Порадьте, будь ласка, гарний вірш українською мовою не про кохання

^_^ Ну, мене особисто цей натяк не бентежить. Вірш красивий і мені подобається. Тільки що організатори можуть його забракувати через цей момент.

«боже,
якщо ти планував мені стільки всього
треба було дати мені нерви, як корабельні канати
треба було дати шкіру огрублу, як парусина
треба було мені дати серце важке, як якір
щоб отак кинув його за борт –
і жодні хвилі його не зрушують з місця
у відкритому морі
у відкритому як рана морі
у відкритому як смертельна рана солоному морі
кажеш мені:
греби руками, дитино, греби руками,
доки я вигадую весла» Галина Крук.

Ще такий знайшла. Припав до душі. Авторе, дякую за тему

Дуже гарний вірш. Дякую, що поділилися. :-) Його треба як мотивацію - роздрукувати і над робочим столом повісити, щоб у найважчі моменти життя читати.
Для виступу він трішки короткуватий - вони хочуть 3-4 куплети. Але так просто він мені сподобався.

От я ще поки читала Ліну Костенко знайшла один класний вірш. Для виступу - неформат, бо надто довгий і про кохання. Але просто так він мені дуже сподобався.
Викладу - може, комусь теж сподобається. Неймовірно гарно написано.

Було нам тоді не до сміху.
Ніч підняла завісу –
біла симфонія снігу
пливла над щоглами лісу.

А ліс, як дрейфуюча шхуна,
скрипів, у льоди закутий…
І хлопець, зворушливо юний,
сказав із дорослим смутком:

– Ти пісня моя лебедина,
останнє моє кохання…
В такому віці людина
завжди кохає востаннє.

Бо то уже справа гідности –
життя, бач, як сон, промайнуло.
Підлітки для солідности
мусять мати минуле.

Завіяні снігом вітрила
звисали, як біла гичка…
Я теж йому щось говорила,
і теж, певно, щось трагічне.

Було кохання фатальне,
майже з драми Ростана…
Я тільки сніг пам´ятаю,
отой, що давно розтанув.

Білу симфонію снігу,
шхуну, в льоди закуту…
А нам з тобою – до сміху!
А нам з тобою не смутно!

І добре тобі, і весело
на білому світі жити.
Ти тільки, як всі воскреслі,
не любиш про смерть говорити.

І маєш, напевно, рацію.
Минуле вмерзає в кригу.
І це вже не декорація…
Біла симфонія снігу.

Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
Ти – моє перше кохання.
Останнє уже було.

В принципе, можете обратиться к Валерию Винарскому, думаю он не будет против)))
жтвет в Киеве, часто в центре или на Подоле сидит и выдает рифмы от любого слова, просто умеет рифмовать на ходу. Срифмует любые названия фирмочек))))
Единственно, не помню на каком языке, просто если классический украинский, то он мне как родной) западенский акцент раздражает(((

Андруховичу «Екзотичні птахи та рослини» перечитайте, там багато цікавого...Жадан також

Дякую! Вже знайшла в інтернеті Андруховича «Екзотичні птахи та рослини». Зараз почитаю.

Дуже красивий і актуальний для нашого убогого сучасного життя

У Жадана мені дуже сподобався ось цей вірш. Він про любов, ще й написаний від імені чоловіка, тому для виступу не підійде. Але написаний дуже класно, з таким приємним ненав´язливим гумором. :-) Викладу - хай люди почитають: може, комусь теж сподобається.

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.

Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.

Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.

Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.

Лише про мене хай забуває в останню чергу.

Не можу сам текст скопіювати. Даю посиланням
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=497903...

Написано, що сторінка не може бути відображена. :-(
Може, зробіть скріншот і картинкою викладіть?

Точно, скрін наше усе)))

Клас! ^_^ Чудовий вірш! Настрій піднімає.
Згадався мені віршик з інтернету:
’На Мальдивах волны, белые пески.
А у меня колготы и тёплые носки’

Ось це, можна сказати, більш розгорнута українська версія. :-) На ту ж тему.

Матусю,ненечко, де зараз взять слова?
Яка ти лагідна була, кому розкажу?
У тебе на могилі сніє сон трава
І тугою щоденно пам´ять в´яже.
Прости,я горда,що твоя дочка,
Що мудрість слів твоїх тамованих відчула.
Тобі судилась доля нелегка.
Та й мого серця гіркота торкнулась.
Я кров твоя, твій промінь зоревий,
Тоненьким пагінцем зіпялась з твого лона
Тепер він - дерево,й ніякий буревій
З гілля не звіє квіт його червоний.
Але крізь болі всі і каяття
Я вірю знов у радісне світання.
Не марно ти дала мені життя.
В мені - твоя любов і сподівання.
Людмила Мельник. Жила в соседнем подъезде. Всю жизнь писала в стол. Было 2 небольших издания после смерти силами друзей. Прекрасный слог, не стихи у нее, а музыка

Спасибо за тему)

Прихилися до мене, моє синьооке замріяне небо,
Ніч холодну зігрій простирадлом сріблястих зірок.
Я зцілитися зможу, коли доторкнуся до тебе,
На землі стане легшим незвіданий долею крок.

Прихилися до мене уперше, і може, востаннє.
Я втомилась від фальші у маски одягнених фраз.
І хай зустріч ця стане болючим тужливим прощанням.
Прихилися до мене крилом своїм ніжним хоч раз.

Зовсім мало, і так забагато душі моїй треба –
Я вростаю у землю, а мрію про зоряну вись.
Вириватись у простір одвічна, напевно, потреба.
Синьооке замріяне небо, до всіх нас на мить прихились. Марія Морозенко

За хвилину до того як випаде дощ,
ти відчуєш як шкіра вібрує під тиском
ще не впалих крапель, вони ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі.
Так солдат, що за хвилю має загинути,
відчуває деформації у власному тілі.

Сміх, що має назавтра до мене прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того як з´явишся ти -
я тебе передчую
С.Жадан (с)

Олександр Олесь, но это 20 век, а не 21.
Айстри.

Очень его люблю.

Автор, дякую за тему

Жінки щасливі і нещасні,
Жінки жагучі, як вогонь,
Святі, гріховні і прекрасні,
З пестливим доторком долонь,
Із відчайдушною жагою,
З глибоким світлом таїни,
З бажанням зранити й загоїти
І не позбутися вини,
Що все не так, не так, як хочеться.
Все менше лицарства й добра,
І серцю вільно не пророчиться,
Коли іде нечесна гра.
Жінки жасминні й полинові,
Розкішні, наче літній грім,
В сльозах, в стражданнях і в любові –
Що вас тримає в світі цім?
Жінки у парі і без пари,
Приручені і перелітні,
Оті, самотністю покарані,
Оті, що в дзеркалах розквітлі.
Стаєте хижі, мов орлиці,
Щоб зберегти від горя дім,
І прокидаєтесь, як сниться
Дитячий плач у світі цім.
Марія ЛЮДКЕВИЧ

Я – жінка! Ви чуєте люди, я свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я – ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.

Я – жінка. Я річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.

Я – жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,
Я щось незбагненне для чоловіків.

Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче.
І грішна я стала з твоєї вини.

Та я лише жінка.
Я прагну кохання.
Я все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці – я крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед.

Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я – непередбачена, незрозуміла,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.

Я – жінка. Я дійсно, слабка половина.
Нехай переможцям – лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!

Катерина РУБАН

Ви знаєте, поети всі люди особливі, і так в кожному вірші при бажанні можна знайти натяк на релігію, психічну неврівноваженість чи на самогубство)) жартую
Якщо не секрет, що за конкурс такий, що така страшна політкоректність?

О, ось цей вірш мені дуже сподобався! Візьму його. :-)
Дуже дякую! Вірш обрала.
Але тему закривати не буду.
Якщо хтось хоче просто так поділитися своїими улюбленими віршами, будь ласка, викладайте їх. Будемо разом читати і насолоджуватися гарною поезією, відкривати для себе нових цікавих сучасних авторів.