Кому-нибудь удалось найти работу в Германии?

У вас, мабуть, важке життя і щодня боротьба за виживання? Бо ви просто завжди активні усіх темах де йдеться про взаємодопомогу. Стараєтеся принизити людей, якім інші відкрили свої серця і надали підтримку. Всі хто скористався наданою допомогою у вас ´під прицілом´. Хіба можна жити з таким негативом?
Світ людей це не джунглі, і далеко не всі сапієнси звіри. Принаймні я в це вірю. Так само далеко не всі хто опинився в Німеччині на соціалі це ´шаровики´. Такі теж є, але нормальних більше. Будь ласка, майте повагу до людей.

Я тут коментую, бо маю що сказати по Німеччині, проживши кілька місяців і щільно поспілкувавшись з їх бюрократичною системою. Без тролінгу в бік тих, хто вимушено або з розрахунком там знаходиться зараз. А чим ви відзначилися в цій темі, вибачте?

Якщо ви дійсно готувалися до переїзду в мирний час і навіть пожили в Німеччині, нащо ви дорікаєте тим, хто ніби не хоче працювати і ніби шукає для цього якісь приводи? Тим, хто з дітьми і без чоловіків вимушено опинилися в іншій країні?
Ви ж добре розумієте різницю між запланованою еміграцію і стати біженцем. Одна справа вивчити мову, заздалегідь перекласти і підтвердити дипломи, шукати роботу за фахом. І геть інша приїхати і бігти вже завтра на роботу посудомийкою, коли маєш фахові знання і гарну освіту. Але не знаєш мови. Логічно спочатку вчити спокійно німецьку, підтверджувати свій диплом, а потім йти працювати за фахом. А це мінімум пів року, а з урахуванням черг на мовні курси + самі курси, то вже до одного року. Треба мати повагу до себе, щоб інші поважали.

ПС: квартиру не заберуть, а вирахують гроші за неї. Ще й побігати по інстанціях прийдеться щоб частково щось компенсували якщо не вистачить на оренду. При влаштуванні на низько кваліфіковану посаду рівень життя мами й дітей сильно знизиться навіть в порівнянні з соціалом. Тому й не йдуть.
Я пам´ятаю як в нас сусіди виїжджали з гуртожитка в соц.житло і скільки паперів вони перед цим оформлювали і переживали чи погодять. Кілька місяців зайняла процедура. Вони планували лишитися там (з Маріуполя родина), а більшість мріяли скоріше додому поїхати і робити собі зайвих нервів з тими паперами і інстанціями.