Чёртова война, семья рушиться

Зашибись. Счастье вернулось домой.

С меня хватит. Я боюсь того человека, в которого он превратился. Я боюсь , что он окончательно слетит с катушек, я не за того человека выходила замуж.

В мирной жизни? А где она? никого не волнует , что пережила я, когда сыпались ракеты на мой мирный город, когда вылетали стекла, когда спала в подвале.

Да, я вообщем то об этом. Конечно никто в семье не соревнуется в конкурсе ’а мне тяжелее чем тебе’. Но по правде тяжело и на фронте, и в тылу. Мы не знаем их дословных разговоров, но я бы на месте этой женщины очень хотела, не чтобы меня муж первоочереднее чем окопы ставил, но хотя бы проявил понимание, что я тоже не в масле катаюсь. Хотя бы сказал спасибо, что ты дома делаешь всю работу за двоих, и родитель сразу за двоих, ценю это, люблю тебя за это. А не пофиг что там у тебя за проблемы, ты вообще так и должна, обязана, работать и молчать, лучше только обо мне послушай и меня пожалей.

Я сейчас вижу несколько примеров семей с воюющими мужьями. Те, кто и до войны помогал, детьми занимался, тот и сейчас старается не отдалится. А кто раньше считал что святая обязанность мужчины только с работы прийти и у компьютера/телевизора отдохнуть, а жена и с детьми, и с домом, и с роботой, а они ’я устал после работы, мне не до этого’ Так они сейчас просто поменяли позицию на ’я воюю, мне не до этого’. И конечно сейчас ничего ему не скажешь, он защищает нашу страну и наше будущее, но проблема ведь действительно есть и она будет и дальше, и после войны

Поэтому я бы не советовала автору подавать на развод, искать у него любовницу или начинать ставить мужу ультиматумы как он должен с ней общаться. Но и не принимать как норму, чтобы не усугубить проблему в отношениях и не обнаружить после войны что у тебя дома есть мужчина, но нет мужа и отца. Тем более что он не был таким раньше. Отношения это работа, сейчас она сложнее чем в мирное время, но работа не отменяется

С меня хватит. Я боюсь того человека, в которого он превратился. Я боюсь , что он окончательно слетит с катушек, я не за того человека выходила замуж.

В мирной жизни? А где она? никого не волнует , что пережила я, когда сыпались ракеты на мой мирный город, когда вылетали стекла, когда спала в подвале.

Вони не уявляють. Звідси і претензії ’Вася, поспівчувай мені, діти плачуть’.

А я и не страдаю, Я злюсь на ситуацию и всё.
Мне интересно как другие выживают на расстоянии, это плохо?
Может и мне уже психолог нужен

Як бридко читати коментарі в темі типу ’ти маєш знати собі ціну’, ’вимагає поваги’, ’не забивай на себе’...
Дівчата, а ви не подуріли? Це ж у вас, таких гарних феміністок чоловіки під боком, всі родичі на місці і цілі...
Схаменіться! В мене вся чоловіча великої родини з 2014 року на війні. Їм потрібне розуміння, а не ниття.

Маленький приклад. Мій двоюрідні брат - ато з самого початку, простий шахтар, пройшов в складі 40ї бригади і Іловайськ, і Дебальцево. А дружина вдома що дала з турботи? ’ти ореш ночами та під ліжко лізеш, заважеєш’, ’скільки можна ото слухати про життя в окопі, ти ж цілий. Руки-ноги є!’, ’припинив бухти та скигьити, ти мужик’.... А те як він там воював, що пережив, та нафіг же фіфі в буденному житті треба. Живуть, але вже без щастя та порозуміння, а про всі проблеми його слухала дівчинка-психолог. А чи так складно стати дружині другом? Чи тільки в частини країни війна?

Так війна ж у всіх! Чи це не ви біжете з дітьми у підвал під обстрілом, так само, як він в окоп? Чи на за вашу безпеку та мирне майбутнє він там? Схаменіться. Немає вже того життя і не буде

Коли я читаю таке ’с меня хватит, я боюсь тгго человека...’
СТОП! Ви виходили заміж за образ чоловіка та образ життя, не за людину. За 30-50 років сімейного життя всі міняються. А тут війна...

Вася, поспівчувай мені, прилетіла х-22, окон нет
Но вам в гамбурге, этого не понять

Интересно, а кто станет жене другом, кто выслушает, как оно жить с психом?

Так саме тому чоловік впихнув мене з дитям в евакуаційний потяг і пообіцяв відбити бошку, якщо не вбережу дитину, а вже потім поїхав на фронт.Бо ми всі розуміли, що з фронту чоловік вже нічим і ніяк не допоможе, до сраки його співчуття, коли ракета прилетіла.
Він - воює. Війна - це смертельно небезпечно. А ви тут все сопливими ілюзіями живете.

Я выходила не за образ. Мы вместе 23 года, но за этот год он стал чужаком, я его не знаю, я его боюсь

Знаете, я спокойно могла на сутки оставить на мужа годовалого ребенка. А сейчас он изменился, он отдельно

Я человек с ограниченными возможностями. Мне он нужен был рядом. Но вы такая деловая в гамбурге

А ви думаєте, що це назавжди? Який псих? Наслухалися історій про повернення з афгану?
все вже давно добре з чоловіком, волонтерить, їздить туди, де інші бояться. А атср минув, все вилікували, спить гарно, психів немає.

Треба просто людині допомогти! Інакше так, будуть психи, котрі рідні люди не хочуть розуміти....

А він туди ромашкі пішов збирати і не мріє повернутися додому? Не бачить рідну кухню та сім´ю кожної хвилини, коли спить зараз? Він чипм завинив, що вам некомфортно жити в умовах війни? Так, давайте всіх викине о на смітник,, хто пройшов бойові дії, вони всі страшні, бо там вони ВБИВАЛИ ЛЮДЕЙ! А не ромашки нюхали...

Интересно, а кто станет жене другом, кто выслушает, как оно жить с психом?

Он виноват, что бросил семью и не вывез из этого ада, что превратился в психа

Так, як було, вже не буде. Він пройшов пекло.

Знайдіть помічників. Всім потрібні чоловіки поруч, але це неможливо, бо вони воюють.

А цей весь жах пережила жінка?
З вашого повідомлення виходить, що людина людині вовк. І кожен сам за себе
Тут уже тре оцінювати, наскільки вам дорога конкретно ця людина і чи хочеться допомагати

Я тоже. Теперь нам не попути. Я хочу только одного , что б меня оставили в покое, никого ни видеть, ни слышать,в идеале, уснуть, и не проснуться, но у меня ребенок, о котором х$р позаботится его отец, он же служит, и мама инвалид, поэтому это для меня непозволительная роскошь.

Він? Точно? Не ті люди, що напали на нашу країну? Саме він?

А ніг-рук немає виїхати? Зараз і жд справно їздить, і візи дають, і притулок є! В чому справа? Чого чекаємо, коли чоловік під білі рученьки вивезе?
тьфу, розмазня.

І тріль

Я работаю в ОТГ, скоро если все хорошо,ухожу в декрет и очень надеюсь,что война закончится пока я буду в декрете. Потому что мне страшно представить что будет творится после окончания войны,работаю в земельном отделе

Зачем писать такой бред ?
Какие женщины на ноле ?
Там голову из окопа не высунуть часто .
Хотите автору нагадить в душу ?

Зачем писать такой бред ?
Какие женщины на ноле ?
Там голову из окопа не высунуть часто .
Хотите автору нагадить в душу ?

Як бридко читати коментарі в темі типу ’ти маєш знати собі ціну’, ’вимагає поваги’, ’не забивай на себе’...
Дівчата, а ви не подуріли? Це ж у вас, таких гарних феміністок чоловіки під боком, всі родичі на місці і цілі...
Схаменіться! В мене вся чоловіча великої родини з 2014 року на війні. Їм потрібне розуміння, а не ниття.

Маленький приклад. Мій двоюрідні брат - ато з самого початку, простий шахтар, пройшов в складі 40ї бригади і Іловайськ, і Дебальцево. А дружина вдома що дала з турботи? ’ти ореш ночами та під ліжко лізеш, заважеєш’, ’скільки можна ото слухати про життя в окопі, ти ж цілий. Руки-ноги є!’, ’припинив бухти та скигьити, ти мужик’.... А те як він там воював, що пережив, та нафіг же фіфі в буденному житті треба. Живуть, але вже без щастя та порозуміння, а про всі проблеми його слухала дівчинка-психолог. А чи так складно стати дружині другом? Чи тільки в частини країни війна?

Я тоже. Теперь нам не попути. Я хочу только одного , что б меня оставили в покое, никого ни видеть, ни слышать,в идеале, уснуть, и не проснуться, но у меня ребенок, о котором х$р позаботится его отец, он же служит, и мама инвалид, поэтому это для меня непозволительная роскошь.