думаю на мені порча. чи прокляття. інакше як це пояснити?

проблеми по всім фронтам. зі здоров"ям фізичним (спадкова хвороба опорно рухового в третьому поколінні (!!!) і психологічним (психологічна травма відторгнення), на роботі - коллеги весь час виїжджають на мені, використовують, аби рахувались як з рівною треба тричі пересваритись щоб відстояти свою позицію, бо на мене просто махають рукою аби терпіла, з навчанням (нічого не получається ні з першого разу, ні з другого, сто раз треба переробити одне і те ж аби отримати хоча б більш менш достойний результат), в особистих стосунках - їх взагалі нема і не було, всі хто мені подобається весь час зайняті виявляються, хай йому грець..
ну куди не кинься...скрізь палки в колесах. як та чапля - що одну ногу витягну - інша застряє. нічого не йде як по маслу...ніколи...весь час треба зі шкури вон пнутись аби хоча б щось отримати, мінімальне, прямо таки із сил вибиватись! як то кажуть пройти і крим і рим, а просто так нічого нема мені...анічогісінько...ніколи...Навіть в дитинстві один єдиний брат мене коли любив за все життя...і то його від мене відштовхували постійно - аби не допомагав мені, аби не катав мене, аби не носив на руках мене, аби не захищав мене..аби не приходив до мене на день народження..сварили. неначе я прокажена якась...врешті таки відвернули його від мене...то єдина людина була..за все життя..яка мене любила. та що ж це таке? неначе всі двері закриті для мене..
як перевірити себе на порчу? я не розумію...за що я маю такі страждання..чи я гітлером була в минулому житті чи що