Коли перемога?

я хочу это развидеть

Оце вже більш-менш правильні очікування. а то наївність нашого нарожу лякає, причом почала лякати в 19 році, коли під час війни вибрали Зеленського, який ні разу не стратег (сам казав). (Що благополучно і доказав підготовкою країни до війни, коли всі розвіддані союзниківв йому були предоставлені.)
Ми залишаємся в Україні, але,боюсь,що просто банально не доживу до тих часів..,бо вже 50 ,і маю гарний букет побочки від такого життя..((. Але все рівно не здаюсь,і вірю в майбутнє нашої країни.

А его их держать. Пойдут на работу, оформят документы на постоянку. Просто сейчас многие как и я ждут и считают каждый день что ты вернуться, но если будет затяжная, надо налаживать жизнь там где нахожусь. Учиться жить без мужа с ребёнком…

То была программа для Ирана ’Нефть -в обмен на продовольствие’. Чтобы ядерное оружие меняли на продовольствие - не помню такого

Может пару лет, может больше
Орки окапываются и строят укрепления , значит это надолго

ООО, я так і знала, що буде про батька. Батько не дозволить повертатись туди, де небезпечно. Якщо дозволяє - мотня.
А оці всі тітоньки , що виють від заздрощів на тих, хто за кордоном - виють в першу чергу через те, що жили(живуть) з мотнею, а не з чоловіком.

вот реальная карта, то их планы были

Оце вже більш-менш правильні очікування. а то наївність нашого нарожу лякає, причом почала лякати в 19 році, коли під час війни вибрали Зеленського, який ні разу не стратег (сам казав). (Що благополучно і доказав підготовкою країни до війни, коли всі розвіддані союзниківв йому були предоставлені.)
Ми залишаємся в Україні, але,боюсь,що просто банально не доживу до тих часів..,бо вже 50 ,і маю гарний букет побочки від такого життя..((. Але все рівно не здаюсь,і вірю в майбутнє нашої країни.

Для Ирака
Не знаю правда на кой рашке ядерку менять на продовольствие, если она один из крупнейших экспортеров в мире. Но мало ли...

Рашка планирует войну до сентября. Это из перехватов сбу отслеживается. Первые отголоски санкций они почувствуют в июне, более серьезно к концу лета. А к зиме уже будет полная жопа. И это
даже без нефтяного эмбарго. Там цепная реакция, но она замедленная, поэтому не все так быстро, как нам хочется. Но воевать годами у них точно нет резервов, ни людских, ни экономических, техники нормальной нет. Уже достают из резервов не то что 80 годов, а 70-60 г выпуска, а там ржавый металлолом, который может им же на головы упасть. Вот достали подводную лодку, типа для музея, загорелась, еле потушили пожар. Просят оружие по всему миру, у несчастной Кубы, у Северной Кореи. Одкб послало Путина за кораблем, воевать дураков нет, тем более все понимают, что по нем скоро будет реквием

Боже, як у вас все запущене…. Ви свого білобілетника вивезли до Угорщини? Чи як?

Это вам про ’ нет резервов и металлолом ’ уже смешно читать про эти перехваты , к сентябрю они новых наштампуют .А про просьбы - так сами страны и Куба и Корея эту чушь опровергли .Не собирайте вы это ,это не соответствует действительности, хватит у них всего и надолго

Да, я уже не помню точно, для Ирака. СССР закупала канадскую пшеницу, а экспортером раша стала благодаря Западу: импортные семена высокоурожайных сортов, удобрения, средства защиты растений, техника. Посмотрим, что будет через год-два.

Як же ві дістали…
Запам’ятайте ваш любий барига Порошенко то політичний труп, викинутий на свалках історії. Ніколи вже жодна людина при здоровому глузді за нього не проголосує, як і за Юльок і прочих «ілліт» з Воровського кодла 90-х років

’Тетяна Чорновол
17 May, 19:19 ·
Вчора я плакала на заправці одного великого залитого сонцем міста.
Напередодні, нас, трьох бійців зі «Стугною», накрило зразу після нашої роботи (ми навіть збитки не встигли зацінити). Перша ж міна лягла біля нас – отож тягнути в сховок Стугну, вже було пізно потім їх, мін, було ще багато. Але нам пощастила – оптика лишилася ціла, я повезла Стугну в ремонт. І це була вже третя заправка, де мені, військовій, відмовили продати бензин. Проте тут відмовили з особливою люттю. Продавщицям не сподобало моє прохання зв’язатися з керівництвом, щоб я могла попросити хоч 10 літрів. Коли я зауважила, що я заслужила право КУПИТИ бензин в місті, яке я вже місяць захищаю…їх просто прорвало.
Вони мені, кричали, бризкаючись отрутою, що вони впізнали, що я Чорновол. Що я та сама негідниця депутатка і тому ніяких прав «качати права» у мене не має.
Я перерахувала кількість спаленої техніки і русні, тут же, недалеко в 50 кілометровій зоні біля їх міста, тоді мені було сказано, що я піарюся тим, що воюю. Навколо стояло купа цивільних, яких заправляли по талонах, і ніхто мене не підтримав…
Сльози самі бризнули в мене з очей від образи. Я може би ще стрималася, але мені було геть погано, пневмонія. Місяць напередку з ковідом і остання ночівля в окопчику далася взнаки. Окопчик той, був чисто, як могила. Два на півметра і глибиною півтори. «Хто спить в могилі –довго житиме» -казала я собі скручуючись калачиком на його дні, але якби акуратно я не рухалася грудки глини все одно скочувалися мені в обличчя і пісок скрипів на зубах. Зате ворожі «пташки» з тепловізорами, мене в цій «могилі» перекритій зверху, не бачили. Про пневмонію я якось навіть і не подумала…
Ну, нічого оптимістично, вирішила я, Стугну все-одно вести на ремонт, якраз і підлікуюся.
Я не могла навіть уявити, що на всіх заправках мені відмовлять.
«Вам, військовим, держава повинна купувати», -в дві глотки кричали мені продавщиці… Можливо і повинна, але без жодних нарікань я всі дні війни заправляюся за власний кошт. Військова зарплата дозволяє, хоча ніхто з мого підрозділ, який без перепочинку на нулі(дехто з першої ночі війни) ні разу не отримував славнозвісних бойових 100 тисяч.
Хіба що перед поіздкою, я домовилася з мінометниками – я їм позичила пікап для роботи, а вони пообіцяли, як повертатимуть віддячать військовим бензином. Але повернулися мінометники чорніші ночі – в кузові пікапу плюскотіла кров…
Велике залите сонцем місто такого не бачить і не знає, орків тут зупинили давно і на підступах, місто живе в мирі, військові тут, бачте, вже викликають лють своїми «правами».
Зовсім по іншому було на початку війни. Коли я іздила за ракетами для корсара під Малин я буквально проскочила попереду ворожої колонни. На мості в Радомишлі вже блоками заклали дорогу, я пояснила що везу ракети і для мене кран посунув блок. Пуста я вкотилася на закриту заправку БРСМ. Слава Богу там, ще були робітники, які не відмовили -заправили…
Невже війна так всім набридла, до недалекого фронту звикли (танки там окопалися, снаряди не долітають), що підтримка військових в цьому великому залитому сонцем місті вийшла з моди? Так скрізь? Чи тільки тут? Місто, до речі, населене семидисятитрьохвідсотковими, і я собі уявляю, що таким комфортніше вірити, що війну виграє та їх захищає виключно один самотужки величніший Володимир Олександрович?
Р.S. На фото скрін-привіт, смс, яке мені прийшло, ще з одного міста, яке я захищала. Проте я не жаліюсь, я з цього сміюся. Зрештою виплакалася (мені не соромно плакать) і знову –оптиміст. Мені своє робити. А ще я не сама. В мене є команда, мій підрозділ. Може я і не найкращий командир, але я, знаю, що їм потрібна я, а мені потрібні вони, щоб вижити і перемогти. А велике залите сонцем місто, хай собі думає, що хоче за нашими спинами. Головне, щоб за нашими спинами.’

Конечно, мы и так наблюдаем.

Не думаю, что мировым лидерам нужен продовольственный кризис и голод в странах Африки. А производить на внутренний рынок они смогут - читай кормить себя. Поэтому любая программа ’что-то там за продовольствие’ для рашки немного странно звучит, тем более через всего 2 года.
У Ирака совершенно иная географию, плюс на ее территории были военные действия - невозможно было растить продовольствие. Поэтому его меняли на нефть.

Не знаю помните ли Вы начало 90х и ’поезда выходного дня’ из Москвы в Украину за продуктами. Надо было успеть на рынок до прихода московского поезда, потому, что через час все полки были пустые в прямом смысле. Тогда СССР был не под санкциями, думаю на войну в Афгане не было потрачено сколько средств, как сейчас, ну нефть упала в цене, неужели это спровоцировало такой жуткий дефицит продуктов?

Живу сегодняшними реалиями.
К сожалению, не могу удержать в голове информацию об вчех экономических показателях за всю историю рашки, но на сегодня - это один из крупнейших экспортеров продовольствия в мире. Вместе с Украиной - это 70-80% мирового продовольствия.
Внутренний рынок они покроют, санкции приведут к снижению экспорта, а снижение экспорта приведет к удорожанию продуктов питания в странах запада (ЕС), а так же к недостатку продовольствия в странах третьего мира. Голодающие дети Африки одним словом. Голод будет 100%, Украина с заминированными полями и нарушенной логистикой не сможет покрыть потребности всех в продовольствии, себя прокормит ли?

Если говорить о начале 90х, анализировать что там тогда было, какие факторы - распад ссср, переход с плановой экономики на рыночную, я не знаю. Но прошло 20 лет, сегодня ситуация иная.