Польща, наболіло

спочатку всі допомагали, співчували і були рожеві окуляри майже рік.
потім різко сказали виселитись протягом 2 тижнів.
при пошуку житла 90% не хочуть українку, 95% українку з дітьми.
робота - мінімалка: завод на мінімум 10 годин стояти, пекар - також стояти цілий день.
я спочатку думала, що тут залишусь, але що говорити про роботу, якщо житло за ціну, яку самі поляки ж пропонують вони не хочуть здати.
Вчора добив пост в фб, точніше коментар на нього. Дівчина в групі міста написала двома мовами: польською і українською ’де можна зробити манікюр’. їй відповіли: ’іди працюй, а не допомогу витрачай (польською)’. Допомоги на дорослих немає, на дитину - 4 тис грн в місяць, які знімають всім, хто хоч на день перетнув кордон (потім цю допомогу відновити займає від 3 місяців).
Дуже сумно. Дитина добре знає мову, хоче залишитись.
В мене крім роботи і батьків нічого в Україні не тримає. Але це невимовно важко бути отак в чужині, де тебе не люблять просто так..
Дома буде важко. В мене зараз віддалена робота, про яку я завжди мріяла. Дома прийдеться ходити в офіс з ранку до ночі, не бачити дитину, наймати няню.
Дівчата, як ви тримаєтесь?