Чоловік проти, щоб родина жила нормальним життям

З початком війни я декілька разів продовжувала декретну відпустку, але заробітку чоловіка катастрофічно не вистачає. Коли кажу, що буду виходити на роботу і нехай дитина ходить в садок (ще є старша дитина-школяр), починаються розбірки на тему: «що тобі не вистачає?».
Я вже практично кожного дня витрачаю власну фінансову подушку, яка зберігалась «на всякий випадок».
Коли я приводжу приклади того, на що коштів не вистачає, він починає наводити протилежні приклади, чому цього купувати не варто.
Буває, доходить до маразму: наприклад, нещодавно вмовила, щоб ми з дітьми пішли до ігрового центру (так як були вони там пів року тому і дуже хотіли піти). Чоловік, зціпивши зуби, виділив тих нещасних пару сотень, а вже через годину сичав: «навіщо йти по дощу, сидіть вдома».
У нього на все є відмова. Школяру-підлітку телефон не потрібен тому, що в школі розібʼє або вкладуть.
Меншій дитині (та й старшому) секції не потрібні тому, що всі це заняття - травматичні. Краще в парку покидати м´яча.
І все в такому тоні.
Розумію, що порада тут одна: не слухати його та виходити на роботу. Але не розумію, чому він так не хоче, щоб я працювала, адже сам бачить, що коштів не вистачає.
Старша дитина в минулому навчальному році вчилась онлайн, менша - не ходила в садок. Тобто, всі сиділи вдома. Чоловік аж світився від радості.
І тут я заявляю, що будемо жити НОРМАЛЬНИМ життям, кожен буде займатись своїм і його аж тіпати починає після таких моїх «заявок». Вищить, що я коштів не побачу зароблених, так як, така-сяка, водитиму дітей в садок/школу/секції, діти будуть хворіти і я буду всі кошти витрачати на ліки.
От скажіть, у нього психічний розлад чи що?