Ви також би хотіли, щоб дітей з РАС ізолювали від суспільства?

Держу за вас кулачки )

Да, так и есть.

Ні , не хочу. Але багато таких дітей потребують додаткового нагляду. Педагога який буде слідкувати за ним.
В доньки в садочку є такий хлопчик. Він не вміє контролювати себе, б´ється, кусається, знімає одяг. Вихователь не може слідкувати тільки за ним. Інші діти страждають , моя донька боїться його, бо він її не одноразово бив. Як би ви реагували , якби ваша дитина приходила з синцями на обличчі, укусами?

о, я как-то наблюдала в центре Одессы, как малолетки на остановке оральным сексом занимались. Причем мальчик даже из приличия не прикрыл девочку. На вид нормотипичные дети )))) может, конечно, пьяненькие или под кайфом

Дякую Вам!

Дивіться, по-перше, навіть у максимально толерантному суспільстві буде купка «д*білів», або тих людей, у кого був жахливий неприємний досвід з «не такими».
По-друге, якщо авторці того допису радили «їздити на власному авто»,бо дитина, наприклад, вимазує речі інших людей, то це трохи інша справа

Я не фанат Порошенко. Но с подачи Марины Порошенко началось в обществе что-то меняться. И внимание появилось к таким детям, детские садики с группами для особенных деток, в интернатах пилотные проекты по обучению таких детей. А сейчас все заглохло.

Вам где-то в комментариях написали, что таким детям сложно объяснить правила, принятые в обществе, оттуда множество проблем и недопонимания. В магазине тоже есть правила, представляете? Поэтому не надо устраивать истерики.

Моїй дитині ще треба йти в садочок. Так-так, інклюзія. У нього повинен бути асистент вихователя. Але таких працівників дуже і дуже мало.

а отпихивали почему??

Именно так. Особенно это хорошо видно в детских коллективах.

А пост взагалі про привчання до самостійності. Щоб дитина пішла в магазин і купила, що потрібно. Знаю випадок - мама відправила сина до магазину купити насіння - і дала йому упаковку від насіння, щоб точно таке купив і кошти. повернувся він з магазину без покупки і без коштів, бо дядя охоронецць в магазіні подумав, що він їх з´їв (цілу пачку в магазині з лушпайками) і забрав кошти, а дитина не змогла пояснити ситуацію.

А у нашому класі ж така одна дівчинка,6 клас, яка верещить що на уроці нічого робить не буде, зриває вчителям уроки, заважає навчатись в класі всім. Вчитель просить не відбирати у тої дівчинки телефон заради тиші в класі і можливості провести урок для 34 учнів.

А можно я спрошу...
Допустим ...в автобусе есть дико орущий ребенок, люди у которых болит голова, пару человек с давлением, и двое с температурой. Все едут молча, кроме этого ребенка.
Что вы предлагаете делать?
Всем терпеть?
Всем выйти?
Да, мой в детстве в автобусе мог начать дико орать. Я вставала и выходила. Люди не обязаны страдать вместе со мной. Я до сих пор хожу по пятам в магазине за своим подростком, потому что он может задуматься и потрогать товар. Меня ни разу за все 17 лет сына не выперли ни с одного магазина, но и мой ребенок ничего не ломал. Ему кстати кассиры сами помогают оплатить, становятся рядом, поясняют, но я стараюсь обычным людям доставлять минимум неудобств. Они не обязаны учавствовать в реабилитации моего ребенка.

Мого племінника 10 років у черзі в магазині почав лупцювати хлопчик років 15. Ні з того, ні з сього. Потім його мама підбігла і почала пояснювати, що в племінника на кепці зображення, яке обурило її сина. Вибачте, але в племінника стався струс мозку і ніхто спочатку навіть не зрозумів, що сталося... а дитина просто зайшла купити морозиво, сестра стояла із собакою біля входу в магазин в цей час...

Він ніякі правила не порушив. Цитата з відео - стояв не в черзі, а ходив, міг говорити до себе, трогав товари (це були іграшки, наскільки я розумію). Де тут порушення правил? В будь-якому випадку це можна було обговорити з батьками, а не виганяти дитину і забороняти їй приходити в цей магазин. Чи ні?

Считали, что ведет себя нахально и рвется к свободному месту. Я извинилась и объяснила, что ребенок-инвалид. В ответ получила порцию оскорблений.

Мені якось з матюками пропонували вийти з маршрутки і брати таксі через те що я передавала за проїзд (навіть не за себе) дрібними монетами. І от думаю, чи це наше суспільство нетолерантне до жінок без діагнозів, чи просто на якусь дурну козу хамувату наткнулась...

Я хочу щоб у нашому суспільстві жінки не залишались 1-на-1 з проблемами своїх дітей! І не важливо, рас це чи щось інше. Я хочу щоб були програми соціалізації таких діток і не тільки. На ранніх стадіях це корегується і дуже добре! Моя доня ходила у садочок, де була така дівчинка. Витягнули! Вона піде у звичайний перший клас!

От в нашому садочку асистента немає.
Вихователь не може постійно наглядати за одним. Дітей 25. Історія жахлива але я реально переживаю за свою доньку. Той хлопчик не контролює себе, я не хочу , щоб моя дитина залишилася без ока, або їй розрубали голову. І вона реально його боїться.
Я забрала свою дитину з тієї групи. Хоча в неї там були подруги. З 1 вересня піде в іншу групу.

Дуже неоднозначна тема. І неоднозначна вона не стільки своєю делікатністю, скільки показово-зухвалою подачею. Але, по черзі.
Перше. Жодна людина не повинна бути захована, ізольована, виключена з життя.
Але.
Ви усвідомлюєте, що першочергово є поняття норми і відхилення від неї? І це не просто образливий поділ. Не для того, щоб виокремити ’щасливчиків’ і решту. Поняття норми потрібне, в першу чергу, для уникнення хаосу, безпорядку, свавілля. Чому, наприклад, я не маю права шуміти після 22.00, а, для прикладу, з аутиста нема чого взяти? Якщо аутику можна, бо він не розуміє, чому заборонено решті і ніхто не подає це під соусом дискримінації? Ок, магазин. Для чого придумані черги, чемне поводження, правила і т.д. Аутику можна чіпати, стрибати, викрикувати, чому тоді іншим ні? А якщо я стою в цій черзі і маю якусь гіперчутливість, тривожний стан, мене лякають різкі неочікувані звуки? То може мені ізолюватись, щоб інший мав можливість кричати в магазині? Це дуже глибока тема. Проте суть єдина - особиста свобода кожного закінчується рівно там, де починається свобода іншого. Жирна крапка. І якщо особа не здатна, в силу різних причин, контролювати і коригувати свою поведінку в цьому плані - за неї повинні нести відповідальність люди, які опікуються такою особою.
Чому таке напружене ставлення до інвалідів зараз? Бо це вже схоже на рух за расову рівність. Коли перетинаються всі розумні межі. Коли, якщо в тебе немає якоїсь з особливостей, то ти відчуваєш себе вже заздалегідь винним і неповноцінним.
Знову ж школа. Чому по всьому світу запроваджений поділ на класи згідно віку, а, отже, і фізичних/розумових здібностей (можливостей) до засвоєння матеріалу різного ступеня складності? Чому я свою шестирічну не можу привести одразу в десятий клас, приміром? Бо він не здатен зрозуміти/засвоїти навчальний матеріал, що не відповідає його рівню розвитку на даний момент, не має відповідних навичок поведінки, самообслуговування, самоконтролю і т.д. То чому ж батьки дітей з особливостями розвитку так відчайдушно, агресивно намагаються ’всунути’ (вибачте за слово) їх у невідповідне середовище? Я стовідсотково ЗА інтеграцію дітей/людей з особливостями. За те, щоб вони були членами соціуму, бо це взагалі не має обговорюватись. Всі без виключення люди мають право на життя. Але, знову ж таки, всі процеси повинні відповідати рівню можливостей. А не за рахунок інших. Весь клас не повинен сидіти і чекати, поки одного витягають з-під столу. Проводьте перерви разом, допомагайте в їдальні, організовуйте сумісні позанавчальні активності. В класі одного з моїх дітей є хлопчик з ЗПР. Він на уроці стоїть на парті зі спущеними трусами, справляє нужду у відро, де миють ганчірку для дошки, плює слину собі в долоню і розвозить по голові учня, що сидить спереду або проходить повз і т.д. Це пекло. Батьки спихнули цю дитину в школу, бо не мають права не прийняти, бо інклюзія і боротьба за толерантність, робіть що хочете, дирекція безсила. А у моєї дитини невроз і жодного навчання.
Словом, єдине гасло, особиста свобода закінчується, щойно починається свобода іншого. І це ніяким чином не про поділ на інвалідів і нормальних.

І я так само намагаюсь як мінімум турбувати сторонніх людей. У мого сина можуть бути раптові ітсерики, які дуже складно, а іноді неможливо вгамувати. І я розумію, як це виглядає ззовні, але тоді що мені сидіти вдома і нікуди не виходити? Ми працюємо над всім, але я не можу уберегти всіх оточуючих від присутності моєї дитини в житті, він в цьому своєму стані не винен.

А чому б цім сусідам не давати заспокійліві, щоб вони не звертали увагу на вокалізації? Це ж як вітаминки))))

Та ні. Ви просто зараз так думаєте. Підходить до мене юнак років 25-30 і просить перевести його через дорогу. Видно, що з розумовою відсталістю. Як дитина, протягує руку. Не знаю, жодна здорова адекватна людина не відмовить на мою думку. От довела його до середини дороги, тримаю за руку, а він мене питає, дослівно - ’помацаєш мене за піс*ку’... я чуть не впала від несподіванки). Спокійно кажу, вибач не можу, перевожу через дорогу, повертаюсь, а він мені у слід кричить, ’давай тоді займемось сексом’.. на всю вулицю, йдуть інші люди. І..?? що в такому випадку робити? Бити в обличчя? Жодна людина не відреагувала, бо видно, що людина з відхиленням. Я повернулась і відповіла йому, ’ні, дякую. Бувай здоровий’.
Не били б Ви в ніс)

Просто мама, наверное, очень хочет социализировть ребенка. Это как урок - сходить в магазин самостоятельно. Тем более ребенок не агрессивный. Да, надо было договориться с хозяином, что в случае чего, убытки возместит.

Ой, у моєї подруги наколоті губи було «аж дуже гарно», так до неї причепились у метро, що вона дура і тупа і все таке
Це якраз про купку д*білів)))

Метки им может на рукав нашивать, как евреям во времена второй мировой...

Отож... це озвучила одна блогерка в своїх сторіс, коли я їй скинула це відео.

Тобто ви, нормотипова, не зважаючи на пояснення про те, що хапання - це і є саме прояв порушень сенсорної інтеграції, замість толерантності все одно все пояснюєте це ’поганим недостатнім вихованням ’ ?

Мое мнение будет непопулярньім, но все- таки границьі должньі бьіть. Прям сейчас воет мой воспитанник, у него РАС, и он посещает дет сад. Дети не спят почти никогда в обед, пугаются, плачут. Честно, мне их очень жаль.