Чому мене це ображає? Канікули і візити до батьків

Ось попереду в дітей канікули. Мама питає на скільки приїдемо, кажу на 3 дні.
Вона "а чого не на тиждень" і з образою в голосі.
Ну що я там тиждень робити буду? Ще й племінників двох привезуть. 4 дітей в хаті 7-10 років, це дурдом. Коли ще влітку, то я день щось роблю в селі на вулиці, можу і тиждень побути. Але мені дуже важко, навіть не фізично, а морально. Я вже давно відчуваю себе як в гостях у батьків. Якісь моменти мене відверто дратують. Зараз в селі вже роботи нема, листя погребу трохи і все. В холодну пору я там рлзумом трогаюсь з 4 дітьми. Їм там тоже все чуже, якщо піти погуляти в ліс чи парк, чи до озера це мені треба з ними йти. Отак і вожуся як квочка.
Я тоже жду канікул, щоб просто побути вдома, без уроків і ранніх щоденних підйомів. Книгу почитать у себе еа кухні в тиші з келихом вина. Роботу якусь по дому підігнать, типу кухню нарешті вимити, в шафі своїй перебрать.
Невже це само собою розуміється, що я маю тиждень канікул відсидіти в батьків з дітьми?
Доречі, ніколи такого не було, щоб я їх лишала на канікулах самих там, це теж не прийнято. Бо батькам важко буде, вони зайняті роботою влітку, не знають чим їх зайняти взимку.
Мене сьогодні аж образило це і не можу проковтнути, що саме батьків ображає моя неохота весь тиждень у них просидіть.
Відвідуємо їх приблизно раз в місяць на вихідні, влітку тиждень там, а два дома. Але це тому, що там роботи дійсно багато і хоч не хоч, а я мушу сидіти, поки не піджену.
І, доречі, діти тоже довго там не можуть. Бо все ж батьки звикли самі жити, їм і голосно, і неслухняні, і погано їдять, і шкоду можуть зробити, і багато в телефонах сидять. Ну, як всі діти. Тимпаче їх четверо, тихо не може бути ніяк. Я тільки нервую через ці недовольства. Вдома в мене вже якийсь графік, режим, межі дозволеного і тд.
А ви всі канікули сидите у батьків?