвіт.
– Боже, Боже, поверни мене додому, там шумить сосна коло хвіртки і від смутку за мною сивіє Маріїна могила, поверни мене на день-два, а тоді роби зі мною, що хочеш, – шепоче Петро, задихаючись від кашлю.
– Віруню, я привезу тата на свята додому, – Василь благально зазирнув у дружинині очі, спробувавши обійняти її за плечі. Віра нервово повела плечем і вивільнилась з обіймів. – Ти добре знаєш, що твій тато хворий на туберкульоз і може заразити всю родину. – Але ж лікар казав, що він давно не виділяє туберкульозних паличок. Тож не становить небезпеки для людей, які його оточують.
– Ти віриш лікарям? Я взагалі вже нікому і нічому не вірю. Ті медики тепер нічого не розуміють. Хіба лікар уболіває за нас? Більше хворих – більше грошей. Чи ти хочеш нас приректи на вічну недугу та загибель? Віра змовкла і до вечора не відізвалася до Василя жодним словом, а вночі довго плакала, жалібно промовляючи, що Василь її не любить. Він пригортав дружину до грудей, цілував мокре від сліз обличчя, просив пробачення і вкотре повторював, що нічого з батьком не станеться, якщо перебуде свята в лікарні.
У суботу Петро не відходив од вікна. З болем дивився на сонце, що пересувалось небом, і на листочки, що зав´язувались у бруньках, на зелені паростки трави, що тягнулися до світла, і на гарних молодих лелек, які кружляли високо-високо.
– До вечора ще далеко, ти приїдеш, синку, по мене, приїдеш, Васильку. Десь у церкві Плащаницю прибрали. Марія з п´ятниці на суботу завжди всю ніч сиділа біля Плащаниці.
– За що Тебе, Ісусе, розіп´яли? – промовив Петро голосно. – За наші гріхи, за наші, а не за Твої, бо Ти був безгрішний. Безгрішний, а помер у такий страшний спосіб, щоб нас, грішних, урятувати. Які нелюдські муки Ти терпів. Прости мені, що розхлюпуюся із жалю, і не залишай мене самого, не залишай мене. Я чув, як лікар казав синові, що дозволяє взяти мене на кілька днів додому, що я вже не заразний.
Сонце почало хилитися до заходу, посилаючи останні промені на молоді крони. Принесли вечерю – молочну кашу, чай і шматочок хліба.
– А вас чому додому не забрали? – немолода жінка, яка принесла їжу, співчутливо подивилася на хворого. Не відповів, бо жаль стиснув спазмом горло. Коли вона через деякий час зайшла забрати посуд, то побачила, що він до їжі не доторкнувся. Важко зітхнувши, понесла все до кухні. Петро на мить відчув присутність в палаті Маріїного духу. Це відчуття було таке сильне, що він мало не знепритомнів. У грудях запекло, світ якось дивно хитнувся, а погляд не міг покинути плакучої верби, що так журливо опустила свої прекрасні розквітлі віти. Притулився гарячою щокою до холодної подушки і так пролежав до ранку, не заплющивши очей. Місяць зазирав у велике вікно, то ховаючись за хмарами, то виринаючи з-за них, кидав свій холодний відблиск на бліде, змучене хворобою обличчя та на сухі блискучі очі, в яких залягла невимовна туга. Раненько на Великдень Василь із Вірою та восьмирічним Ромчиком пішли до церкви. Після Служби Божої хотів їхати до лікарні, але приїхала в гості Вірина рідня. До вечора сиділи всі за багатим святковим столом, вітаючи одне одного з воскресінням, співали "Христос Воскрес!", а також веселих українських гаївок. Василь відчув у грудях такий невимовний смуток, що не витримав і вийшов надвір. У церкві дзвонили на честь свята, а смуток переростав у страшний душевний біль, що ятрив серце. Згадав, як колись, саме на Великдень, десятирічним хлопчиком лежав після операції на апендицит у реанімаційному відділенні. До нього нікого з рідних не впускали, то тато весь день простояв під вікном. Він усміхався до Василька крізь сльози, ліпив з пластиліну тваринок і показував йому. Лікар відганяв тата від вікна, він відходив, знову повертався і стояв доти, доки Василько не заснув. Прокинувшись наступного дня на світанку, хлопчик знову побачив тата, який зазирав у вікно. Дотепер не знає, де тоді ночував батько... Відпровадивши гостей, сумно сидів іще близько години, а потім ліг спати. Та заснути не міг. Віра горнулася до нього, цілувала й гаряче шепотіла, що кохає його. Вранці, готуючи для батька сумку з їжею, поклала туди найсмачнішу ковбасу, найдорожчі цукерки і кілька найкращих мандаринок. Відчував себе таким спустошеним, що майже не чув її слів. У лікарні був вражений тишею, що залягла в коридорах. Не став дочікуватися ліфта, побіг сходами на сьомий поверх. Батькове ліжко було порожнє, лише пружини чорніли, різко контрастуючи з білизною застелених ліжок. Ледь переставляючи важкі ноги, підійшов до чергової медичної сестри. Не чекаючи запитання, вона тихо промовила, що ніхто такого не очікував. Широкий інфаркт розірвав батькове серце саме на Великдень. – Робили все можливе, але, на превеликий жаль... – і замовкла...
Автор: Ольга Яворська, "Нова Зоря".
– Васильку, візьми мене на Великдень додому, візьми мене, синку. Я притулюся десь у куточку, до рота прикладу хустинку, щоб не кашляти, і перебуду кілька днів у рідній хаті, де і стіни лікують. Я тут не витримаю.
– Ви, тату, як мала дитина. Тепло вам, чисто, їсти маєте що, ще щось із дому привезу, ліки куплю.
– Я не хочу їсти, Васильку, я вже рік не був удома, – старий Петро намагається зазирнути синові в очі. – Я сам залишився в палаті, всіх забрали додому.
– Ну добре, добре, до свят іще чотири дні, якось буде. Василь відвернувся до вікна, а втішений Петро почав ходити палатою, розповідаючи синові, що йому вже набагато краще. Залишившись наодинці, припав поглядом до вікна. Весна... Плакучі верби, які хтось посадив на лікарняному подвір´ї, розпустилися і зазеленіли. Всюди так тихо.
– Усе-таки не всіх забирають рідні на свята, залишаються важкохворі й ті, в кого нікого немає. Самотність знову почала огортати Петра і несамовито стискати у грудях. – Як то витримати ще чотири дні? Коли приїду додому, одразу піду на цвинтар до Марії. О Маріє, серце моє розривається від згадки, що тебе немає. Легенькі хмаринки пливуть і пливуть синім небом, то скупчуються, то бліднуть, і раптово губляться у безмежжі. Білі покривала на лікарняних ліжках, запах ліків і тиша, що несамовито гнітить, обезкровлюють душу, що рветься на рідне подвір´я, де з´явився первоцвіт.
– Боже, Боже, поверни мене додому, там шумить сосна коло хвіртки і від смутку за мною сивіє Маріїна могила, поверни мене на день-два, а тоді роби зі мною, що хочеш, – шепоче Петро, задихаючись від кашлю.
– Віруню, я привезу тата на свята додому, – Василь благально зазирнув у дружинині очі, спробувавши обійняти її за плечі. Віра нервово повела плечем і вивільнилась з обіймів. – Ти добре знаєш, що твій тато хворий на туберкульоз і може заразити всю родину. – Але ж лікар казав, що він давно не виділяє туберкульозних паличок. Тож не становить небезпеки для людей, які його оточують.
– Ти віриш лікарям? Я взагалі вже нікому і нічому не вірю. Ті медики тепер нічого не розуміють. Хіба лікар уболіває за нас? Більше хворих – більше грошей. Чи ти хочеш нас приректи на вічну недугу та загибель? Віра змовкла і до вечора не відізвалася до Василя жодним словом, а вночі довго плакала, жалібно промовляючи, що Василь її не любить. Він пригортав дружину до грудей, цілував мокре від сліз обличчя, просив пробачення і вкотре повторював, що нічого з батьком не станеться, якщо перебуде свята в лікарні.
У суботу Петро не відходив од вікна. З болем дивився на сонце, що пересувалось небом, і на листочки, що зав´язувались у бруньках, на зелені паростки трави, що тягнулися до світла, і на гарних молодих лелек, які кружляли високо-високо.
– До вечора ще далеко, ти приїдеш, синку, по мене, приїдеш, Васильку. Десь у церкві Плащаницю прибрали. Марія з п´ятниці на суботу завжди всю ніч сиділа біля Плащаниці.
– За що Тебе, Ісусе, розіп´яли? – промовив Петро голосно. – За наші гріхи, за наші, а не за Твої, бо Ти був безгрішний. Безгрішний, а помер у такий страшний спосіб, щоб нас, грішних, урятувати. Які нелюдські муки Ти терпів. Прости мені, що розхлюпуюся із жалю, і не залишай мене самого, не залишай мене. Я чув, як лікар казав синові, що дозволяє взяти мене на кілька днів додому, що я вже не заразний.
Сонце почало хилитися до заходу, посилаючи останні промені на молоді крони. Принесли вечерю – молочну кашу, чай і шматочок хліба.
– А вас чому додому не забрали? – немолода жінка, яка принесла їжу, співчутливо подивилася на хворого. Не відповів, бо жаль стиснув спазмом горло. Коли вона через деякий час зайшла забрати посуд, то побачила, що він до їжі не доторкнувся. Важко зітхнувши, понесла все до кухні. Петро на мить відчув присутність в палаті Маріїного духу. Це відчуття було таке сильне, що він мало не знепритомнів. У грудях запекло, світ якось дивно хитнувся, а погляд не міг покинути плакучої верби, що так журливо опустила свої прекрасні розквітлі віти. Притулився гарячою щокою до холодної подушки і так пролежав до ранку, не заплющивши очей. Місяць зазирав у велике вікно, то ховаючись за хмарами, то виринаючи з-за них, кидав свій холодний відблиск на бліде, змучене хворобою обличчя та на сухі блискучі очі, в яких залягла невимовна туга. Раненько на Великдень Василь із Вірою та восьмирічним Ромчиком пішли до церкви. Після Служби Божої хотів їхати до лікарні, але приїхала в гості Вірина рідня. До вечора сиділи всі за багатим святковим столом, вітаючи одне одного з воскресінням, співали "Христос Воскрес!", а також веселих українських гаївок. Василь відчув у грудях такий невимовний смуток, що не витримав і вийшов надвір. У церкві дзвонили на честь свята, а смуток переростав у страшний душевний біль, що ятрив серце. Згадав, як колись, саме на Великдень, десятирічним хлопчиком лежав після операції на апендицит у реанімаційному відділенні. До нього нікого з рідних не впускали, то тато весь день простояв під вікном. Він усміхався до Василька крізь сльози, ліпив з пластиліну тваринок і показував йому. Лікар відганяв тата від вікна, він відходив, знову повертався і стояв доти, доки Василько не заснув. Прокинувшись наступного дня на світанку, хлопчик знову побачив тата, який зазирав у вікно. Дотепер не знає, де тоді ночував батько... Відпровадивши гостей, сумно сидів іще близько години, а потім ліг спати. Та заснути не міг. Віра горнулася до нього, цілувала й гаряче шепотіла, що кохає його. Вранці, готуючи для батька сумку з їжею, поклала туди найсмачнішу ковбасу, найдорожчі цукерки і кілька найкращих мандаринок. Відчував себе таким спустошеним, що майже не чув її слів. У лікарні був вражений тишею, що залягла в коридорах. Не став дочікуватися ліфта, побіг сходами на сьомий поверх. Батькове ліжко було порожнє, лише пружини чорніли, різко контрастуючи з білизною застелених ліжок. Ледь переставляючи важкі ноги, підійшов до чергової медичної сестри. Не чекаючи запитання, вона тихо промовила, що ніхто такого не очікував. Широкий інфаркт розірвав батькове серце саме на Великдень. – Робили все можливе, але, на превеликий жаль... – і замовкла...
Автор: Ольга Яворська, "Нова Зоря".
показать весь текст
Пушкининиана• 11 апреля 2018
Ответ дляVIKYSIA
а невестка тут причем, с сына спрос
а невестка почему живет в доме чужом? бегом к маме своей и там права качать
Кондуктор автобуса• 11 апреля 2018
Ответ дляVIKYSIA
согласна, а старенький сам будет сидеть в хате на свято?
старенький может хоть на кладбище сходить, или к соседу в гости или просто быть ДОМА, а не в больнице..................когда в ЕГО ДОМЕ правит балом НЕВЕСТКА
Идеальная оптимистка• 11 апреля 2018
Ответ дляVIKYSIA
согласна, а старенький сам будет сидеть в хате на свято?
Наш свёкор сидит сам. Да, я своенравная невестка с противным характером, которая хочет отдохнуть в выходной. Зато именно я тягаю его по больницам, оплачиваю дорогостоящие операции, затариваю еженедельно продуктами, оплачиваю санатории и коммуналку.
И мне нифига не стыдно.
Деда из рассказа жаль, конечно. Но и опасения жены понятны.
И мне нифига не стыдно.
Деда из рассказа жаль, конечно. Но и опасения жены понятны.
Проработник• 11 апреля 2018
Ответ дляКозяка-маляка
А мама ваша как смотрит?
Ніяк.Вона в мене все кругом сама і лишній раз нікого не напрягає.
Козяка-маляка• 11 апреля 2018
Ответ дляИдеальная оптимистка
Наш свёкор сидит сам. Да, я своенравная невестка с противным характером, которая хочет отдохнуть в выходной. Зато именно я тягаю его по больницам, оплачиваю дорогостоящие операции, затариваю еженедельно продуктами, оплачиваю санатории и коммуналку.
И мне нифига не стыдно.
Деда из рассказа жаль, конечно. Но и опасения жены понятны.
И мне нифига не стыдно.
Деда из рассказа жаль, конечно. Но и опасения жены понятны.
Что делает в это время ваш муж?
Сын, я так понимаю.
Сын, я так понимаю.
Идеальная оптимистка• 11 апреля 2018
Ответ дляКозяка-маляка
Что делает в это время ваш муж?
Сын, я так понимаю.
Сын, я так понимаю.
Мой муж болен.
Козяка-маляка• 11 апреля 2018
Ответ дляИдеальная оптимистка
Мой муж болен.
Да?
У вас вроде все хорошо было. Дом,хозяйство. Это из того, что я помню по вашим ответам тут.
Пусть выздоравливает!
У вас вроде все хорошо было. Дом,хозяйство. Это из того, что я помню по вашим ответам тут.
Пусть выздоравливает!
Заместитель автора• 11 апреля 2018
Ответ дляЛолитаНеРазлита
А я не пониаю родителей, котороые руки выкручивают детям, не лавая им жить своей жизнью...это эгоизм
Ну то что в рассказе - понять как раз можно. И понимают это обычно, оказавшись на месте родителей. Неужели и правда трудно понять, что просто хочется домой человеку?
Я свекра, когда заболел, сразу сказала привозить к нам, нечего по съемным квартирам доживать (он в свое время развелся со свекровью, оставил ей и детям квартиру, потом со второй деной развелся, ей оставил квартиру, сам жил на съемных). Он отец мужа, и ему плохо было. Доживал у нас.
Я свекра, когда заболел, сразу сказала привозить к нам, нечего по съемным квартирам доживать (он в свое время развелся со свекровью, оставил ей и детям квартиру, потом со второй деной развелся, ей оставил квартиру, сам жил на съемных). Он отец мужа, и ему плохо было. Доживал у нас.
Заместитель автора• 11 апреля 2018
Ответ дляКуда ж без меня
Куча неправдоподобных моментов в рассказе. Возможная целевая аудитория - дети-подростки, и то девочки, если у родителей есть желание почитать им морали цените родителей.
да, сам рассказ такой себе, но мысль понятна.
Вообще не факт• 11 апреля 2018
Ну такое, можно все что хочешь красивыми словами написать, чтобы слёзки душили, даже умирание самого клятого фашиста. Но каждому дажется по делам его, мы же не знаем, что там в предистории было.
Заместитель автора• 11 апреля 2018
Ответ дляПарасюха
ну а че
никто никому ничем не должон, такой же девиз нынешнего общества?
Ну ходил папуля в больницу ну так его ж никто и не просил, мог бы и не ходить..
Ну не взяли на Пасху-ну так просто неудобен, ну че уж там..
Вот она мораль в чистом виде
никто никому ничем не должон, такой же девиз нынешнего общества?
Ну ходил папуля в больницу ну так его ж никто и не просил, мог бы и не ходить..
Ну не взяли на Пасху-ну так просто неудобен, ну че уж там..
Вот она мораль в чистом виде
Я тоже недавно писала про это вот ’никто никому ничего не должен’, что это ведет только к краху общества, мы все зависимы друг от друга и все должны - родителям и детям. И сами пока молоды и сильные - прекрасно, но ведь в любой момент любой человек может стать зависимым от чужой доброты... Меня тут заклевали, мол сама не должна и у детей не попрошу ничего.
Идеальная оптимистка• 11 апреля 2018
Ответ дляКозяка-маляка
Да?
У вас вроде все хорошо было. Дом,хозяйство. Это из того, что я помню по вашим ответам тут.
Пусть выздоравливает!
У вас вроде все хорошо было. Дом,хозяйство. Это из того, что я помню по вашим ответам тут.
Пусть выздоравливает!
Простите, по привычке не нажала аноним. Думаю, такие подробности лучше открыто не писать. Увы, муж болен уже 7 лет, и вряд ли поправится, но он у меня боец, поэтому у нас все хорошо)) И дом, и хозяйство)
Козяка-маляка• 11 апреля 2018
Ответ дляИдеальная оптимистка
Простите, по привычке не нажала аноним. Думаю, такие подробности лучше открыто не писать. Увы, муж болен уже 7 лет, и вряд ли поправится, но он у меня боец, поэтому у нас все хорошо)) И дом, и хозяйство)
ЛолитаНеРазлита• 11 апреля 2018
Ответ длякотопёс
Вы с дуба рухнули? вы знаете что такое падлочка Коха? а соседям какая радость. Вы смотрите шире чем кому принадлежит недвижимость. Он опасен для людей и неважно чей дом. Логика блин, вот же ж ж люди то. Дом глаза застит.
Согласна. Дедушка хоть бы о внуках и их здоровье подумал
ЛолитаНеРазлита• 11 апреля 2018
Ответ дляКондуктор автобуса
жить нужно В СВОЕМ доме, тогда все будет однозначно!
Тогда б дедушка еще соплей подбавил, что дети к нему не ездят
ЛолитаНеРазлита• 11 апреля 2018
Ответ дляКоленная ложечка
пусть найдут себе друзей в доме престарелых , и будет им внимание. Хватить этих дешевых манипуляций
1000 процентов. Есть предел, когда надо уходить со сцены и не обрекать своих детей на жизнь сиделки
Госпожа_тамагочи• 11 апреля 2018
И что за критики собрались тут, ошибки выискивают, сравнения всякие.
Кто способен, тот понял, какой посыл рассказа.
Кто способен, тот понял, какой посыл рассказа.
ЛолитаНеРазлита• 11 апреля 2018
Вот чест5о -сопли, слбн , сиси пуси... не пустила бы в дом больного человека и сама , будучи больной, не поперлась бы к детям.
Вечно недо...• 11 апреля 2018
Ответ дляПартизанка
Объясните мне, зачем это постить, зачем это читать...людям мало негатива отовсюду?
Те, для кого написано, чтобы воззвать к их совести, не исправятся, прочитав. А люди с нестабильной психикой лишний раз хлебнут отрицательных эмоций. Мы все , как селёдки в бочке, в плохих новостях, эмоциях, переживаниях, страхах. Зачем это культивировать?
Тапками можете не бросать, я в танке
Те, для кого написано, чтобы воззвать к их совести, не исправятся, прочитав. А люди с нестабильной психикой лишний раз хлебнут отрицательных эмоций. Мы все , как селёдки в бочке, в плохих новостях, эмоциях, переживаниях, страхах. Зачем это культивировать?
Тапками можете не бросать, я в танке
Полностью согласна, пользы от опуса никакой, вреда он не предотвратит, одно бесполезное расстройство чувствительным натурам.
На границе• 11 апреля 2018
Ответ длякотопёс
годами? написано ДАВНО не выделяет. Ну и вообще там не написано, что врачам приплачивали что бы его там подольше держать
в больнице не только с острой, открытой формой туберкулеза лежат
есть сопутствующие заболевания, есть профилактика, разные причины
есть сопутствующие заболевания, есть профилактика, разные причины
На границе• 11 апреля 2018
Ответ дляПроработник
Вона ще й як сама може, там здоров‘я ще мене переживе
Але вона звикла що ій все життя прислуговують, зараз свекра мучить, сидить тупо на дивані цілими днями і подай ій, принеси, помий, прибери, приготуй тільки чути Діма те, Діма се
Свекор старший за неї на 12 років і бігаж біля егоістичноі баби, я навіть боюсь уявити що буде як він помре, жертвою стане мій чоловік.
Але вона звикла що ій все життя прислуговують, зараз свекра мучить, сидить тупо на дивані цілими днями і подай ій, принеси, помий, прибери, приготуй тільки чути Діма те, Діма се
Свекор старший за неї на 12 років і бігаж біля егоістичноі баби, я навіть боюсь уявити що буде як він помре, жертвою стане мій чоловік.
Рассказ как бы о другом. Человек хотел праздник повести среди родных. Это не каприз, это нормально
ЛолитаНеРазлита• 11 апреля 2018
Ответ дляАноним_1440
так дед в свой дом просился, в родную хату... или как сын туда жену привел, то деду уже там не место?
Ну ок, если бы даже хата пустая стояла, дед бы просился в дом, где они живут. Тут дело не в доме, а дело в характере делушке. Он мечтает о похрле на могилку жены, грезы у него, соплм по колено... ему себя жалко, не сына своего, ни внуков, о них он не думает
На границе• 11 апреля 2018
Ответ дляНе умею мерить
Оно то конечно... но если у вас дома маленькие дети, то как тогда быть? А если дети ещё и без бцж, так как сейчас вакцина если и есть, то непонятно какая. Очень все неоднозначно. Я не уверена, что на месте невестки не поступила бы так же.
Врач все однозначно сказал. Невестке что то не нравится - пусть бы с ребенком поехала к родителям, раз такая боязливая
ЛолитаНеРазлита• 11 апреля 2018
Ответ дляАноним_1440
Это ЕГО дом, где ему и доживать, молодым нужно о своем жилье заботиться и там командовать. Мне в страшном сне не приснится, что посторонний человек будет решать - вернуться мне домой или нет.
Доживать -это значит все с бубном и с горшками вокруг скакать должны?. Ок, дожиаай, приезжсй -живи и оставь детей в покое. Серьезно, мне за 40 и мне уже просто не в моготу зябликом прыгать вокруг своей мамаши, до рыгачки надоело под нее подстраиваться и жить ее интересами, не додавать своим детям, а ей дать. И даже не живя под одной крышей я должна ей все, всегда и везде.
На границе• 11 апреля 2018
Ответ длякотопёс
та правильно, давайте всех заразим тубиком, бо ж родная хата. А палочки коха еще 100 лет потом в той хате проживут. Можно сразу жечь, если шо.
Слушайте, вы что то там соышали о тубе, но со соухом, видимо, неполалки. Он разный бывает. Первичный, вторичный. Муж на нервной почве им переболел, ни от кого не заразился и сам никого не заразил. Как оказалось болел всю мою беременность и когда сын родился. В семье кроме него 4 человек, все здоровы, никто не заразился. Врачи уже потом обнаружили камешек в лёгких. Сказали сильный организм, справился без лечения. Что там у деда было хз. Но врач ясно сказал сыну, что можно брать домой. Точка
котопёс• 11 апреля 2018
Ответ дляНа границе
Врач все однозначно сказал. Невестке что то не нравится - пусть бы с ребенком поехала к родителям, раз такая боязливая
а потом приехала, а ее там палочки коха с караваем встречают) здрасьте)
На границе• 11 апреля 2018
Ответ длякотопёс
а потом приехала, а ее там палочки коха с караваем встречают) здрасьте)
Может и дальше у родителей жить, там безопасно)
котопёс• 11 апреля 2018
Ответ дляНа границе
Слушайте, вы что то там соышали о тубе, но со соухом, видимо, неполалки. Он разный бывает. Первичный, вторичный. Муж на нервной почве им переболел, ни от кого не заразился и сам никого не заразил. Как оказалось болел всю мою беременность и когда сын родился. В семье кроме него 4 человек, все здоровы, никто не заразился. Врачи уже потом обнаружили камешек в лёгких. Сказали сильный организм, справился без лечения. Что там у деда было хз. Но врач ясно сказал сыну, что можно брать домой. Точка
Запятая. То что вам всем повезло и вы не заболели еще не значит что надо сознательно нарываться на опасность, бо у двоюродной сетры внучатой племмяницы соседки по даче болел муж и она не заразилась.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу