Дівчата, можливо знаєте якісь гарні вірші на українській мові?

Читайте Ліну Костенко. Торкаються...

Читаю, мені дуже подобаються її вірші!

да, Лина Костенко

Трактор в полі дир-дир-дир
Я колгоспний бригадир... Шютка
У Сосюри есть про любовь, у Рыльского. Из женщин только Лина Костенко для меня читабельна.
Интересно, а существуют каноничные переводы русских классиков на украинский

Василь Симоненко

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,

​Лопотіли крилами і рожевим пір´ям,
Лоскотали марево золотим сузір´ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Хто це дивиться на мене
Із портрета на стіні?
Це наш любий милий Ленін
Усміхається мені!

Так, я вільний, маю бистрі

Вільні думи-чарівниці,

Що для них нема на світі

Ні застави, ні границі.

Все, чого душа запрагне,

Я створю в одну хвилину,

В таємні світи надхмарні

Я на крилах думки лину.

Скрізь гуляю, скрізь буяю,

Мов той вітер дзвінкий в полі;

Сам я вільний і ніколи

Не зламав чужої волі!»

Якщо ця цитата вас торкне, знайдіть в інтернеті вірш:
’Твої слова, не вмиті потом
Непогамовного труда,
Полинуть непотрібним льотом,
Не залишаючи сліда.’
Ще й український правопис засвоїти буде легше.
А ось цитата з моєї улюбленої Ліни Костенко:
’Життя іде і все без коректур,
І час летить, не спинює галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
І ми живем уже після потопу...’
Подобаються також вірші Оксани Забужко. Варто прочитати.

Поищите Ивана Франка

Кохай, бо час тебе не жде.
Він забирає твої дні і ночі.
Кохай, допоки тіло спрагле й молоде,
бо в старості кохають тільки очі.

я ще зі школи обожнюю це вірш (В.Сосюри):
Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні...

Шум акацій... Посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать...
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять...

Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй...

Твої губи — розтулена рана...
Ми хотіли й не знали — чого...
Од кохання безвольна і п´яна,
ти тулилась до серця мого...

Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі...

Пам´ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв...
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог — на нашій путі...
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті...

Дні пройшли... Одлетіла тривога...
Лиш любов, як у серці багнет—
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.

Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б ,свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать...

Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі...
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.

Ти знаєш, що ти людина?
Ти знаєшь про це, чи ні?..

да!

Докую, такий проникливий вірш

Пашу Броського почитайте

Ось він:
Дівчина-бариста
Горнятко вулиць вечір сутінками сповнив. Вона варить каву, осіння, стомлена, сонна... Кава грає відтінками смаку столикими. Бариста за фахом, Художниця за покликанням..
Й було відчуття, що диво ось-ось і станеться, І тіні вечірні з´являлись, мов привид Станіса... - Чекайте хвилинку, кава ще трошки й звариться... У ній уся суть, у ній уся мудрість Варіса...
Кава - це вірші поетів у стані рідкому, Кава - це в почуттях замість крапки - кома, Людина без кави, мов Курт Кобейн без конверсів.. Кава - це магія, Кав´ярні - маленькі Гоґвортси..
Ти входиш до неї смиренно, мов грішник до храму, Просиш, як покаяння, міцного, мов сталь, еспрессо І дудлиш його до останнього міліграма, Замість молитви - чорна ранкова месса..
Замість молитви - очі, лагідні і знайомі, Замість кадила - чашка, замість свічок - цукерки, Замість хрестів - кориця, турка - замість ікони, Запах її парфюмів - ніжно-солодко-терпкий..
І висне над головами спокуса, мов меч Дамоклів, І висне свідомість, наче старий процесор, І зорі спостерігають нас крізь біноклі, Вони усе знають ліпше, ніж Ванга та Мессінг..
І світло дарують, далекі такі й молочні... Шкода, що не можна їх замість вершків у мокко.. А може і можна, якби ми були молодші, Якби час не вкрив наші душі буденності мохом..
Якби був не Київ, а був би, наприклад, Гоґсмід, Якби все було, мов у казці дитячій, просто.. Якби я був Гаррі, а ти, ну приміром, Джині, Якби ми знайшли лампадку з чарівним джином, Якби всі проблеми зникали велінням щуки, Якби враз всі війни і катаклізми вщухли... Ще сотні ´´якби´´, що серце шрамують лезом... Бариста за фахом, У душі поетеса..
Туман-чародій затягнув щільно небо димкою, Злива дурна вкрила місто плащем-невидимкою, Один помах палички — день перевтілився в спомин. Вона варить каву, осіння, стомлена, сонна..

А так теж тисячі разів плюсую за Ліну Костенко