Кого били у дитинстві часто, згадуєте?

Та я тоже не злопамятная, деньги шлю, делаю все, что просят. Просто не очень уверена в их адекватности 🤣

Так перекладають відповідальність є таке
Однак я визнаю перед дітьми, що вчинила неправильно, та і це по суті шльопи по попі
Без синців звичайно і вкрай рідко
Однак я ніби підсвідомо засвоїла це норма на жаль
Думала я не така
Дуже стараюся заради них та й вони ніби люблять однак❤️‍🩹

Конечно они больные на голову, они били детей которые не могут дать им сдачу.
Т.е. вместо диалогов, труда, потраченного времени они просто били

А ещё они хотят чтобы при этом их любили и не упрекали.

соседа лупил отец за то что тот чудил и не учился. сосед крутой человек с фирмами и миллионами. отца своего уважает. моего двоюродного братца уговаривали уговорами - законченый алкаш дядю ненавидет.

Согласна

Зараз вже ніхто. Але наприклад якщо керівник робить зауваження то він або мовчить або щось мямлить виправдовуючись. Каже що в цей час не може мислити що відповісти.
Мама була вчителькою і мала такі методи виховання.
Казала ’за одного битого двох небитих дають’
Він закінчив школу з золотою медаллю і має дві вищі освіти.
На маму зла зовсім не тримає.
Просто розуміє що має такі ось проблеми

Ну меня не шлепали по попе, меня били ремнем,могли дать подзатыльник или пощёчину, молчу уже про просто потрепать.

Папик не военный, случайно? Это их методы

Папа из семьи военных, а мама из семьи ментов.
Их так воспитывали, они так воспитали своих детей

Ага, мои тоже

Мене не били, але мати часто кричала. Любила зло на мені зганяти, бо батько був не дуже хорошим чоловіком і досить равнодушним батьком.
Коли були якісь дитячі проблеми чи сварки з друзями мати казала, щоб я вирішувала їх сама, не грузила її. Рідко що підказувала в дитинстві. А ось родичів своїх ледь в дупу не цілувала - і поради давала і грошима допомагала...
Мені 40 а мати дивується чому я не хочу прргадувати дитинство?

Обнимаю вас, дети не заслуживают такого отношения

Скажіть їй ви маєте право на свої емоціі

тут справа навіть не в злопам´ятності. вона мене не любила, то і я напевно її ніколи не любила.
натомість в мене була любляча бабуся. вона один-єдиний раз мене відшмагала, то я вже здорова була, років 8. просто вперлася на рівному місці, такий протест заради протесту, сама не знаю, шо на мене найшло. треба було збиратись на екзамен з фортепіано, бабуся мені і одяг приготувала, і бігуді у сусідки взяла, щоб кучері зробити, а я з вулиці пильної прийшла і відмовилась помити ноги. і потім мені ж було соромно перед бабусею за свою дурню. от на неї я не серджуся за це, бо вона мене дуже любила і завжди знаходила до мене ключики, на відміну від мами, яка за будь який мій спротив мене лупила. і ніколи не обіймала, не цілувала, не називала донечкою, навіть на імя завжди кликала Юлька. Не Юля, не Юлечка. я ображалася, а потім просто подорослішала і зрозуміла, що з сосуду з водою ніколи не наллєш вина.

По Вашій логіці, Вас мало били, інакше були б фірми і мільйони.

Лупила мама еще и как(Со временем все забылось и почему-то вылезло,когда я беременная была.Но мне психолог не нужен,чтобы тут не писали.Я давно выросла,высказала маме все, что я думаю по этому поводу,но есть одно но,что она не морозится и не говорит,что такого не было.

А ось мене не били. Просто мама не любила, а папа любив за двох. Мама все життя ревнувала и не розуміла, чому я батька теж люблю більше ніж її. Мама дуже любила брата мого. Якась патологічна любов. Він гімно по життю . За все життя купив пару раз телефон і ще якусь дрібницю , хоча мав гроші. І то самі цінні речі для неї. Я зараз її майже повністю утримую , але все що я купую сприймається як належне.
Я це все зрозуміла аж після 40 років 😀
Зла не тримаю.

Бил отец два раза всего, когда мне 12 и 15 лет было. И оба раза повод был ничтожный и просто срывал злость а потом удивлялся что я не плачу. Если что он педагог а я ничего такого не делала просто у него тогда были тяжелые обстоятельства(мать моя и брата умерла, он сам на небольшой зарплате с двумя детьми и много бытовых проблем). На меня никак не повлияло, больше бесили вечные нотации. Но те две ситуации считаю несправедливыми. И после этого уровень доверия к отцу упал ниже ноля, когда выросла и могла помочь в некоторых моментах, вспоминая те два случая(редко да метко) желание пропадало, начала многие моменты скрывать раньше делилась.
Но подружку мою например в детстве и мать и отец дубасили дай Боже. Причем и старшему брату доставалось но от проблем с ним родителей это не спасло, он был тихий и замкнутый и обижался, во взрослом возрасте наделал дел, только в ЗСУ и еще в АТО до того немного встали мозги на место. Подруга ж не сердилась. Говорила что побить могли но и в помощи не отказывали когда ей нужно было в школе или уже взрослой. Мой же отец с 16 лет говорил что я не должен решать твои проблемы, ты имеешь паспорт должна сама. Даже в институт поступать и поселяться в общежитие со мной не ездил. Так что дело не только в битье. Если бы бил и срывался но при этом и обо мне думал а не отталкивал несмотря на все сложности, то думаю мне тяжелее точно не было бы. Здесь больше имеет значение отношение родителя к ребенку в принципе. Родители тоже живые люди. Плюс дети могут там в шкоду лезть и куда не надо, здесь не на что обижаться. Если же бьют не по делу или просто конкретного ребенка не любят и это чувствуется - то это ломает психику покруче заслуженных побоев и криков.

Мой муж ненавидит ща это своего отца. Вернее не только из за этого , его брата младшего не били

Не думаю, що якось вплинуло. Згадую з розумінням) Вдячна мамі за те, що не дала свого часу злетіти з катушок. Нехай, навіть, в такий спосіб. Іншого я тоді не розуміла. Стримував лише страх покарання((

Отримувала пару раз. Ніяк не вплинуло, не згадую. Стала витривалішою

Я тільки питаю, у мене є цей розлад, я так само робила. Це ніяк не заважає жити, і такий розлад здається нормальним, звичним.

Подумайте що вам важливіше, ціль чи відносини. Чи може самоповага.