Интересные истории от ваших прадедов и прабабуль? Поделитесь!

Правильно, СБУ свои архивы открыла, а КГБ - наоборот, закрывает и пытается вообще стереть память о том, что было. По поводу Украины - за 37-38 гг. в рамках борьбы с кулачеством тройками было расстреляно более 60 000 человек. Вдумайтесь только. И это после голода...

В нашей семье от немцев погиб один человек (брат бабушки), а от красных умерли более десяти. Кто ещё мелет. Если вы не столкнулись или ваши предки были из тех, кто ’боролся с врагами коммунизма’, тогда вам не понять остальных.

Моих прабабушек и прадеда звали Пелагея и Семен, вторых- Иван и Авдотья.

Очень страшная правда. Я когда читала информацию по данной теме, была поражена масштабами той чудовищности, той бесчеловечной кровожадности

Ужас какой, сколько жизней вот так, росчерком пера решать судьбы миллионов
Это страшно

Нам трудно понять поступки людей в те времена, про ужа, не страшно. мой прадед деда с лодки посреди реки вьікинул, что б тот плавать научился, родного сьіна. Заставлял сьіновей ночью или коней сторожить или на мельнице работать, говорили, потом спасибо скажуть, будут смельіе и не ленивьіе.

Неудивительно, что на советчице и не только здесь, столько тем недолюбленных детей, обиженных на своих родителей. Откуда можно было ждать любви и тепла?

Поляки?

смешались в кучу люди, кони..

Бабуся розповідала коли в мене панарицій був , що її мама була типу травниця/знахарка. Те що мені нагноєння розрізали вона заклинанням і якимись маніпуляцвіями лікувала. І каже багато людей лікувала моя прабаба. А тато вмів імітувати свист птахів. Жили вони на Кубані. Приїхали на західну Україну , так як боялися голоду. Коли це було рік не знаю. Бабця з 1928 року. Про війну від неї не чула. А її чоловік мій дідо на 15 років старший був . Він помер коли мені було 10 років. В радянській армії був . Знаю що був водієм , на передову доставляв щось. Лише одну історію від нього пам´ятаю. Що вже після війни ( він так і залишився водієм) їхав кудись продукти віз , його упівці зупинили , в ногу поранили. Тобто там без причини . А може бо був в радянській армії.
Дід був одружений , жінка алкоголіка була , розійшлися. Десь бабу мою по роботі бачив до неї залицявся і вона пішла за нього. Він теж любив випити , гроші в сім´ю сильно не давав , пам´ятаю всіх на дачу і поле возив а поки ми працювали він спав в машині. Знаю що кричав на бабу і один раз дуже налякав її , вже тепер я розумію що в неї були панічні атаки . Її до психіатра водили . Вона сказала що як ще таке буде вони розійдуться. Вроді його попустило. В дома він не помагав , їсти не готував.
А вона каже мені , одного разу десь в іншому місті на вокзалі до неї чувак залицявся. А вона не повелася. А може якщо б я з ним замутила моє життя краще склалося. І так стало її шкода. У неї навіть вибору не було , чи як ? Тобто хлопець якого вона бачила на вокзалі один раз ще до діда щось значив для неї?? Заміж вийшла не рано , після 25 років . Красива була , але скромна . Так і прожила життя не дізнавшись що таке кохання.
А по маминій лінії баба моя коли війна почалася і німці в село прийшли їй 2 роки було. Вона пам´ятала як її мама через вікно з нею тікала. Пам´ятає що їсти не було що , чай з гілочок дерев робили . Вже доросліші були цукру не було, щось про меляссу розповідала з цукрових буряків.
Як конопляну тканини ткали , традиції різдвяні , але то все післявоєнний час. Ненавиділа радянський союз . При тому що на морях бувала , курорти , жила добре відносно. Але усвідомлювала що це режим тоталітаризму .
А з Кубані баба для якої ковбаса смачна і роботи було .
А те що вона важко працювала фізично дівчиною , те що на роботу їздила застрибувавши і застрибувавши на ходу на грузовий поїзд, те що діду як воєнному квартиру давати не спішили , вони через вікна залізли з дітьми і так вже їх і поселили. Вона жила як раб . Треба так треба.

Поляки и чехи

В 50-х годах молодых парней и мужчин забирали на шахты в донецкую обл.Рассказывали ,что ловили и увозили на шахты.Поймали нашего родыча деда Семена.Он там побыл 3 дня по колено в воде и сбежал домой.

а еще там должны были сидеть сша за уничтожение местного населения, французы за алжирцев, голландцы за зверства в своих колониях, англичане за голод в индии, японцы за зарезанных миллионов китайцев и еще ооочень много кого)

Нащадкам катів це не цікаво, тому не пишуть, вони зараз Сватів дивляться і жаліються, що сесесера більш нема...

І розказували ще про УПА які в лісі жили в магазин в село ходили їсти брати . І мусили давати. Після війни годувати тих хто заігрався в війну . Не хотіли але боялися їх. Тобто люди були між 3 вогнями. УПА , німці , радянські війська .
Братів моєї прабаби так і убили , одно німці , одного совєти, а одного свої

пусть грузины каются = их был предводитель в ссср. не вижу смысла в этих ковыряниях. сплошной розжиг только.

А вы при любом удобном случае его вспоминаете?)))

Я знаю историю своей семьи с 1862 г. по архивам и по рассказам близьких. Мои предки пострадали и от советов, потому что бьіли состоятельньіми и от бадеровцев, потому что золотом не хотели с ними делиться. И в тюрьме посидели и в Сибири бьіли. Но прабабушка и бабушка, ни когда ни кого не ненавидили, не кляли и не обвиняли. Ходили в костел, молились, что б у все бьіло все хорошо, кому могли помогали. Не делили на своих и чужих, можете потому и вьіжили, и нам жизнь подарили.

Да, забирали. Только ’в нашем’ случае это было до 50-х. Старшего брата моего отца 27 года рождения забрали на Донбасс на шахту. Он там умер в 21 год (в 1948).

У мене прабабуся Марина. Сестри її Євдокія(Дунька) і Єлизавета. Чоловік ніби Федір чи Феодосій.

может как раз за петю... абы шо сказать.

А ще дідо мав біля себе портрет Леніна на дивані . Бідна жертва пропаганди . Дідо з Київщини . Життя прожив на західній Україні, українськомовний .

Все архивьі КГБ, в архивах СБУ. После 75 лет, передаються в обласної архиве. Если вьі пишете дисер или вас интересуют дела по вашим родственникам, предоставляете документьі подтверджаюшие, что вьі асперант или ученьій, или родственник, ознакамливайтесь, работайте.

Одна бабушка рассказывала что как мала была, немец шоколадку дал. А другая встретила войну 20 летней, выдали замуж, замужних в Германию не брали. За деда моего учителя. Дет войну прошёл в плен попал в 41 бежал. В 43 вернулся на фронт дошёл до Берлина. Очень был удивлён какой он красивый и богатый. Да насиловали наши немок все правда((( В конце войны СССР еду раздовал кормил немцев, мол как классно в коммунизме. Как пересекли границу голые босые наши дети. Очень это моего деда ранило. Там на показ немцев кормят, а свои с голоду мрут. Моя бабушка дождалась мужа учителя пережив тиф ( свекровь имела сады вешневые вот настройками ее и спасли) похоронив первенца тогда все младенци в селе от этой хвои умерли. В 45 обесиленные женщины распахивали сами землю. Говорит где копытом лошадь ямку сделали туда и картофель кидали. Дет ненавидел СССР, его брата лечика убили как политического. Вообще героев которые были и видели Берлин не любили и присовали. Боялись восстания. Дет писал правду об войне, а бабушка сожгла что бы за эту правду не послали куда. Долго парадов не было, на жестокости и крови это победа полученная. Уже потом как призабылось начали отмечать. Дет поехал хотел поведаться с бывшими вояками, а там не солдаты а те кто в тылу был бумажки носил. Очень тоже переживал. Коммунизм это зло, как и фашизм!!! Так как мой дет учитель советы отобрали землю. Нечего интелегенту иметь землю. А налоги плати как хочешь. Хорошо что бабушка в колхозе работала и что то довали за трудодни. Можно было выменять на яйца, шкуру которые здавать как налог надо. Паспортов не было, что бы в город не бежали. Молодые пацаны которые уходили на военную службу провожали всем селом. Мало кто возвращался, им давали военный билет документ и человек мог уйти в город. Село Шевченкино под Днепром.

Расскажите еще и смешные истории вашей бабушки про сельскую жизнь. А то нагнали все страху про войну. А автор просила интересные истории. Просто хочеться лучше узнать как жили наши бабушки и дедушки.

Ну так и ожидалось, ничего не читали.
А еще так смешно перешли на украинский язык, до этого писав на русском.

Соболезную.Но дед Семен служил в Днепровской флотилии до войны ,был лучшим сигнальщиком на флоте,думаю и физическая подготовка была у него хорошая, раз смог сбежать.

Моя бабушка была миниатюрная, тоненькая, все в семье переживали, мол, хто ж Марусю замуж визьме, що воно такие мале та худе, яка з ей польза в хозяйстви. Хиба що учитель з Успенки посвата.
Ну оно так и вышло. Только учитель этот потом большими человеком стал, известным и уважаемым. Даже бабушкины братья его всегда на вы называли и по имени отчеству

саме так, нажаль, і було! а тепер в рашці завивають - дедываивали і тд.

Интересная тема получилось, как роман некоторьіе истории читаешь, если б только без оценочньіх рассуждений. Описьівайте историю своих предков, не нужно писать, кто хороший, кто плохой. Сами сможем понять , не маленькие уже.