Ви також би хотіли, щоб дітей з РАС ізолювали від суспільства?

Ну виїхали і молодці. У всіх купа своїх проблем, щоб ще на чужі увагу звертати

Тобто ви, нормотипова, не зважаючи на пояснення про те, що хапання - це і є саме прояв порушень сенсорної інтеграції, замість толерантності все одно все пояснюєте це ’поганим недостатнім вихованням ’ ?

Я хочу щоб у нашому суспільстві жінки не залишались 1-на-1 з проблемами своїх дітей! І не важливо, рас це чи щось інше. Я хочу щоб були програми соціалізації таких діток і не тільки. На ранніх стадіях це корегується і дуже добре! Моя доня ходила у садочок, де була така дівчинка. Витягнули! Вона піде у звичайний перший клас!

У него не будет выхода. Оно просто примет жестокую правду, о том,что такое может случится с любым. И примет людей с особенностями.

А у нашому класі ж така одна дівчинка,6 клас, яка верещить що на уроці нічого робить не буде, зриває вчителям уроки, заважає навчатись в класі всім. Вчитель просить не відбирати у тої дівчинки телефон заради тиші в класі і можливості провести урок для 34 учнів.

Та ні. Ви просто зараз так думаєте. Підходить до мене юнак років 25-30 і просить перевести його через дорогу. Видно, що з розумовою відсталістю. Як дитина, протягує руку. Не знаю, жодна здорова адекватна людина не відмовить на мою думку. От довела його до середини дороги, тримаю за руку, а він мене питає, дослівно - ’помацаєш мене за піс*ку’... я чуть не впала від несподіванки). Спокійно кажу, вибач не можу, перевожу через дорогу, повертаюсь, а він мені у слід кричить, ’давай тоді займемось сексом’.. на всю вулицю, йдуть інші люди. І..?? що в такому випадку робити? Бити в обличчя? Жодна людина не відреагувала, бо видно, що людина з відхиленням. Я повернулась і відповіла йому, ’ні, дякую. Бувай здоровий’.
Не били б Ви в ніс)

его отдадут в интернат, не будет он один жить

Жах. Звичайно ні. Так склалося, що моя дитина і в садочку і в школі була в інклюзивній групі\класі. В садочку був хлопчик якому поставили аутизм. Він спочатку прийшов як усі дітки, а в кінці молодшої групи отримав діагноз, але вже продовжував до випускної групи навчатися. Нам неймовірно пощастило з вихователями, які не злякалися, які дуже грамотно ставилися до цього хлопчика. Ми знали, що його поведінка може бути неконтрольованою і спочатку серед батьків були нотки невдоволення від того, що така дитина буде в групі. Але нам зібрали батьківські збори, пояснили що все буде добре. Пам´ятаю, що колись у виховательки помітила синці на руці в районі зап´ястка - на мій погляд вона відповіла, що це так за неї тримається цей хлопчик і нічого страшного, воно не болить. Вона завжди була поруч з ним, пояснювала дітям його поведінку та вчила з ним спілкуватися. За 3 роки не було жодної конфліктної ситуації і це реально усе завдяки грамотному підходу вихователей. Хлопчику і ролі на святах давали, без слів, але з діями. І в окремий заклад його ніхто не відправляв.
А в школі в класі у доньки була дівчинка з ДЦП. Спочатку вона була на візочку і діти окрім чергування по класу мали ще ’чергування з Настунькою’. У неї був і асистент, але щоб дитина була частиною колективу і діти її не боялися класний керівник таким чином навчала їх з нею контактувати. Вони допомогали їй доїхати до столової або винести рюкзак з книжками до мами після уроків. Приносили водичку або серветки, ну і просто були поруч і слідкували щоб її ніхто випадково не задів. Потім в кінці 1 класу дитині зробили операцію на ніжках, вона пів року була в гіпсі а потім почала по троху ходити. І вже далі чергування з Настунькою стало допомагати їх ходити по коридорам, по сходам. Діти в класі не те що не зачіпали та не ображали цю дитину, вони навчилися так рухатися, щоб ніяк не нашкодити їй, кожен слідкував за рухами інших коли вони знаходилися поруч з дівчинкою, весь клас на підсвідомому рівні нею опікувався. Зараз дівчинка з родиною втекли від війни закордон, але я знаю що є дівчатка які продовжують з нею спілкуватися.
Я мега щаслива, що моя дитина зростала поруч з такими дітьми та вчилася толерантності та людяності, я знаю що я свою доньку ніколи не побачу на відео, де підлітки ображають пенсіонера чи безхатька, для неї це протиприродньо. Нікого ховати не потрібно, потрібна інтеграція таких людей у суспільство, користь від цього отримають усі сторони.

Что плохого в том,чтобы трогать товары? Наверняка и вы так делаете

Він ніякі правила не порушив. Цитата з відео - стояв не в черзі, а ходив, міг говорити до себе, трогав товари (це були іграшки, наскільки я розумію). Де тут порушення правил? В будь-якому випадку це можна було обговорити з батьками, а не виганяти дитину і забороняти їй приходити в цей магазин. Чи ні?

Так дитина з РАС чіпає для відчуття дотику. І саме це дратує, напевно, оточуючих

Я просто у розпачі, бо розумію, що чекає на МОЮ дитину в цьому супсільстві. Ось і все. І у мого сина немає часу чекати, поки тут шось зміниться. Зі свого боку я роблю все, щоб його компенсувати і інтегрувати в суспільство, але я не можу повпливати на те, прийме його суспільство чи ні. Так шо вибачте, але я також маю право на власну думку, як би вона вам не подобалась.

Зі мною поділилися досвідом наші співвітчизники, що виїхали в Німеччину з такою дитиною. Коли сусіди почали скаржитись і погрожувати поліцією через те, що дитина дуже часто кричить (вокалізації), вони почали дізнаватись - а як же місцеві діти з подібними розладами? Ну то їм і пояснили, що вони всі на препаратах. Все спокійно, ніхто тишу не плрушує, іншим людям не заважає. Якось так.

З якими батьками обговорювати, якщо дитина була сама?

Це - спектр. Є різні ступені, і не всі корегуються, на жаль.

Не боритесь с ветряными мельницами тут- езжайте в европейскую страну с хорошей инклюзией и социализируйте там.

Жизнь вашего ребёнка одна и не время тратить ее на эксперименты

Ужас какой. Но вы взрослая опытная женщина, отнеслись спокойно.
А как такие предложения должна отреагировать девочка 7-10 лет? Или вы думате, он не подойдет к детям?

Вот поэтому люди и поддерживают изоляцию

А можно я спрошу...
Допустим ...в автобусе есть дико орущий ребенок, люди у которых болит голова, пару человек с давлением, и двое с температурой. Все едут молча, кроме этого ребенка.
Что вы предлагаете делать?
Всем терпеть?
Всем выйти?
Да, мой в детстве в автобусе мог начать дико орать. Я вставала и выходила. Люди не обязаны страдать вместе со мной. Я до сих пор хожу по пятам в магазине за своим подростком, потому что он может задуматься и потрогать товар. Меня ни разу за все 17 лет сына не выперли ни с одного магазина, но и мой ребенок ничего не ломал. Ему кстати кассиры сами помогают оплатить, становятся рядом, поясняют, но я стараюсь обычным людям доставлять минимум неудобств. Они не обязаны учавствовать в реабилитации моего ребенка.

Читаю ответы автора и получается такая картина: ей говорят: нет, мы не против, только при условии.... Она же: нет, вы все-таки против....

Читаю ответы автора и получается такая картина: ей говорят: нет, мы не против, только при условии.... Она же: нет, вы все-таки против....

Дуже неоднозначна тема. І неоднозначна вона не стільки своєю делікатністю, скільки показово-зухвалою подачею. Але, по черзі.
Перше. Жодна людина не повинна бути захована, ізольована, виключена з життя.
Але.
Ви усвідомлюєте, що першочергово є поняття норми і відхилення від неї? І це не просто образливий поділ. Не для того, щоб виокремити ’щасливчиків’ і решту. Поняття норми потрібне, в першу чергу, для уникнення хаосу, безпорядку, свавілля. Чому, наприклад, я не маю права шуміти після 22.00, а, для прикладу, з аутиста нема чого взяти? Якщо аутику можна, бо він не розуміє, чому заборонено решті і ніхто не подає це під соусом дискримінації? Ок, магазин. Для чого придумані черги, чемне поводження, правила і т.д. Аутику можна чіпати, стрибати, викрикувати, чому тоді іншим ні? А якщо я стою в цій черзі і маю якусь гіперчутливість, тривожний стан, мене лякають різкі неочікувані звуки? То може мені ізолюватись, щоб інший мав можливість кричати в магазині? Це дуже глибока тема. Проте суть єдина - особиста свобода кожного закінчується рівно там, де починається свобода іншого. Жирна крапка. І якщо особа не здатна, в силу різних причин, контролювати і коригувати свою поведінку в цьому плані - за неї повинні нести відповідальність люди, які опікуються такою особою.
Чому таке напружене ставлення до інвалідів зараз? Бо це вже схоже на рух за расову рівність. Коли перетинаються всі розумні межі. Коли, якщо в тебе немає якоїсь з особливостей, то ти відчуваєш себе вже заздалегідь винним і неповноцінним.
Знову ж школа. Чому по всьому світу запроваджений поділ на класи згідно віку, а, отже, і фізичних/розумових здібностей (можливостей) до засвоєння матеріалу різного ступеня складності? Чому я свою шестирічну не можу привести одразу в десятий клас, приміром? Бо він не здатен зрозуміти/засвоїти навчальний матеріал, що не відповідає його рівню розвитку на даний момент, не має відповідних навичок поведінки, самообслуговування, самоконтролю і т.д. То чому ж батьки дітей з особливостями розвитку так відчайдушно, агресивно намагаються ’всунути’ (вибачте за слово) їх у невідповідне середовище? Я стовідсотково ЗА інтеграцію дітей/людей з особливостями. За те, щоб вони були членами соціуму, бо це взагалі не має обговорюватись. Всі без виключення люди мають право на життя. Але, знову ж таки, всі процеси повинні відповідати рівню можливостей. А не за рахунок інших. Весь клас не повинен сидіти і чекати, поки одного витягають з-під столу. Проводьте перерви разом, допомагайте в їдальні, організовуйте сумісні позанавчальні активності. В класі одного з моїх дітей є хлопчик з ЗПР. Він на уроці стоїть на парті зі спущеними трусами, справляє нужду у відро, де миють ганчірку для дошки, плює слину собі в долоню і розвозить по голові учня, що сидить спереду або проходить повз і т.д. Це пекло. Батьки спихнули цю дитину в школу, бо не мають права не прийняти, бо інклюзія і боротьба за толерантність, робіть що хочете, дирекція безсила. А у моєї дитини невроз і жодного навчання.
Словом, єдине гасло, особиста свобода закінчується, щойно починається свобода іншого. І це ніяким чином не про поділ на інвалідів і нормальних.

Мого племінника 10 років у черзі в магазині почав лупцювати хлопчик років 15. Ні з того, ні з сього. Потім його мама підбігла і почала пояснювати, що в племінника на кепці зображення, яке обурило її сина. Вибачте, але в племінника стався струс мозку і ніхто спочатку навіть не зрозумів, що сталося... а дитина просто зайшла купити морозиво, сестра стояла із собакою біля входу в магазин в цей час...

Ну виїхали і молодці. У всіх купа своїх проблем, щоб ще на чужі увагу звертати

Честно прочитала полтемы, но к определенному мнению не пришла. Единственное, мне кажется, на деле было немного не так, как описывает мама. Если директор магазина и продавцы были подготовлены (тем более в селе, где все друг друга знают), а мальчик просто трогал товары - с чего его выгонять? Просто пропустили б без очереди
Возможно, его поведение было слишком уж нетипичным и это пугало других покупателей

Бывают разные случаи. Нередко, такие люди становятся агрессивными в процессе взросления.
Я когда-то писала здесь, что мне пришлось продать квартиру из-за того, что в соседней квартире жил ребенок с тяжёлой формой аутизма. Это страшно