А ви памʼятаєте чим займалися 23.02.2022?

Нет, я уехала с детьми, с мужем разошлись, дом продали

організовували поїздку дітям на літо в Карпати, обговорювали яку програму поїздки краще вибрать. А мамі розповідала що ніяк не дочекаюся весни, бо поставила на вікно проростать гладіолуси а вони вже гарні вигналися. А ранком зателефонувала свекруха, я злякалась, думала щось зі свекром бо ніколи так рано незвонила. А вона сказала що бомблять Київ - почалася війна. Вона працює в лікарні, і почали їздить швидкі ((

Забыли взять с собой тревожный чемодан с вещами или другие вещи?

Печально все это( если б не война, могло б быть по другому

Я помню, в этот день умер мой папа. Занималась подготовкой к похоронам.

23-го тоді задовбалась на роботі..їхала ввечері додому з офісу, попросила директора типу вихідний ( в робочу базу можна було і з дому з компа зайти)
Мала надію відпочити та виспатись.
Розбудив телефон, почули від мене багато матюків..
Але коли завила сирена, я прозріла..
Директор написав: якось вчасно відпросилась..та скинув грошей за місяць, щоб зняла готівку швидко..

Выехали только через месяц(((

Видела как со стадиона ’Спартак’ взлетел вертолет и умчался в неизвестном направлении. И мысли даже не возникло, что это очень странно.

довго спілкувались. Виявилось, що чувак полковник, який вміє тільки командувати і красуватися мʼязами. Агресивний.
Довго хотів зустрічі, але я тоді вже була з моїм теперішнім чоловіком)
Як кажуть, не судьба.

Я не знала, не відчувала і не хотіла вірити, що може бути війна. Але панікерша. Тому тревожна валіза була зібрана з листопада 21го. Також закуплені крупи, консерви, ліки, цигарки, котяча іжа, прокладки і таке інше. Авто заправлене. Чоловік з сином посміювалися, але не втручалися, просто допомогали тягати сумки.
На роботі десь з грудня почали надсилати інструкції що і як робити, як діяти в випадку надзвичайної ситуації. Заставляли брати ноутбуки додому щовечора, роздали мобільні роутери. Але, все це було спокійно і під виглядом ’а може знову ковід чи перевірка’ (ми тоді податкову чекали).
ТВ я не дивлюся, на ТГ новини не була підписана, але все ж таки щось чула. Перше, що насторожило, це виїзд послів з сім´ями, потім приєднання ДНР та ЛНР до рф. Тоді вже і чоловік сказав, що щось буде.
20.02.22 зустрілася з подругою, в неї чоловік війсковий. Їх уже зібрали терміново в частину, типу для тренувань.

22.02.22 - 23.02.22 на роботі був аврал, не було часу аналізувати ситуацію в країні.

23.02.22 Після роботи пішли з чоловіком на концерт ’Дизель Шоу’, на який дуже довго чекали. Додому поверталися пізно, ледь встигли на останній тролейбус, який їхав в наш район, але не під наш дім. Зайшли в кіоск, купили пива (це було вже десь година ночі), щоб було веселіше йти три зупинки. Погода була чудова. Ми неспішно йшли, ділилися емоціями після концерту, були щасливі і задоволені.
Спати лягли десь після 2гої ночі. А на ранок треба вставати на роботу. А я ще й ноутбук не взяла, тому що їхала одразу після роботи на концерт.
І зранку, десь о 5тій, нас будить мама, що мов війна почалася. А в нас на районі йде застройка нового мікрорайону, то звуки вибухів/грохіту постійно чути вже років 5. Ми з чоловіком не повірили і попросили нас не турбувати, бо скоро вставати на роботу. Але вона через півгодини все ж таки нас підняла. І от тоді я зрозуміла маштаб.
Перша моя думка була, що мене будуть сварити, що я пішла з роботи без ноутбуку. А вже пізніше дійшло, що не про те думаю.

Так, до дрібниць і майже по хвилинам. Це взагалі не про мене зазвичай, бо постійно як білка в колесі. А в той день трапився наче якийсь стоп-кадр і вийти з нього не можу

Я 23 лютого працювала весь день. Моя донька тоді ходила на танці, мало відбуватися якесь змагання і 23 лютого був останній день здати кошти за змагання. В той же день ввели надзвичайний стан і я засумнівалась чи змагання відбудуться, на що тренер записав відео з посмішкою, що в разі війни всі гроші повернуть. На наступний день таки війна...(

Була на добовому чергуванні, з 23 на 24 , а 24 планувала на відпочинок у готель....

Блін, який влучний вираз. Поминки по минулому життю. В мене той день теж був геть дивний, ні и якась сповільнено зйомка, паралельна реальність, відчуття, що це востаннє і і воно невідворотно закінчується

В моєї дитини був день народження
23.02
Святкували з друзями в дитячому ігровому центрі
Всі були веселі та щасливі

Я прийшла за донькою на групу там була заміна вчительки і нова вчителька сиділа за партами дітей а діти малювали на дошці картину будинки місяць і як щось паде. Наступного дня цю саму картину києва я бачила в сторіз в інстраграмі як бомбили киів. Картину я ту сфотографувала тоді ще … це як дежавю було

Гуляла с подругой, провели в Икеа пару часов, потом Мак.
Очень хорошо погуляли, а потом ночью сюрприз...
Незабываемо получилось

А куда удалось выехать?

Я до сих пор помню как я не могла поверить, что такое будет. И какие люди, кто поверил, молодцы. И что-то успели сделать ДО

Памʼятаю, що гуляли в парку з сином. Була дуже гарна сонячна погода. Також памʼятаю гул літака, стало трохи страшно, бо вже всі говорили про можливу війну.
Тривожну валізу зібрала 22 лютого, бо чоловік наполіг, але сама не вірила, що в 21 сторіччі може розпочатись така кривава війна.
Машину заправили, готівку зняли.

Большинство людей не верили до последнего. Я сама из таких. Хотя многие друзья и знакомые тихо собирали чемоданы

У мене останні дні перед війною в голові була пісня «Киев бомбили и объявили, что началася война…»😥
Ніяк з голови не могла її викинути (

Ох, дівчата, другий день читаю тему і час від часу ридаю (( Така сумна і така необхідна тема, дякую, авторе, дівчата, я до вас.
Мене можна назвати чемпіоном з необізнаності. Телевізора немає, ТГканали воєнні завела вже після початку. Працювала кожного дня з ранку і до 8-9 вечора, тому через хронічну втому випавша була із подій геть. 22.02 зранку випаламені година вільного часу, пішла забрати в Розетці бокали для вина, довго стояла біля прилавку, вибирала, ще розпитувала продавців - молодого хлопця й дівчину, який набір їм більше до вподоби. Пам,ятаю, парубок якось дивно на мене дивися, як на таку, що трохи ’не в собі’)) І ще пам´ятаю, тихо було надворі, і таке тихе чисте прозоре повітря, майже весна...23.02 був звичайний робочий довгий день, тільки ввечорі весь інтернет був забитий цими новинами, рада вводила надзвичайний стан, депутати робили селфі із гвинтівками, якимось сюром мені це все здалося. І одразу наткнулась на пресконференцію Байдена, він сказав, що щойно востаннє говорив із х**лом, і що воно своїх намірів не змінило. І мені закарбувались слова Байдена, що йому дуже жаль майже тримільйонне місто (говорячи про Київ), яке у найближчи часи зазнає бомбардувань. Я собі подумала, що за хрєнь оце все?? Зранку прокинулась пізно, десь близько сьомої, як завжди, дітей в школу збирати, за вікном не було чути, як зазвичай, тролейбусів. Глянула у вікно, і побачила небо в димових розводах і одразу почула гул і бахкання ракет і ппо.
Тиждень трималась, далі виїхала із дітьми, зараз в Німеччині, в нас все добре, але цілими днями сиджу в українських новинах, це мені трохи заважає вчити тут мову й інтегруватись, але по-іншому не виходить, дуже боляче, стільки людей, дітей загинули, переламані долі, розірвані сім´ї.. Дівчата, жінки, матері, дружини, хто в Україні - ви неймовірно сильні, низький вам уклін за те, що тримаєте на собі все - від економіки до колискової дітям наніч.

Я максимально товстошкіра, але на вашому дописі виступили сльози. Я вже третій рік барахтаюсь як кошеня, здоров’я посипалось нереально, щомісяця щось лікую. В нас є можливість виїхати законно, нас чекають родичі в Штатах, в нас є фінансова можливість це зробити. Чоловік і син 8 річний мене на це вмовляють після кожного обстрілу. Я не знаю за що я тут тримаюсь, і не знаю чому, не скажу що я страшенна патріотка, чи фанат Батьківщини. Але під час війни залишила керівну посаду і пішла звичайним фахівцем в структуру Міноборони, мені важливо щось робити самій для того щоб русня виздихала, маленьку цеглину свою докласти. Так вже хочеться щоб це все закінчилось(

Відпочивали сім´єю в Закарпатті, прогулянки, чан, вечеря...

Вас часом не Ольгою кличуть ?

Не от алкоголя?

От него

Все понятно, так она наверное все же переживала

Ні, я не Ольга, але таких історій, мабуть, тисячі, всі однаково сумні(

Памʼятаю. Зранку приїхала потягом додому з Київа, була у лікарні, вдень працювала і вночі сподівалася виспатися після потягу у своєму ліжку😞але так і не виспалася…