Син довозить до сказу

Сину 11 років. Завжди був гіперактивний, у садку, школі жалілись на нього, на жоден гурток не ходить і не ходив тому, що не слухав тренерів, постійно робив те, що сам хотів, підначував інших дітей.
Батьків не слухає, впертий не те слово. На кожне прохання - сотня відмовок. Постійно лізе у розмови старших, як не вчимо і не пояснюємо, що так не можна, не можна перебивати.
Постійно робить вигляд, що не чує, коли робиш зауваження. Або каже: добре і всеодно робить по своєму.
Сьогодні лягали спати, вдень погано себе вів, тому обмежили доступ до планшету. Він грався весь вечір іграшками, але коли лягали спати забрав у ліжко планшет. Я побачила, зробила зауваження. Пройшло хвилин 40, я думала, що бачить десятий сон, аж помічаю, що світиться під ковдрою щось. Планшет! Він сказав, що хоче послухати музику, а не дивитись 🤯 я сказала відкласти та спати лягати, він почав прирікатись, що не покладе, а лише послухає музику пів години. Мої слова про те, що вже ніч - не подіяли. Мене це так дістало, я його запитала, чому моє слово нічого не важить для нього, чому він не слухається і робить те, що хоче, при тому що вже ніч і пора спати (не говорячи вже про те, що планшет був під забороною). Він сказав як ні в чому не бувало: «я просто хочу послухати музику». Це типу: кажи-кажи, розпинайся, я все одно тебе не слухаю і мені без різниці, що ти там собі розповідаєш, я зроблю по своєму.
У когось було подібне в родині? Як справлялись? Чи переросла дитина?