Коротка хроніка подій від Діда Свирида

Я бачу, ворог не спить, і, судячи з того, як змінився топ тем тут за останні дві доби, все ніяк не вгамується з підриванням нашої віри в себе. Зараз не до гумору, звісно, але хочеться поділитись. Раджу також почитати серію його книг по історії нашої країни, написаних десь приблизно в такому ж стилі.

"Доброго здоров´я, друзі! Дід поїв і в шапці, час писати вечірній пост.

Правда, розпочну з неприємної новини. Сьогодні під Чорнобилем стався бій, наші хлопці розхуярили командний пункт ворога, але генерала піймати не зуміли. Втік, сука.

Ну нічого, українці дуже швидко навчаються й дідусь не сумнівається – наші козаки наловлять нам тих генералів іще чимало.

А тепер про загальну картину сьогоднішніх подій. Попереджаю – дід не військовий експерт, тому умнічати про обстановку на театрі воєнних дій не буду. Але своїми спостереженнями і висновками поділюся.

З військової точки зору ворог розпочав вторгнення в Україну по абсолютно правильному, практично бездоганному плану. Рушивши у наступ одночасно з різних боків, причому всі напрямки були головними. Витримати такий наступ неможливо, у Європі немає жодної держави, оборона якої у подібній ситуації не посипалася б.

Але ж Україна, як відомо, «нєсостоявшеєся государство». Та й українці люди темні. І не стали вникати які там у ворога напрямки головні, а які второстєпенні. Ну й по необразованості своїй дали їм лупки одразу на всіх напрямках.

Враг остановився в замешатєльстве. Бо в їхніх планах уже було провести парад победи на Хрещатику чи не 26 лютого. Шо же дєлать? Нада значить шото придумать, але шо? Нічого не придумувалося, то вирішили дєйствувать по ранєє утвержденному плану. І знову рушили наступать. І знов вигребли піздюлєй на всіх напрямках одночасно.

Тоді надумали вдатися до воєнної хитрості. І запропонували провести переговори. Тіпа, шоб воспользувшись паузою в бойових діях перегрупуватися, а заодно підтягнути снабженіє і свіжі резєрви. Но оказалося, що українці народ крайнє некультурний. І не знають, що під час переговорів прийнято сидіти чемно та не стріляти. Натомість ЗСУ продовжило методично лупити по російським військам, а заодно і по снабженію та по резєрвам з усього, шо літа і що стріля. Тож товаріщі генєрали не могли в тому грохоті собратися з мислями.

Єдине, що генєралам прийшло на ум, це що на українців треба навести жах. Щоб дух Армії України дрогнув і вона нарешті почала втікати, як це предписано планом російського наступу.

Для залякування ворог вдався до засобів, які раніше завжди мали ефект. Наприклад обстріли мирних мешканців, після чого починається паніка, безлад, хаос у якому так приємно вводити в місто десантно-штурмові бригади. Але виявилося, що обстріли викликають в українців не страх. А потроюють і без того безмежну люту ненависть. А в Армії ненаситну жагу ворожої крові.

Тоді на сцену випустили Рамзанку. Якого в Росії усі бояться до всирачки. Рамзанка повідомив про виліт в Україну супер-пупер елітного підрозділу, очікуючи, що українці вже при цій звістці розбіжаться. Українці справді розбіглися і з розгону вломили елітним кадировцям у місті-герої Буча елітних піздюлєй. Тепер Рамзанка Диров оплакує смерть двох своїх бійців, бо рештки остальних йому очевидно ще не прислали.

Тоді в чиюсь деформовану фуражкою голову прийшла геніальна мисль – обстріляти всі телевежі і таким чином припинити трансляцію телепередач, з яких якоби українці черпають бойовий дух. Вони б іще станції обслуговування пейджерів обстріляли, ідіоти. Однак ефект від тих обстрілів усе таки був - відео палаючих в Україні телевеж без упину транслювали усі телевізійні агентства світу, викликаючи у свідомості спогади про вежі-близнюки в Нью-Йорку, атаковані терористами 11 вересня 2001 року.

Одночасно Хуйло вирішив налякати українців ужасним Лукашенком. Тепер на кордоні топчеться в нерішучості нєпобедімий білоруський вермахт, але українці чомусь не бояться, а натомість неполіткоректно жартують про «бульбу в мундірах». У білоруському вермахті тим часом не так весело, кожен білоруський солдат стоїть зараз перед складною дилемою, що дєлать? Нападать? Чи тікать назад? Чи здаваться у плєн? Армія України теж дивиться на них прикидуючи, що його з тими білорусами робить? Просто відібрати танки і надававши піздюлєй відправити всіх у полон? Чи почати формувати з них Білоруський Легіон для майбутнього штурму Мінська? Сложний вибір, треба думати."

Слава Україні!