Розкажіть, про свій останній мирний день рік назад.. що робили?

Згідна з Вами, для мене та війна була теж чимось страшним, бо все чула з вуст очевидців тієї війни, своїх та чоловікових бабусів і дідусів, тому 23 лютого під смішок чоловіка пакувала документи в рюкзак, збирала речі, лише хвилювалась, що машини не має....потім проклята розмова х....ла, і це я на заході країни, не розуміла як у прикордонних містах люди могли вірити, шо нічого не буде..... І в першу ніч до нас в маленьке містечко прилетіло....і не раз, проснулась від прольоту ракети і вибухів, розбудила сина словами: вставай, синочку, війна :((( але найстрашніше горе мене ще чекало попереду...

Вспомнила, что загранпаспорта у детей окончились и ездила подавать документы на новые. По дороге домой еще заехала в школу, подала документы в первый класс.

Спакували з дитиною два рюкзаки та залили повний баку бензину. Якби не наш ’яневтік’, то ми би виїхали в Європу раніше, уникнувши багато стресу -але ж він сказав, що можна їхати на шашлики.

Работала до самой ночи. Была куча планов на будущее, много новых крутых проектов. Только начали жить с любимым мужчиной вместе. Янсур анабой😠😠😠

Звичайний був день. Речі зібрані, авто заправлене, запаси на два тижні куплені... Гуляли, обід готували, фільм дивились ввечері. Далі було цікавіше, а що 23, то була ще мирна Україна

Мої відчуття?
Я молилась,починаючи з 16 лютого,кожен день,благала,щоб не було війни.
23 лютого була на роботі,всі бігали знімали в банкоматах налічку,казали,що шалені черги в банкоматах.Ввечері сиділа на Совєтчиці,до 3 годин ночі,не могла заснуть.Прокинулась о 7 ранку від вибухів,бомбили у Броварах воєнну частину.
Нам було чути в Києві.Я все зрозуміла без слів.

Ні, ну я доросла тітка. Коли я драпала зі своїми дітьми, то в першу чергу не від обстрілів, а від мужиків зі зброєю і сумнівними моральними цінностями, бо моя дівчинка - дитина лише для мене. Єдине, чого не очікувала - масштабів. Ну кілька випадків, десь напились, десь просто тварі. Але що тварі всі поголовно... Мене дві неділі трусило.

Мне 23 позвонил мужчина, хотел купить автокресло для ребенка. Но я была на работе и сказала что поздно буду дома, типа давайте 24 встретимся где-то в центре. А он сказал: мне 24 уже не нужно будет. Я так удивилась тогда, но теперь понимаю. Утром когда проснулась от взрывов , первое что стала смотреть на советчице что происходить, а взрывы были везде(((

23.02 собирали деньги по крупицам, чтобы купить нашу маленькую уютную дачу. Тогда это был заброшенный новый домик без ремонта, воды, света.
Вечером 23го я сидела работала удаленно аж до 3х утра, не могла проект закончить, спать хотелось нереально.
В какой-то момент было ощущение тревоги, будто трясло весь дом, предчувствие беды
24.02 не услышала даже как летели истребители над домом, так крепко спала, что мне совсем не свойственно.
Проснулась аж в 7 утра и то потому что мама зашла в комнату, будила меня.
Я не понимала почему они с братом одеты оба в куртки, стоят на пороге с сумками
Говорит:’Собирайся, доченька, война началась’
Я вообще не поняла сути ее слов, как такое возможно..

Мы сидели одеты, обуты аж до обеда и не знали что делать, куда ехать, бежать, денег особо нет, 4 животных, машины нет.
Боялись выйти на улицу даже, думали что будут снаряды бросать.
Потом я сказала своим, что пойду в магазин и аптеку, они 500м от дома.
Хоть и очень страшно бродить по улице, но не понятно что будет с поставками продуктов, нужно купить запасов хоть.
Вскоре я вообще попала в больницу, чуть не умерла.
Когда лежала там, то наш город начали обстреливать, больницу разбомбили, меня чудом достали из-под завалов

Яке давно? Ще сто років не пройшло, як тут знову якийсь ’треш’.

Ой, я теж хотіла на тенеріфе))) в травні поїхати, правда.

Але ж хочеться забути все погане. Нам старше покоління розповідало неохоче і далеко не все. Я їх розумію, сама дитині не розповідала про 14 рік, хіба що він уривки підслухав.

Я теж запаси залишила. Але ми пізніше виїздили, але був дефіцит продуктів, то віддала все на тро дівчатам. Особливо, пам´ятаю, вони зраділи за хлвбопічку, мішок борошна і блок із дріжджами)))

Этот ’янетик’ вас за ногу держал? остаться - было только вашим решением, смысл перекладывать ответственность за свои решения на кого-либо

Первым делом звоню дочке, она в другом городе, что бы сообщить и пока идут гудки думаю как бы помягче сказать... Но она берете трубку, ничего так и не пришло в голову и я сказала - дочка, война!!!
Какие страшные слова

23 занималась с дочкой математикой, у нее должна была быть контрольная. 23 вечером был взрыв. А 24 в 6 утра написали не выходить в школу. Я начала собираться в магазин, тут и мужа отпустили с работы, мы пошли вместе. Помню, что только наличкой можно было расплатиться.

Важко не повірити президенту країни. Так, моя провина в тому, що я наївна повірила. Більше такої помилки не зроблю.

Да,бабушка до самой смерти со злостью говорила про тех , которые ей открытки несли к 9 мая (
Она умерла в 2006 в 92 ....

Була середа, звичайний робочий день. В 18-00 додому пішла, зайшла до магазину. Був піднесений настрій тому що тільки закінчили ремонт, облаштували квартиру. Приготувала вечерю і в 21-00 тільки зашла почитати новини. І якась така тривога напала...пішла зібрала документи. Взагалі не вірила в це все, думаю паніка, кіпіш, не читала і не дивилась всяких експертів, була цілком поглинена ремонтом і меблями

По великому рахунку, якби я знала що от завтра точно буде війна - нічого б не змінилося. Я діяла б абсолютно так само. Як і більшість. Тому що абсолютна більшість українців знати не знала, що воно таке та війна. Деякі імщараз про неї лише чули, дяка Богу, самі не бачили. Це прийнято ’та я б...’. А що ти? Інакше щось зробив би? Наврядчи

вы принимали решение исходя из своих ощущений и возможностей. Любое решение могло бы стать фатальным. И не в президенте вопрос ведь. Просто не было понятно, что будет через минуту, час, день. Я понимала, что нашему городу п*да и защищать нас никто не будет, был 1%, что ’пронесет’ и я решила ехать в село. Танки катались кругами, город был в кольце, с другой стороны города села были в окупации и там был ад. Кто мог это предугадать. Но решение каждый принимал сам

Неправда ваша. З багатьма біженцями спілкувалася - якби сказали, то виїхали би хоча б в іншу частину країни.

Это очень трудно в такой ситуации, в панике - принять правильное решение, потому что ты не знаешь, как правильно, потому что не зависишь от себя, а от того, что происходит вокруг и ты просто должен правильно сориентироваться в этом потоке событий.
А как правильно - только время покажет, чей выбор был верный

В сенсі не було ясно - були дані розвідки США та Європи, але ж ні - всім було начхать, особливо керівництву країни.

Не треба того ’якби’. Не виїхали б. Точно вам кажу. В якби знали, і якби не знали.

Это задним числом так говорят. Выехали бы не многие. У кого есть деньги и куда ехать. 23 вечером мне звонила крестная из Черновцов и говорила, выезжай к нам. А у меня работа, школа, родители инвалиды. Что бы я поменяла, не знаю

21 лютого я була на роботі і раптово чомусь прийняла рішення що треба вивезти дитину з Києва. В сина було день народження 9 лютого і приїхала в гості моя мама, так і залишилась вона в нас, вона з західної України. На наступний ранок 22 лютого ми машиною поїхали з Києва, я, чоловік, син і моя мама в Івано-Франеівську область. 23 лютого ми з чоловіком повернулись назад в Київ, пізно ввечері сиділи вже в себе на кухні і обговорювали чи не надто ми запанікували. Потім був дзвінок від знайомого який має прямі контакти з одним міністром, про те що завтра війна. Ми не повірили, лягли спати. Вранці в 5 годині прокинулись від дзвінків і знову поїхали в сторону заходу. Отак за три дні ми намотали 2000 км по Україні.

А давайте ви не будете судити інших по собі.

Вот не было ясно, с какой стороны пригорода станут войска, какие села оккупируют и что наше тро голыми руками напихает им за шиворот и удержит город. Этого разведка США точно не знала

Нічого. 23 ще всім треба було на роботу, в школу, в магазин, на гурток, документи забронювати, білизну попрати...