Зачем нужны такие фотосессии? Бутафорское счастье

а что плохого в фото на фоне елочки в красивой светлой студии? когда живешь в убогой хрущевке, хочется чего-то красивого на фото, а не реалий жизни))

Так реалий это не меняет. Глупо есть хлеб глядя на фото мяса и представлять себе, что ешь не хлеб, а мясо.

Так реалий это не меняет. Глупо есть хлеб глядя на фото мяса и представлять себе, что ешь не хлеб, а мясо.

Моя любимая картинка на эту тему.

Моя елка лучше этой) и настоящая.
Потому мы фотографируемся со своей елкой. Сами)

Ха, у меня вообще прикол. Живу в небольшом городке. Одна такая студия делает эти сессии. Так вот, у всех знакомых фотки с одинаковыми декорациями. Вот где шик и блеск

Каждому своё. Какая разница, что делают другие люди?
Такие тоже фото для памяти имеют место быть.
Я тоже люблю живые фото, где искренне смеются или удивляются или… Почему бы и не такие фото для разнообразия)

Новогодня фотосесія
Мама, малюючи брови: Коля, збирайся. Нам через годину виїзджати.
Тато з дивану: -Куди?
Мама: На новогодню фотосесію в студії . Бігом, я сказала! Божена, йди мама тобі платтячко вдіне святкове. Хутенько!
Тато, чухаючи пузо: Іра, нікуди я не поїду!
Мама: Коля, не нервіруй мене зранку. Як я, по-твоєму, маю в інстаграмі людей вітать з Новим роком?! Мені ж нема жодної толкової фотки виставити? Ти про це подумав? Канєшно, ні! Нащо воно йому?! Зато як тобі щось треба...
Тато встає: Іра, шо ти начинаєш? Не заводься! Зараз я тебе біля нашої йолки вдома клацну і буде нормальний кантєнт.
Мама, не відволікаючись від дзеркала: - По-перше, не льсти собі, завести ти мене давно не можеш, вже не говорю про те, щоб «відклацать» нормально. А, по-друге, яке вдома? В нас йолка стоїть на табуретці в коридорі. Це, по-твоєму, гламур? Це я так маю на весь інстаграм спозоритись? Я ж лайфстайл блогер, а не гамно собаче!Вдівайся, не роби мені нерви, бл@ть! Божена, іди сюди! Сідай, доця, гарне плаття, правда? Блистить!
Тато: Я, Іра, не поняв, ти оце щойно про «відклацать» не фотки мала на увазі, правда ж?
Мама: Коля, сведр в шкафу, чисті труси на батареї. Рєщє давай! Божена, не витирай кози об плаття!
Тато виймає щось з шафи: Іра, що це за сведр?! Я таке не вдіну. На ньому олень намальований. Мене пацики засміють.
Мама: Коля, Олень - то твоє тотемне животне. Не вий@буйся, прошу, вдівайся. Глянь чи стрєлки рівні накрасила, ану?
Тато дивиться на маму і рже: Ірка, ну ти і напацькалась? Чого в тебе стрєлки закінчуються на вісках? Я знаю на кого ти похожа! Точно, на Тутанхамона! Памятаєш, ми передачу бачити про його саркофаг? Це ти цим так вдохновилась, да? А це шо шиньйон? Ну Бейонсе прям!
Мама шепче, щоб дитина не почула: Іди гав-гав-гав-@й, Коля. Божена, я тобі шо сказала? Шо мама тобі казала? Не відривай етикетку від плаття, закинь її за шиворот. Мені ще його назад в магазин вертать після фотосесії.
Божена: Я хочу какать.
Мама вдіває пальто: Доця, клич тата, я вже взута. Їдемо! Де твоя шапка? Коля!!!
Тато, шукаючи ключі від машини: - Та йду! Не віщи! Задовбала, точно, як її маманька...
Мама з лєснічної площадки: Я все чую, придурок! Не чіпай мою маму! То свята жінка!..
На фотосесії:
Фотограф: Станьте біля ялинки, обійміться, посміхайтесь, дивіться в камеру!
Мама, посміхаючись: Коля, хватить чухаться!
Тато: Та сведр кусючий, зараза! Вже вавки собі на шиї роздер. Іра, ще довго? Тут жарко, в мене піт по дупі тече...
Мама посміхаючись: Ми тільки почали. Не ний! Ми ще навіть на санках у каміна не сфоткались, а тобі вже млосно, як дитина мала!
Фотограф: ...посміхаємось!
Мама крізь посмішку: Коля, ти, бл@ть, можеш на мене не дихать?! В мене заре туш потиче?
Фотограф: ...голову ліворуч, посміхаємось!
Тато, дивлячись в камеру: Іра, не мотиляй тим шиньйоном! Зараз мені очі виб’єш! Боже, коли це кончиться?!
Божена: Я хочу какать!
Фотограф: Татко, візьміть доцю на плечі. Мама, станьте біля них праворуч і вдавайте, що розпаковуєте подарунок. Так, саме так, більше емоцій, добре...
Тато позуючи: Ірка, ти шо перднула?
Мама, не випускаючи бутафорський подарунок з рук: Ти ідіот чи шо, я не можу понять?
Тато: Та смердить щось, труба. Чуєш? Фу, як здохло шось...
Божена: Я покакала.
Мама криком: Божена, ти шо? Я тобі скільки раз казала, треба проситись! Не доходить? Дівка здорова, сере в штани! Як не стидно! Іди стань там в куточку і чекай нас, ще годинка і буде все.
Фотограф: Тато, мамо, вилазьте на ліжко і вдавайте, що б’єтесь подушками. Так, ігриво! Мама, більше грації! Тато, дивіться в кадр! І скажіть, будь-ласка, вашій доці, щоб не лизала гірлянду на ялинці...
Мама знов кричить: Божена, зараз дам по дупі! Шо це за дитина, я не знаю. Коля, не махай мені подушкою перед мордою. Мене не буде видно в кадрі.
Тато в пів голоса : Іра, це якесь іздєватєльство... Скільки ти за це заплатила?
Мама: 200$ (збрехала, бо насправді 400$)
Тато: тобі п@зд@ дома...
Фотограф: тато, більше руху! Бийте маму подушкою, бийте! Мені треба екшин! Більше емоцій! Звільніть вашу пристрасть!
Мама крізь посмішку, мотиляючи подушкою і намагаючись відтопирити попу: Ти чуєш, шо тобі людина каже?! Шо ти, як колка ковтнув! Бий нормально! Бий!
Тато замахується подушкою із-за вуха: На!!!! На!!!! На!!!!
Мама падає з ліжка. Підводиться. Шиньйон набакір, накладні вії відпали, одна висить над губою: Ай, ти що, больний? Ти мені ледь ключицю не зломав, придурок кончаний!
Фотограф: ...думаю, досить. Зробила багато вдалих кадрів, буде з чого вибрать. Дякую!
Тато, з полегшенням: Слава Богу! Божена, вийми новорічну іграшку з рота і віддай тьоті. То не наше. Бери курточку. Поїхали додому!
Їдуть в машині мовчки. Обісрана Божена заснула на задньому сидінні.
Мама, перериваючи тишу, починає плакать: Я не можу повірить, що ти мене вдарив, Коля. Я просто в це отказуюсь вірить!
Тато: Ірка, ну ти і мозгоклюйка! Ти мене сама просила? Просила! Екшин -х@єкшин вам подавай! І я ще й винен. Ну кабздєц!
Мама витирає сльози: Це кінець. Я забираю малу і йду до батьків жить!
Тато: Ага! Йди! Шиньйона