В слід темі "Війна - тригер розлучень..."

Ось, зайшла порадитись з розумними дівчатами.
Задовго до війни, років зо 5, може більше, чоловік почав неприйнятно для мене поводитись. Якщо коротко, то у всьому винна я, я з ним неправильно поводжусь, неправильно розмовляю, створюю конфліктні ситуації кожного разу, якщо маю власну думку на щось - це я з ним "спорю". Дійшло до того, що я взагалі не можу відкрити рота, на першій фразі буду перебита його словами "ти взагалі мене не розумієш, ти взагалі зібралась суперечити, я це чую по твоїй інтонації, тому продовження розмови не має сенсу". І замовкає. Буде мовчати стільки днів чи тижнів, скільки я витерплю мовчати. Але оскільки я не конфліктна і м´яка, то першою ходжу слідом і прошу нормальних відносин і нормального спілкування. З думкою, що я завжди винна, але ніколи це не визнаю, він і живе. Десь 3 тижні, зазвичай. Далі знов причепиться до якоїсь абсолютної дурниці, затіє конфлікт, звинуватить мене і знов не розмовляє. Може зробити хід конем - через тиждень написати смс вигляду "що робити з кішкою, яка весь час кричить?" і зробити вигляд що все ок і він, не обговорюючи свої косяки готовий знову до спілкування на 3 тижні. Ні прохання, ні розмови не допомагають - він завжди правий, а "пИлю", якщо затіваю розмову що так поводитись тупо по дитячому і мені не підходить таке спілкування.
Думала, що за час війни щось зміниться. Ми в розлуці. Але і тел розмові за 2 міс він знову провернув звичний фінт. Я теж з 6 травня мовчу, не напрошуюсь, не вмовляю. Втомилась від цього страшенно. Готова на розлучення після війни.
Запитання: чи це якось "лікується" якимись психологічними прийомами? Я втомилась весь час бути розумнішою і поступливішою, хочу справедливості.