Всегда ли вы ощущали свою национальную самоидентификацию?

Нет, наоборот никогда. Я космополит

Так. Навіть, коли родичі на расії втирали про адіннарод

Нет. До сих пор до конца не ощущаю

Да. Моя мама русская. Всю жизнь с ней спорила по поводу того, что я Украинка

Нет.

Так, завжди, я виросла в українській сім´ї, я пам´ятаю перші книги в школі і все рідне, все українське

Звичайно, про що мова.

Я пам´ятаю як нам роздали книги в 1 класі, а там були намальовані якійсь бурята, це був 1993 рік, мені ці бурята вузькокі щось не подобалися вже тоді, а потім вчителька зібрала ці книги і нам видалі книги вже незалежної України.

Нет. Я урожденная русская. Не живу в рашке с 17 лет, сейчас мне 45. Ненавижу ту нацию давно, еще с 2004 года когда повзрослела и поняла их менталитет. Не отождествляю себя с рф никак, насчет чего мать меня давным давно называет националисткой и предательницей не знающей зова крови. А они мне чужды ментально. Считаю себя украинкой

Не завжди, бо народилася в СССР в 1980 році, і в дитинстві була добре зазомбована пропагандою ’адіннарод, українська мова-село’. Але з двохтисячних почала ідентифікувати себе саме українкою.

Так.
Десь з 7 річного віку.
Народилась і прожила в Луганську в 100% російськомовному середовищі до 23 років, потім виїхала (ще до війни), бо смерділо ватою там завжди і «паленим» пахло теж.

Конечно .. в какой стране живу в той и хорошо .

Нет, я украинка, как и родители. Но почему-то мне всегда кажется, что я не совсем украинка….но то такое, главное, что не русская

На самом деле это очень сложно. У меня есть родственники в двух странах. Я знаю два языка. Я работала с клиентами обоих стран. Я встречалась с гражданами обоих стран. Я имела много друзей в обоих странах. Отчизна у меня одна, а родина другая

Так. Без варіантів.

Всегда ощущала себя просто человеком, гражданином планеты Земля. Все национальности и границы иллюзорны и условны, выдуманы для государственного контроля

Пытаюсь разобраться. Те, кто ощущает, скажите, пожалуйста, а что вы вкладываете в это понятие? В чем она для вас выражается?

Так, завжди, з плином часу ще більше утвердилась у свому походженні, вросла коренями

Да, всегда ощущала что мои корни тут. Так впрочем так и есть. Мои бабушки-дедушки тоже отсюда.

Ощутила ее, когда приехала к родственникам в Макеевку Дон.обл.
Это был 2008 год.
Простите меня те, кто там проживал и сейчас в Украине, не принимайте на свою сторону мою историю... Я не увидела там украинонастроенных людей.
Они другие, как дикари.
На рынке увидели афроамериканца и давай пальцами тыкать-Негр смотри...как будто инопланетянина увидели.Мне было стыдно за них.Вот это чеканье постоянное.Ну и все они слушали раша тв с открытой паст..ой, ртом, простите.
Вот тогда я и осознала насколько я украинка и как они мне противны.

100%

була українка з дитинства. у бабусі слухала радіо і там лунали українські пісні. в мене була гордість, що я українка.
потом вышла замуж за русского и как то стерлись эти границы.
сейчас опять украинка, но в большинстве разговариваю на русском.

Да, всегда. Несмотря на то, что я из русскоязычного Днепра.

Не ощущаю вообще.

Нет, ощущение что выбили почву из под ног, а с войной особенно. Никогла не чувствовала себя прям кем то- человек мира и хочу жить нормально в стране, где не воруют гуманитарку

Так, в сім´ї всі українці, родом з центральної, народилася в 89, тобто свідомо все життя прожила в Україні. Ніяких російський книжок і тд в школі не було, завжди спілкувалась українською, з легким суржиком вінничини. Навіть тоді коли всі кругом говорили російською, бо то ж не престижно, я говорила українською, в мене також не так заточена щелепа і російська з моїх вуст звучить смішно.

У 95 році в 17 років я отримувала паспорт і в анкеті було питання про національність, я написала українка, чим дуже здивувала своїх рідних, бо маю 50#50 украінське і російське коріння. Але я завжди знала хто я)

До війни я була україномовною громадянкою України. З 24.02 я Українка. Спілкування або українською або англійською, якось мені гарно зачепило

Тоже считаю просто человеком, согласна с вашим мнением. И люди - наивысшая ценность, ничто не стоит человеческой жизни.

Так.
Я з Чернігова, всі навкруги говорили російською. Бабуся з дідусем в Ніжині - українською. Ходила в українську школу, хоча російська була через паркан. Думала завжди українською, російською говорила через ставлення оточуючих, невпевненість в собі та невміння відстояти свою думку.
З захопленням читала українську літературу, історію, згодом і фольклором зацікавилася. Російські історія та література (в курсах зарубіжних історій та літератури) мені були не цікаві, я так і не осилила за все життя жодної книжки російських авторів.
З рос музикою також не склалося ніяких близьких стосунків або хоча б асоціацій. Оті всі фільми та мультики, що крутили по ’детскому миру’ взагалі відразу викликали, хоча моя тітка, як щира поціновувачка всього совєцького, змушувала мене то дивитися, мовляв то найкраще, то з мораллю....
То все вже давно в минулому, я вже давно себе не ’ламаю’ щодо мови спілкування. Контенту все більше з´являється, як україномовного, так і про культуру, науку, ремесла. Але, озираючись назад, я ніби жила ’під куполом’ тупого експерименту...