Сепарація дітей. Як пережити?

Про теорію прив´язаності Ньюфелда почитайте. Вона формується з раннього дитинства, але ніколи не пізно працювати над стосунками.

Остаться в любви к ребенку с переходным возрастом-это очень круто и очень непросто. Родители, которые радуются «у моего не было пубертата» просто не понимают последствий этого отсроченного переходного возраста. Сладкая булочка до 40 они-ну такое себе….и вы правы, в природе все идеально выстроено, это люди научились нарушать правила развития.

Моїй 2.5 і теж сумую, але треба зараз насолоджуватись

За чим сумувати?

А Ви працюєте, маєте якісь хобі , уподобання?

Привіт,сестро!

Це нормально, у такому віці - друзі-підлітки - авторитет. Просто треба пережити. І ви такою були.

Моїм 6 і 3. І я люблю їх. Але дуже чекає хоча б три години побути наодинці. Молодший саме тільки пішов в садок. У Вас купа часу на себе. Це ж классно. А мені до стоматолога йти, прошу чоловіка посидіти, до перукаря теж саме, ще й приготуй наперед всім обід, продумай їх одяг і т.д.

Тоді займіться цим питанням серйозно, зробіть обстеження, сходіть до репродуктолога. Вам лише 35. Все реально.

Народила, виховала, відпустила. Не будьте квочкою, а то виросте мамина бубочка і буде сидіти біля вас до пенсії

Я, мабуть, хрінова мама, але завжди ставилася до дітей як до самостійних людей. Ніколи не ототожнювала себе з ними, бо бачила до чого приводить сліпа материнська любов. Їм 8 та 11, але вони знають, що у мами є особистий простір. Ввечері вони взагалі мене з чоловіком не чіпають, бо знають, що то час для нас двох. Чекаю, коли будут самостійними, я взагалі не буду лізти у їх справи.

Ви як мій чоловік, токсік, діти виросли і віддалилися... Як сам працював місяцями, так, щоб сім´ю утримувати, дітей тих не бачив і раз на тиждень 30 хв, а зараз своє, мене ніхто не любить, нікому не потрібен...
І мама моя така сама, як же то бісить.
Чомусь я не пам´ятаю, щоб бабуся хоч раз таку пісню завела по відношенню до неї.

У меня два сына. 14 и 24. Старший отдельно живет 3 года. На связи в месенджерах ежедневно. Обсуждаем новости, приколы, какие-то его рабочие моменты, заезжает несколько раз в неделю с тортиком или пиццей на ужин. В один из выхдных вытаскивает меня на кофе, в кино. Даже, если идем с семьей вместе, вытащит под домом в кафешку потом,. Младший взрослеет и время ему нужно для уроков, общения с друзьями, но ужин, вечерний чай и прогулка с собакой всегда вместе , всегда с длительным общением обо всем на свете. И я нахожу время всегда уловить его настроение, посидеть вместе и поговорить о прошедшем дне, о возможных проблемах, настроить на правильное его какое-то решение. И я чувствую, что им важно пока это общение. Оно помогает какие-то решения принять, не обращать на что-то внимание, а на чем-то заострить. Помогает понять себя. Со старшим мы вообще на одной волне в плане принципов жизненных, философии, литературы. И я очень горжусь, что пока мне удается держаит баланс, сохранять эту нашу родительскую значимость, именно в плане общения,не нарушая их личного пространства и не навязывая им своих взглядов.

Шукаю. Читаю, слухаю психодогів. Фактично в дорослому житті без дітей я недовго жила)

Так, працюю, робота улюблена. Мені є чим зайнятись, є чоловік, друзі класні.

Не буде. В нього навчальний заклад передбачає вже цього року проживання на його території, не вдома. Оформила документи уже всі, накриває мене.

В мене нема притензій до дітей, я нічого не вимагаю. Діти батькам нічого не винні, тільки батьки дітям до повноліття.

У подруги моей мамы есть сын 40 лет, не женат, живут вместе. И вот как-то я иду и вижу как он вместе с мамой трусит покрывала, она выбивает, он аккуратно складывает, грустно было на это смотреть.. На меня это подействовало отрезвляюще, я поняла, что сын (дочь) должны сепарироваться, это прежде всего во благо для них.
Я из тех дочек, которая долго была привязана к родителям, была ли я щаслива - нет.

что именно пройдет?
ребенок станет нормотипичнее с возрастом?

у вас вийшло шось по цій теорії?
Як раз жмуся віддати стільки грошей на інтенсив...

Якщо категорично, то у вас 2 варіанти: бути збоченкою і не бути збоченкою.
Син має сепаруватись. Це норма.
Якщо ви досі не можете усвідомити, що він перетворюється на чоловіка, то краще пошукати готового дорослого чоловіка для себе.

Я не купувала платні інтенсиви - користуюся тими матеріалами, які є в доступі. Мені дещо складніше, бо в моєї дитини РАС, але можу сказати, що навіть з такими чутливими дітьми це працює.
Це вже наш спосіб життя і я дуже рада, що все склалося.

в моєї теж(або рдуг - тут розходяться діагнози - або разом все)...тому шукаю хоч щось дієве, що відрізняється від загальної лінії - типу закрити, відокремити, стігматизувати, інвалідізувати, готувати до клеєння коробочок вдома ітд
Шоб я колись як авторка змахувала сльозу з приводу такої прекрасної причини, шо дитина виросла і визріла на самостійне доросле життя...

Але з цією теорією постійно натрапляю на всілякі пугалки типу - ціми евфемізмами про гіперчутливість/високочутливість ви просто закриваєте собі очі на страшний діагноз і витрачаєте час на сумнівні надії або ще гірше - ця тоерія у викладанні Ньюфелда взагалі шкодить не нормотиповим дітям, бо вона не навчає їх справжньому життю, і якщо нт дитина потім оговтається і почне працювати, прибирати, обслуговувати себе, бо життя типу змусить, то не нормотипових готуйте до інтернатів для дорослих...

Передумови розвитку однакові для всіх дітей, незалежно від нейротипу чи чутливості. Я для себе не розглядаю навіть інші варіанти виховання своєї дитини. Для мене абсолютно не норма ігнорування, тайм-аути, покарання. Ми таке не застосовуємо в сім´ї. Проте є і кордони і звісно фрустрація. Ми не оберігаємо дитину від фрустрацій, проте допомагаємо їй пережити це екологічно. Дуже багато працюємо, щоб були сльози марності. Це складно, бо моя дитина не вміє плакати, все тримає в собі, що потім виливається в напади агресії. Коротше кажучи, є завжди над чим працювати, але і результати є і вони дуже теплі, важливі і значимі.

дякую, тішуся, що є з ким обговорити)
в мене навпаки - плаче майже над усім. На фільмах, де у героїв шось вийшло, або щось пішло не так.
Я сама така) Плачу у такі моменти
Але я не до кінця відчуваю де сльози марності, а де якісь інші сльози.
Адже на всі сльози - це марності?
Класно, що у вас є разультати!
скільки років?

Дмитрику скоро буде 6 років.
Мені подобається,як пише Ганна Горулько. Тут в Німеччині, де ми зараз живемо, ми знайшли чудову спеціалісту з флортайм і теорії прив´язаності - Надію Камінну, вона теж є на фб. Так от Надя каже, з її досвіду найкраще розвиваються ті діти, які постійно над усім плачуть. Сльози це чудовий механізм. Вони дають дитині гнучкість, адаптацію, механізм коупінгу. Це справжній скарб для тих, хто знає. Звісно, важливо, як ми дитину проводимо через сльози. Мені це довгий час важко давалося, але це мої заморочки з дитинства, над якими я теж працюю вже у власній терапії.
Коротше, раджу цих двох подивитися в фб.

Так есть муж же. Но автор ’тоскует по семье’ и только ’я’кает в теме.
Шо муж-то?

Фізична присутність чоловіка - це ще не повна його наявність.