Так соромно, ювілей мами... Багато тексту

Мамі 70. Святкували у ресторані, запрошені діти, свати, куми, колеги-вчителі.
Це свято було для неї дуже важливе. Мама готувалася головним чином сама, допомагала дружина брата, яка живе поряд.
Я тиждень хворію, не вникала в подробиці, не знала чи взагалі потраплю на свято. Дуже себе погано почуваю, з температурою, але приїхали до мами.
Було все гарно організовано : відеозйомка, ведуча свята і т.п. І тут із самого початку надають слово дітям і внукам. Вся увага прикута до нас. Ми не підготовлені зовсім, син з мікрофоном розгубився, я теж, до слова у хронічному декреті подвійному, у колективі не працювала. Сказала звісно кілька слів, але я люблю "в лічку" не на публіку. Якби знала про такий масштаб свята, то звичайно б підготували цікаве привітання,зараз вже у голові стільки варіантів та ідей...
Потім по ходу у розмовах гості-колеги розказують як їх діти і внуки вітали, цілі сценарії складали. Я не буваю на таких святах, не знаю як заведено, давно не була на людях.
Мені так соромно стало... я настільки погана дочка, що навіть не знала як буде організоване свято??! Не взяла участі у підготовці... Знаю як для мами було важливо почути "при всіх" (ну так вже у них заведено) слова вдячності, любові, а я банально "щастя-здоровя-всього найкращого".
Дружина брата дуже гарно привітала.
А мені так соромно...