Хочеться вити.

Возможно вы в ней видите себя?

Порядність в крові. Теж за свого переживаю

Вона дійсно така! Хто що з однокласників скаже вона то зробить і все повторювати хоче

Но при этом Вас слушать должен безоговорочно. Связь не улавливаете?

К сожалению, это вы ее такой сделали.
У моего старшего тоже есть немного такого.
Сейчас в 10 лет стало легче объяснять. Что-то понимает вроде.

Здесь в 7 лет таких зайцев лепят на конкурсы))
Вы что то упустили

Яким чином я зробила?

Воспитанием до этих 7 лет.

Дети наше зеркало,вы не ее видите,а свои недочеты

Вчете-вчете…довбаєте- довбаєте

Моя такая была в 1м классе. И еду отбирали дети. Потом ей это все надоело, я с ней говорила что говорить нет это нормально, что никто не смеет нарушать личное пространство. И помогло. Научилась выживать в социуме, дети жестоки, что поделать.

В неї навіть вдома хтось з дітьми прийде може в неї її же ш іграшки відібрати вона в стороні буде сидіти…. (

Ну вот я например считаю сама была виновата. Поделись с девочкой, дай пасочку, она же маленькая. Вот моя и привыкла что она не в приоритете. Но ничего, переросла и переучилась быстро в школе. Младшую уже так не учу. Не хочет делиться, ее личное дело. Не хочет что-то делать/взаимодействовать с другими детьми, имеет право.

Жаль Вашего ребёнка. И Вас жаль(((
Чтобы у девочки появились собственные мысли от неё надо отстать со своими учёбами и нравоучениями и поверить в то, что она и без Вас умная.

Но разве Вы сможете поверить в собственную дочь?
Ведь для этого в первую очередь, нужно поверить в себя .

В 7 лет изменить себя? Как же сложно принять Вам дочь такой, какая она есть(((

А вы в этот момент что делаете - заступаетесь за нее или рассказываете как надо было ей поступить?

Я потім кажу їй чому так я тебе стільки стільки вчу і ти не чуєш треба своє забирати
А вона очі вниз і все каже добре
А потім знову все по колу…

самое неправильное поведение мамы... имхо

Підкажіть тоді що мені робити? Бо я вже не знаю що і мені важко і переживаю за неї і вже нерви від тогл(

Мне кажется что лучше говорить про ее ценность как человека. Что она должна быть у себя в приоритете, говорить нет это нормально.

Говорю исключительно по своему детскому опыту - мне всегда хотелось ощущения опоры и что за меня всегда заступятся... а не указаний, как я должна была поступить.

Вона знає що я заступлюсь за неї

Не всё потеряно, начинайте прямо сейчас стоять за свое ( игрушки, мнение, желания), в любой мелочи, побольше выбора во всём, где только возможно. Говорите, говорите. О том, что нужно прислушиваться в первую очередь к себе, не стесняться отказываться.
Вам предстоит работа.

Я вчу її це
Бо я така що і пошлю як треба і ні скажу і заблокую
А вона протилежність
Мене це лякає((( бо вже були інциденти що однокласниця відправила її забрати щ вчительського столу свій мʼячик а та пішла (((

Именно. У нас соседка в селе вечно моей дочери говорила - Маня, ну поделись с ней, она же младше, дай ей, ей же хочется ( про свою внучку). Вижу, моей неудобно перед той соседкой отказаться, пока я не провела беседу наедине с дочерью, что она не просто может, а обязана отказываться, если желания нет ( делиться, слушать, играть и т. п.)

Мій до школи теж такий був. Зараз 5 клас, поклади пальця в рот-відкусить по лікоть.

Дитина не дорослий, кора г.м. закінчує формування біля 14, взагалі до 21. Свідомість з´являється пізніше. Ви хочете неможливе, дитина в стресі вчитися не буде.
1. Вийти зі стресу передусім Вам
2. Усвідомити що це ВАШІ СТРАХИ і не транслюйте їх голосом чи думками на дитину.
3. Допоможіть дитині, репетитор, стишуйтеся, гуляйте пішки і розмовляйте.
Не робіть з дітей зручних вам, бо потім буде розплата..прислухайтеся до дитини, через розмову і усвідомлення

Возможно она интровет и не хочет вообще ни с кем общаться. Ей проще отдать ту игрушку или булочку, чтоб от нее отцепились. И вы в том числе. Вы должны определить ее психотип и от этого отталкиваться, помогать ей, а не пытаться сделать ’такой как все’. Психотип человек не может изменить, как бы вы ее не учили.

Вважаю, ключовим тут є те, щоб дитина вчилась відчувати, розуміти в конкретній ситуації, що вона хоче, а хого не хоче. Щоб вміла говорити ні і вміла адекватно реагувати на «ні» від інших. Щоб прислухалась до себе, як їй подобається, що її саму цікавить. Що я роблю ( у мене теж донька):
-З малечку даю вибір - що вдягнути, їсти, де гуляти, чим займатись. Коли хочеться припинити. Не до абсурду тільки, інколи вибір з 2-3х доступних варіантів. Вчу це висловлювати.
- поважаю її «ні». Кожного дня багато разів) Не обовязково погоджуюсь, але показую, що чую тебе. Твоя думка має вагу. Це нормально - не погодитись. Чи хотіти якось інакше.
- в іграх з іншими дітьми підкріплювала її ініціативу - тобто щоб вона сама пропонувала щось цікаве. А не тільки погоджувалась. Вчу домовлятися, воаховувати інтереси обох сторін. І вчу говорити ні - питаю - а ти так хотіла? Тобі так подобається? Скажи про це. Вчу, що не з усіма слід дружити. Помічати, чи сприймають твої ідеї. Чи співпадають ваші інтереси. А ще сама звертала увагу на коло спілкування. І з дітьми зі схожою поведінкою/інтересами намагаюсь спеціально зустрічатись.

Ще важливо, що це все проговорюю в її конкретних ситуаціях, на ходу або відразу після і лише як поради. Як би можна було зробити. Іноді підмічаємо чиюсь поведінку в кіно/книгах. І ні в якому разі не критика на емоціях, що вона зробила не так! І абстрактну теорію у відриві від ситуацій теж не варто.

она и есть жертва воспитания уже.
Как воспитали, что надо слушаться, такая и есть.

Почему тогда в момент, когда у неё забирают игрушки, Вы не скажете громко:’ Маша, я не уверена, что Ане нравится когда кто-то берет её куклу. Ты спросила у Ани можно ли её взять?’