Мира Наумова
Колись моя бабуся теж розповідала про прихід цих нелюдів у Львів. Це жах. Масові вбивства, гвалтування, а про те як вони виганяли господарів з домівок,крали, тягли на себе жіночі речі про оті горщики нічні.
А недавно прочитала книгу Н.Гурницької Багряний колір вічності"-де описана історія її сім´ї в тих років. Всі ці жвхіття приходу Совєтской власти у Західну Україну. І тоді вони теж не розуміли,як люди можуть заможно жити, пити каву, гарно одягатись,жити в чистоті. Вони як і зараз не розуміли чому ми повинні жити краще.
Історія повторюється.
“Вони дикарі. То була така темнота. Вони кроме сєлєдки взагалі нічого не знали їсти. Сєльодка, тюлька і картошка в мундірах. Візьме солдат ту сєльодку, витріпає її так до халяви чобота з луски, бере роздирає, лупає хліб і їсть. А вони потому казали — "ми прієхалі і вас всєму научілі. Ми научілі вас щі варіть”. Так – ми не вміли щі варіть. Не варили, не варимо і не будемо.
Вони з нічними вазами по молоко ходили. Я то виділа на свої очі – як йшла москалиха і несла ноцник (горшок, де роблять свої діла вночі) з молоком. І зараз коли вони кажуть – “ми вас всего научили…” Що ви нас научілі? Научілі красти. Научілі матюкатися. Научілі водку піть. Та ви мовчіть, мос..лі нещасні, і дякуйте Господу Богу, що ви попали в рай.
Вони прийшли до польських і українських помешкань, де було всьо. Поляки повтікали, інтелігенція наша повтікала, а вони прийшли на все готове. Вони зайняли всі помешкання. Прошу подивитися зараз, хто в центрі живе? Що наші люди місцеві мають ті квартири польські? Ніхто. Тільки вони. Вони на БАМі (район в Тернополі) набудували трущоби і українців туди заселили. А самі зайняли польські помешкання. Вони не знали, що з тим робити.
Заходжу я якось до сусідки тьоті Шури. А вона шкрябає ножем підлогу. Я питаю – нащо. А вона: “варєники буду мєсіть. А гдє твоя мама мєсіт тєсто? – я кажу – На столі. Тьотя Шура, ви що? – Я всєгда так дєлаю”. І бере і місить тісто на підлозі…
Для людей місцевих – то була Содома і Гомора. Ті мати. Ми не знали, що то є. Ми не знали тих слів. Ми думали, що то якісь їхні слова. Вони всі так спілкувалися між собою.
Тато працював у готелі, де поселилися російські офіцери. Якось почув, що вода тече і тече. Піднявся на поверх. Бачить, двері туалету відчинені. А там офіцер коло унітазу. Спускає воду і миється в унітазі. Спускає і миється. Татко його підняв і пояснив, що то не для того, що тут тільки управляються. Завів його в ванну і все показав – як працює, як вода вмикається.
Тато мій сказав до мами: Нусічка, як ми будем дальше жити з тою жемотью? То – не люди. Нусічка, вони шклянками пили горілку. Я такого ще не видів. Нусічка, а їхні жінки всі прийшли в нічних сорочках. То офіцерскі жони. То дикуни, Нусічка, то дикуни”.
Спогади тернополянки Ірини Максимів про пришестя до Тернополя росіян-визволителів (починаючи з 1939-го).
Раз уже сьогодні знесли пам’ятник представника рос культури в Тернополі, то знайте, з чим ця культура в тернополян асоціювалася.
Колись моя бабуся теж розповідала про прихід цих нелюдів у Львів. Це жах. Масові вбивства, гвалтування, а про те як вони виганяли господарів з домівок,крали, тягли на себе жіночі речі про оті горщики нічні.
А недавно прочитала книгу Н.Гурницької Багряний колір вічності"-де описана історія її сім´ї в тих років. Всі ці жвхіття приходу Совєтской власти у Західну Україну. І тоді вони теж не розуміли,як люди можуть заможно жити, пити каву, гарно одягатись,жити в чистоті. Вони як і зараз не розуміли чому ми повинні жити краще.
Історія повторюється.
“Вони дикарі. То була така темнота. Вони кроме сєлєдки взагалі нічого не знали їсти. Сєльодка, тюлька і картошка в мундірах. Візьме солдат ту сєльодку, витріпає її так до халяви чобота з луски, бере роздирає, лупає хліб і їсть. А вони потому казали — "ми прієхалі і вас всєму научілі. Ми научілі вас щі варіть”. Так – ми не вміли щі варіть. Не варили, не варимо і не будемо.
Вони з нічними вазами по молоко ходили. Я то виділа на свої очі – як йшла москалиха і несла ноцник (горшок, де роблять свої діла вночі) з молоком. І зараз коли вони кажуть – “ми вас всего научили…” Що ви нас научілі? Научілі красти. Научілі матюкатися. Научілі водку піть. Та ви мовчіть, мос..лі нещасні, і дякуйте Господу Богу, що ви попали в рай.
Вони прийшли до польських і українських помешкань, де було всьо. Поляки повтікали, інтелігенція наша повтікала, а вони прийшли на все готове. Вони зайняли всі помешкання. Прошу подивитися зараз, хто в центрі живе? Що наші люди місцеві мають ті квартири польські? Ніхто. Тільки вони. Вони на БАМі (район в Тернополі) набудували трущоби і українців туди заселили. А самі зайняли польські помешкання. Вони не знали, що з тим робити.
Заходжу я якось до сусідки тьоті Шури. А вона шкрябає ножем підлогу. Я питаю – нащо. А вона: “варєники буду мєсіть. А гдє твоя мама мєсіт тєсто? – я кажу – На столі. Тьотя Шура, ви що? – Я всєгда так дєлаю”. І бере і місить тісто на підлозі…
Для людей місцевих – то була Содома і Гомора. Ті мати. Ми не знали, що то є. Ми не знали тих слів. Ми думали, що то якісь їхні слова. Вони всі так спілкувалися між собою.
Тато працював у готелі, де поселилися російські офіцери. Якось почув, що вода тече і тече. Піднявся на поверх. Бачить, двері туалету відчинені. А там офіцер коло унітазу. Спускає воду і миється в унітазі. Спускає і миється. Татко його підняв і пояснив, що то не для того, що тут тільки управляються. Завів його в ванну і все показав – як працює, як вода вмикається.
Тато мій сказав до мами: Нусічка, як ми будем дальше жити з тою жемотью? То – не люди. Нусічка, вони шклянками пили горілку. Я такого ще не видів. Нусічка, а їхні жінки всі прийшли в нічних сорочках. То офіцерскі жони. То дикуни, Нусічка, то дикуни”.
Спогади тернополянки Ірини Максимів про пришестя до Тернополя росіян-визволителів (починаючи з 1939-го).
Раз уже сьогодні знесли пам’ятник представника рос культури в Тернополі, то знайте, з чим ця культура в тернополян асоціювалася.
показать весь текст
336
0
Я всегда об этом писала. Они всегда пытались украсть наше величие, наше навание и нашу славу Великой Киевской Руси.
Но видимо писала не слишком очевидные вещи, меня повсеместно банили🤷🏻♀️🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Но видимо писала не слишком очевидные вещи, меня повсеместно банили🤷🏻♀️🇺🇦🇺🇦🇺🇦
і ще одна двіїчниця!!! західна Україна не була у складі України станом на 1933-1938 роки!!! вона була у складі Австро-угорщини, тому там і не було голодомору і люди про нього нічого не знають
За села между Ха и границей с первых дней войны молчат. А там тоже всех загнали автоматами по погребам и связи нет. Что там, как там. Помягче ли? Не знаем.
Замолчали за Изюм резко. Ну да, сдали же подло его в итоге. Город-герой не дали и уже не дадут. В общем, и раньше за него не очень говорили. Изюм - это Мариуполь в миниатюре, если что. 40 тысяч жителей. Просто его не охраняли изначально так же, как Мариуполь. А там ад творился с начала марта, о котором было известно.
Замолчали за Изюм резко. Ну да, сдали же подло его в итоге. Город-герой не дали и уже не дадут. В общем, и раньше за него не очень говорили. Изюм - это Мариуполь в миниатюре, если что. 40 тысяч жителей. Просто его не охраняли изначально так же, как Мариуполь. А там ад творился с начала марта, о котором было известно.
Мріяли! Завжди мріяли!
Ці різні періоди в історії ЗУ (які трохи кращі, які гірші, які жахливі) були завжди окупацією. Не важливо, хто окупував. Тому і виник супротив націоналістів, які боролися, як могли проти будь-якого загарбника- поляка, німця, совєта. Це були батьки, брати, сини, які не змогли пережити знущань над рідними жінками, дочками, сестрами, старими і дітьми.
Так, кожен окупант приніс в наш побут і мову, релігію щось своє. Але ми завжди відчували себе українцями, берегли мову і свої традиції.
Ці різні періоди в історії ЗУ (які трохи кращі, які гірші, які жахливі) були завжди окупацією. Не важливо, хто окупував. Тому і виник супротив націоналістів, які боролися, як могли проти будь-якого загарбника- поляка, німця, совєта. Це були батьки, брати, сини, які не змогли пережити знущань над рідними жінками, дочками, сестрами, старими і дітьми.
Так, кожен окупант приніс в наш побут і мову, релігію щось своє. Але ми завжди відчували себе українцями, берегли мову і свої традиції.
Больше 80% россиян никогда не выезжали за границу и даже не имеют загран паспортов. И более половины работающих россиян никогда не были на море. Так что отребья там хватает, не только из отдаленных сел.
Я ще в 2000 році об‘іздила всю Україну,крім східної.Робота така була , увесь час у відрядженнях по райцентрах і селах. Я мабуть тисячу сел об’їздила ,тому й стерджую що майже НЕМАЄ розвалених .Найгірші тоді були на півночі Чернігівськоі обл,там були схожі на російські дєрєвні.Були тоді села до яких не було асфальтовановдороги,але села нормальні, більш менш доглянуті.Такого як я бачила в дєрєвні Чашніково в Москві ,навпроти аєропорту Шереметьєво ,я не бачила в Украіні ніде.Там дерев‘яна ізба у кожному дворі,відкриваєш двері,у сінях живуть гуси і поросята ,ти повз них проходиш і тут же господарі живуть в цій же хаті.Ви мабуть про таке й не чули і не знали?
Розказували. Просто в нас ці переходи не співпали в часі. Центральна і східна частини України постраждали від совєта швидше- колективізація, голодомор. Зараз це слова, а вони тоді супроводжувалися тими ж звірствами, що зараз творить армія расєї. Після голодомору, коли взагалі зникли цілі села, ці території заселили расєянами, які вже опору совєта не чинили.
В цей час ЗУ була під поляками. І вже після цетральної і східної взялися за неї. Тут зустріла опір партизанів оун. Як виявилося, їх легше було очорнити, заставити зненавидіти, ніж подолати.
В цей час ЗУ була під поляками. І вже після цетральної і східної взялися за неї. Тут зустріла опір партизанів оун. Як виявилося, їх легше було очорнити, заставити зненавидіти, ніж подолати.
Собак таки едят. Общалась с чеченом, он писал что буряты и тувинцы хорошие охотники, их берут снайперами. Писал что они очень жестокие. И написал что надо почитать собак) они их жрут. Это ещё до тех фото было.
Мій дід 23 р.н - жив на Львівщині , помер в віці 84р коли мені було 25. Я памятаю всі його розповіді, про звірства страшні москалів. Як убивали жінок,шо їм відрізали.. тт страшно.. ’Москаль’ із його уст то було страшніше чорта.. він навіть ніколи не вбирався і не любив як хтрсь вдягав шось червоне- в нього воно асоціювалося з прапором їх ..
Про матюки- сто проц., казав шо до них того не чули вони, як і не знали лягати в брудних чоботах на ліжко, і руки витирати фіранками..
Про матюки- сто проц., казав шо до них того не чули вони, як і не знали лягати в брудних чоботах на ліжко, і руки витирати фіранками..
Не завжди. Черкаська область, з села бабусі понад 500 заморених голодом, бабці було 5, на вулицю не випускали, бо в селі були випадки канібалізму, сусіди дітей їли. І як ви думаєте, коли про Голод, перший і другий, бабуся почала розповідати? Аж коли совок розпався, і стало зрозуміло що назад вороття немає. При дітях взагалі боялися говорити, і розказувати будь що. Пам´ятаю що мені не вкладалося в голові, як після такого наші люди пішли воювати проти німців через 7 років, німці ж їх голодом не морили, не вбивали, не змушували працювати в колгоспах, не гвалтували. Якісь ми в ЦУ реально безпам´ятні це факт :( .
Пам´ятаю що дід який воював ніколи не ходив на Парад, плювався від фільмів про війну. Що мені,дитині совка було дивним, і незрозумілим.
Сподіваюся цієї війни нам вистачить на пам´ять хоч на наших дітей, які в погрібах посиділи. І діти наші не включають російську музичку і не розкажуть ’какая разніца’. Бо якщо й вони забудуть, то в нас немає шансів як в народу
Пам´ятаю що дід який воював ніколи не ходив на Парад, плювався від фільмів про війну. Що мені,дитині совка було дивним, і незрозумілим.
Сподіваюся цієї війни нам вистачить на пам´ять хоч на наших дітей, які в погрібах посиділи. І діти наші не включають російську музичку і не розкажуть ’какая разніца’. Бо якщо й вони забудуть, то в нас немає шансів як в народу
Як це, не було звірств? Та решту України гвалтували, грабували, вбивали, морили голодом починаючи з 1917 року. Живу в Холодному Яру, тут місцеві те саме пережили, що і західні регіони, бо холодноярська республіка була кісткою поперек горла у совєтів. Люди по селам Чигиринщини, Кам´янщини ненавиділи і зневажали совєти дуже довго. І завжди пошепки переказували про героїчних братів Чучупак.
Ну, до правди, більших любителів оселедця, як норвежці, не знайти, але ж їх ніхто не записує в москалі. Справа не в їжі, а в тому, як її їсти
Не знаю, що у вас було з історії, але ви явно пропустили історію голодомору 1946-47 років. Тож, інколи варто промовчати
я ?
мені гуглить не потрібно, я історію не гугля вчила, ви мене ще на раську Віку направте, розумнице.
мені гуглить не потрібно, я історію не гугля вчила, ви мене ще на раську Віку направте, розумнице.
Юг Украины, не рассказывали никогда таких ужасов. Дед рассказывал своих предков до 4го колена и ещё и сватов тоже знал всех.
На західну Україну голод прийшов разом з радянською армією. То ж не хвилюйтесь так, відчула ЗУ всі болі «визволителей» і пам‘ять у нас хороша.
Не знають західні регіони про голод? Та ви поцікавтеся, як там було в 1946-47 роках. Як російські прикордонники,яких туди нагнали, палили торбинки з хлібом на очах посірілих від голоду дітей. Через кордон, на польській стороні їжі було вдосталь і люди намагалися допомогти голодним з Української сторони, перекидали їм через кордон хліб, крупи, щось їстівне, а російські військові, відслідковували всі ті спроби, били людей, які намагалися підібрати ті передачі, вишиковували змарнілих голодних людей і перед ними палили або просто обливали гасом ті харчі, якими намагалися таємно допомогти з польської сторони. Спочатку вибирали собі щось смачніше, а те, що енкаведистам не підходило - знищували. Бо самих військових радянська влада нормально харчувала.
Я не знаю,хто там безпам‘яний,все наші бабусі знали і пам‘ятали ,просто боялися кгб і онукам не розповідали.А що у них був вибір воювати чи ні ?Якщо Ви дитина совка ,то дивно чути такі питання.Мій тато був керівником підриємства і у вступив у лави компартії,тому що змушували,але насправді він був патріотом України.В радянські часи ,будучи комуністом,слухав Голос Америки.В 1987 році розірвав партквиток і вступив в Народний Рух Украіни.В той день коли Украіна здобула незалежність він плакав від щастя.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу