Муж был для меня супермен, а сейчас...

Я вас понимаю, мой ушел в армию 5 лет назад, с тех пор у нас ни поспать вместе, ни поговорить, не живет с нами конечно... С тех пор я будто сама по себе. Нет поддержки. Вакуум.

Мій не в армії, але я поїхала за кордон, спочатку дуже тяжко було без чоловіка, а потім зрозуміла, що також можу багато вирішувати сама. Автор тримайтеся, все буде гаразд, ваш чоловік герой, якщо б орки були тут проблем було би набагато більше! Слава Україні 🇺🇦. Дякую вашому чоловікові!

А он не уставший? Да они все там супергерои
Ви пані балувана і не маєте любові до нього

Раз в 4-5 недель сутки. Больше суток сеазали не будет

Как,он 5 лет там находится уже???
А почему так долго?

Все равно не понимаю как можно быть настолько непреспособленной к жизни. И это же какое терпение должно быть у мужчины чтобы постоянно ей жопу на поворотах заносить

У вас кумів/братів нема? Нам повезло, мій пішов служити добровольцем, але його взяли в штаб в нашому місті. Тому він ночувати приходить додому, але дуже пізно і вранці має вже йти. Тому починка машини, заміна вікон, утеплення-все на мені, плюс я пішла на другу роботу, плюс підпрацьовую як репетитор. Його зарплата вчасно не виплачується і в нас 3 дітей. Тому так, все сама. Я вже навіть звикла. Іноді навіть дратують його приходи на ніч, бо це-вечерю приготуй, секс надай, в 6 ранку встань…

День троллих сегодня)

Ваш муж так и остался суперменом, а вы в детской позиции. Может пора повзрослеть и перестать из себя девочку строить? Вы женщина. Вселенная как бы намекает сейчас)

Філософське.Але.
Оті сцикливі, які залишаться живими, ще й грошей зароблять, і дівчинку свою кожен день обіймають.В готелях Закарпаття з дівчинками сидять.А, ті, які як у автора, повернуться не всі, на жаль.
В масштабах країни, це гордість і щастя, що більшість не сцикливих, але в масштабах простої людської долі однієї дівчинки, або жінки з дітьми, що не побачать тата...
І ніхто не скаже, де та сама правда чи істина...

Ну и что? Такой человек. Для нее - это норма. Есть куча народу , которые ищут себе в браке ’каменную стену’, находят и живут прекрасно. Все люди разные и отличие от вас не значит - не норма.
Суперменам ведь нужны такие жены, как автор. На хрена ему самодостачная, которая будет мозг есть своим мнением? Главное, чтоб люди были счастливы. И до войны многие и были счастливы.

У кожного своє.
Для мене краще жити три, п´ять, п´ятнадцять років із справжнім чоловіком, ніж все життя з тим, кого поважати не виходить ну ніяк.

Але ви дуже праві.

Ми з донькою вже вдруге чекаємо чоловіка з війни.

Я розумію, що жінка відчуває цілу гаму протиречивих почуттів. Що є і гордість, і дивна образа, що він пішов, а родина має якось сама. І хтось наступить собі на егоїстичне, дочекається, збереже родину. А хтось так і не вийде з дитячої обідки, що довелося нести відповідальність за родину в незапланованій самотньості. І родина розвалиться.
І що доля родини зараз вся залежить від жінки. Не всім ця відповідальність до душі. Тим більше, що є розуміння, що ти можеш тягти, а потім міна-дура чи снаряд-дурак. І всі твої пожертви вже беззмістовні. А навкруги ходять отакі відкосивші, кружать дівчат в кафешках.

Все це розумію. Тут така люта суміш почуттів, що з ніг інколи збиває.

Просто дивуюся, що автор ніде не висловила хоч трошки розуміння до свого чоловіка. Все про себе, нещасну.

А ще і ПТСР воєнний ніхто не відміняв. Повернутися може зовсім інша людина. Це теж випробування і достатньо важке. Особливо коли чекаєшь довго зустрічі, хочешь обійняти і відчути рідну душу, а він закритий на емоції(бо тільки так можно там довго витримати), подумки ще там, з побратимами, не знає куди себе тут подіти і хоче бути на самоті. Ой, це така болюча тема. А ці лозунги/речьовки про героїв мене тепер дратують. Отаке життя...

Пошел на волне патриотизма, а когда контракт закончился, началась вот эта нынешняя война и все, его не отпустили. И вот все. я без мужа

У него был клнтракт на 4,5 года?
Извините что спрашиваю,хочу просто понимать сроки,на что расчитывать и вообще(

ну знаете, я вот вообще к лошадям не отношусь. Не работала ни в жизнь, с удобной шеи прыгаю на удобную, девочка- девочка. Но правда даже у меня бы мозг не повернулся, если мой мужик мобилизован, причитать, как мне тут в тылу хреново, и не кому сумку поднести. Я бы в первую очередь за него переживала, знаю как там ребята спят в каких условиях, вернее не спят сутками, даже если не на линии фронта, это реально не санаторий. тут мужчине поддержка нужна, ну хотя бы не мешать нытьем, бедный мужик...

Лучше вообще не пускать туда своего мужа, это будет жизнь без мужа, без полноценной семьи.

Вот так.. Увы. Я уже и ругалась с их начальством, и звонила на все линии. И ему угрожала, что туда приеду, и предлагала ему бросить службу незаконно. Ничего не вышло