Поведение мужчин в начале войны. Что есть адекватность?

Мій чоловік кадровий військовий, з 2014 в АТО, в 2018 на пенсію пішов. От саме з того часу я завжди знала, що буде зміна влади і патріотів будуть переслідувати і що росія піде повномасштабною війною обов´язково. І стояв на балконі, показував на горизонт і казав - тут, по лінії річки Ірпінь буде йти оборона Києва. Пів року до- точно, а то і раніше він з товаришами готувалися, я сердилася, бо ні щоб з сім´єю час провести, а вони їздять на стрільбища і тренування. Вони знали, але того мало було, щоб організувати все на державному рівні тоді, коли нас готували до шашликів на травневі свята.
З Нового року у мене були зроблені запаси продуктів, заморожено навіть готові блюда, зроблено запаси ліків. Я готувалася вдома бути у війну, але ніколи не вірила, що це дійсно станеться. Одне не спрацювало, у нас немає машини. Чоловік говорив, що якщо треба буде виїхати, у мене буде пару днів, щоб організуватися, береш машину за скільки скажуть коштів і їдете. Було домовлено зі знайомим в Закарпатті і з волонтерами з Чехії. А не вийшло за планом, 24го чоловік не спав, весь в новинах був кілька днів. Розбудив мене о 5й, вставай, бомблять, почалося. Я на роботу, він у військомат. І тут з транспортом сталася біда. Я пішки йшла з роботи, нічого не змогла знайти з транспорту ні за які гроші. Ні він додому по свою сумку не приїхав, ні я нікуди не виїхала, бо на ранок 25го колона рашистів уже була зовсім близько.
Тиждень ми з сином були в епіцентрі подій, потім чоловіку вдалося знайти волонтера і нас евакуювали. Весь цей час він телефонував і починав розмову з ’вибач, вибач, що я вас вчасно не вивіз’ і далі інструктаж, як і що робити при окупації. Судячи з того, що було в населених пунктах під рашистами, він був правий у всьому. Слава Богу, у нас обійшлося.
Чоловік і досі в ЗСУ, після пеших місяців тепер не далеко і буває, що приїздить до нас, старший син теж кадровий військовий і за нього особливі переживання і молитви.

Отвез нас на дачу и пошел в военкомат. С тех пор не виделись.

Пусть бережет его Бог. И скорейшего ему возвращения домой

Да, именно так. Вы очень верно подобрали слова к тому, что не смогла выразить я.

Я убедилась, что не зря с мужем живу так долго. Только доказал, что он отличный муж и отец

Поэтому нужно готовить все для будущего жегы и детей.
А если жена все организовывает и готовит, еще и мужа утешает, которые отвлекает от дел, то это младшенький в семье?

Мой полным неадекватом оказался. В момент начала войны был в командировке на ЗУ. Я ему позвонила, а он возмутился нафиг я его разбудила… Потом приехал домой. Мотал нервы, насмехался, что мы по тревоге шли в ванную. Он спал и его ничего не парило.
Через несколько дней я приняла решение уехать на ЗУ. Гундёж, что нафиг надо, зачем тратить деньги. Сама заправила машину, сама всё собрала, сама 3 суток всех везла, сама нашла жильё. Он всю дорогу ныл, что зачем мы едем.
На ЗУ тихо сидел и работал. Ныл, что нафиг мы здесь. К лету вернулись, живёт и работает в квартире, а я живу с детьми на даче и не хочу возвращаться. Мне без разницы откуда на работу ездить.
Он не плохой человек, но не смог выйти из ракушки и принять реальность. Привык сидеть за компом и работать, любой выход из этой зоны комфорта для него стресс. Он никогда не принимает решений, только выполняет мои команды. С таким в войну сложно.

Мой как всегда молодец! Машины были заправлены под завязку. Продукты я ранее закупила. С карт наличность сняли. Но так и не выезжали из Киева. Не психовали, не ругались, поддерживали друг друга . Дети наши в Украине не живут, поэтому как то не сильно нервничали.
Сейчас он работает, на войну не призовут, вопрос решен. Надо будет, выедем вместе из страны. Думаю через пару месяцев. Зиму провести без отопления и с отключением света не очень хочется

До осени, говорите...? Интересно.