Який сенс садити, аби роздавати та викидати?

А если неурожай, так хоть что-то останется

Я вище відповіла, щоб почувати себе потрібними, ’миж для вас’, ’ми ж старались’ і т.д.
Людям нічим зайнятись, от і гребуться в городі.
А мигли б насадити квіти і відпочивати з чайком коло них

Дякую, вам теж успіху в цій не простій справі

Мої спостереження на цю тему. Моя мати живе в місті. Квартири у нашому під´їзді получали приблизно в одному віці. Тобто всім жінкам та чоловікам що там жили зараз 72-78 років. Зараз живі лише ті, хто займався дачами. Ті хто не копирсався у землі читали, дивились телек, сиділи на лавці вже померли.
Моя свекруха живе в місті, де можно розважатись, але в неї хата та ділянка з огородом. Робила до останнього. Як ноги почали боліти звільнилась. Через 2 роки телесеріалів зробили операцію на серці. тобто виживання було під питанням. Я вигнала її на город . Потрохи, помаленьку допомагала мені. Зараз вона живчик. Сама все робить. Так, в неї все болить, спина, втомлюється. Але поки вона роздає врожай то в неї прохідний двір. Вона спілкується ділиться ноухау городніми. Вона вивчила як користуватись інтернетом, соцсетями щоб там спілкуватись про город. То тепер в неї цікаве хоббі і велике коло знайомих. Почуває вона себе дуже добре, забула про серце. Про спину стогне, але розуміє що якщо не рухатись, то болітиме більше. Бо коли зламала ногу і місяць не вставала, то ми її заново навчали ходити.
Свекор. Живе на дачі. 85+ Рубить дрова сусідам. В нього обидві ноги протези стегно та коліно. Тобто ми його вчили ходити 2 рази. То він каже, якщо зупинюсь ще раз, то помру. Після операцій як тільки лікарі дозволяють навантаження збігає рубити дрова.
З віку 60+ сустави та м´язи починають боліти якщо на них не давати навантаження. Город то гарна розминка, розтяжка, кардіо.
Щоб займатись скандинавською ходьбою потрібна компанія. Якщо компаії нема, то ніхто ходити насамоті не буде. Бо разом з кардіо люди похилого віку потребують спілкування. Це те заради чого вони живуть. Ниття вам про город і що в них болить, це теж спілкування - з вами.

Воно -то так. І ваші приклади здорові - люди займаються справами помаленьку і, головне, нікому не досаджають!
Інша справа, коли люди похилого віку переоцінюють свої сили і викликають почуття вини у дітей

Воно -то так. І ваші приклади здорові - люди займаються справами помаленьку і, головне, нікому не досаджають!
Інша справа, коли люди похилого віку переоцінюють свої сили і викликають почуття вини у дітей

Опишіть, що ви маєте на увазі під ’переоцінюють’?

Коли самі не можуть вже обробити той город і дати раду врожаю і вимагають, щоб діти кожного тижня приєднувалися до процесу

Якщо є робота то супер а так....вмерти можна від безділля

То проблема не в городах. Проблема в тому що вам не подобається спілкуватись з вашими батьками. Вони вам заважають, вам ніколи. У вас плани без батьків.

Шановна, не приписуйте мені свої домисли. Ви могли б прямо запитати, які у мене стосунки з батьками. Але ж вам легше придумувати і видавати за дійсність. Спілкуватись це одне, а гарувати на городі це зовсім інше. Поспілкуватись за чайочком можуть всі, а стояти на городі та в теплиці — це вже інше. І різниця тут колосальна. Мені батьки на заважають, я не така людина і маю повагу. Але коли мене напрягають, коли я й так днями не гуляю, то мені це не дуже приємно. Якщо ви звикли потакати батькам, то не всі такі. Так, я не можу тільки прихоті батьків виконувати. Я маю й власне життя. А це погано чи що?Чи я наймит, який має батьківські прихоті всі на світі виконувати? Треба мати розумну та свідомі міру і розрізняти, що є здраво, а що ні. Мої батьки — чудові люди, але є питання у городах і надмірному ставленню до них, що я не підтримую. От і все. Не більше, і не менше. Аби я не любила батьків чи вони мені заважали, то я б давним давно їм би не допомагала і послала би, як робить багато дітей, повірте. Не малюйте собі ілюзії, що всі діти такі люблячі і ноги батькам цілують.