Про мобілізацію без істерики.Пару слів про одеськуТЦК

Babich Oleksandr

Пару слів про ТЦК

Коли я проходив медкомісію, я був один доброволець. Решту хлопців привезли мобільні групи з ранку і протягом першої половини дня.

Бачив всі стадії їх поведінки від агресії і

вітчаю, до прийняття вже коли ми разом поїхали на аналізи і флюорографію. Бачив як співробітники Приморського тримають цю агресію і не реагують на відверте хамство.

Бачив, що обидва співробітника, які безпосередньо були задіяни з моїми документами мали важкі поранення (у одного ампутація, у іншого сталева пластина в голові і числені уламкові). І в складі мобільних груп теж майже всі, хто пройшов фронт і має поранення.

З медкомісії на території ТЦК повезли до звичайної лікарні на аналізи, кардіограму та флюшку. Я був один в лікарні з телефоном, у всіх 24-х інших їх відібрали, тож всі просили жінкам і мамам дзвонити або писати з мого. Так і перезнайомилися.

Спочатку попав на очі незграбний чоловік мого віку. Абсолютно розгублений. "Вийшов за хлібом, а тут...." Я дав йому подзвонити і він заспокоїв жінку. Через декілька днів зустрів його на вулиці (ми майже сусіди). Він вже стояв з валізою: "Направили в учебку зв´язку.

Я інженер за фахом" "Удачі!"

Один приїхав робити тату зі Львова в Одесу. Весееелий...)

Він, як і всі інші, як я розумію, після того як пройшли всі кабінети, були погодовані і поїхали до війська відразу з ТЦК. Троє з нашої групи втікли з лікарні. Військові відреагували спокійно: "Напишемо рапорти. Тепер у них почнуться проблеми"

Майже всі, хто був в нашій групі будуть служити нормально. Я бачив це по їх очах і по тому, що вони говорили сидячи на ганку лікарні. Шкодували, що не встигли зібрати речи та закрити справи... Ну, то теж якось само по собі закриється. Як у мене. Я встиг, майже все...

...