Намазюкана нішою• 30 октября 2024
То я
Хочу продублювати вчорашню тему і дещо перепитати.
Виникло в мене питання, може хто з психологічної точки зору його роз´яснити.
Так , то я , та ідіотка з лімфовузлами.
І так, я не заспокоїлась з ними от від слова зовсім, але з останніх сил тримаюсь щоб їх не трогати в сина. Візуально бачу ніби там все так само, і прям сильно не накриває. Блін, не знаю, будь які інші слова від лікарів я сприймаю, а от з тими лімфовузлами переклинило, і ніяк не вспокоюсь, я думаю про них постійно. Коли лікарі кажуть що все ок, я просто ніяк не можу це прийняти.
Але от питання, чому особливо до сина така прив´язаність?
От в доньки сколіоз - сказали робити шрот вправи, вожу її туди, тепер вона вдома робить, сказали просто спостерігати і раз в рік рентген, я так і роблю, не ходжу, спину не фоткаю, хребці не рахую.
А от лікарям про лімфовузли не вірю.
Прийшла від УЗД лікаря по жіночому, була я на прийомі півроку тому, є маленька міома, спостерігати, я спокійно чекаю наступного УЗД, не хвилююсь.
Але з тими лімфовузлами не виходить так.
Лікар сказала що їх видно бо вони близько до шкіри, і навіть повторно
УЗД робити не дуже треба, але якщо я так переживаю, то можна перед школою як роблю УЗД внутрішніх органів і щитовидки вже попросити й лімфовузли подивитись. Але каже такі лімфовузли на ощуп в 80-90% дітей. Але мені постійно на дотик здається що деякі з них то збільшились, то знов зменшились, то знов збільшились , кароче качелі такі. Лікар пояснює що їм неважливо чи там я нащупала 2 чи 5 чи 7 з однієї сторони, їй важливо розмір по УЗД ( а він ок), рухомість, небольчість і все так є. Каже ніхто з лікарів їх не рахує і не досліджує чи є нові які можна нащупати чи нема, бо ніхто не складає ніяких карт лімфовузлів як для родимок і таке. Важливо інше. Ніхто не запам´ятовує ніяке розташування лв що можна намацати.
От робила я те УЗД в липні, і тепер вже тривожусь, я б вже знов йшла робити, перевірити розміри тих лімфовузлів і все таке.
За міому не турбуюсь, за сколіоз в доньки також. А за лімфовузли дуже, вони займають всі мої думки. Боюсь що вони можуть позбільшувались, а я вчасно не побачу і щось упущу.
Але коли син починає хворіти соплі кашель, я починаю концентруватись на тому й виключаєтлсч тривога на рахунок лв, вони перестають мене турбувати зовсім. Тоді я тур уюсь соплями кашлем горлом. Лише син одужує - я знов починаю то все переживати, пробувати чи все те ж по розміру, якщо все ок і розмір мене не тривожить, то вишукую чи немає якигось нових.
А в нього просто то все близько до шкіри і шкіра тонка і все можна пропальпувати. І я не можу зупинитись. Постійно думаю і думаю, в грудях тривога.
Виникло в мене питання, може хто з психологічної точки зору його роз´яснити.
Так , то я , та ідіотка з лімфовузлами.
І так, я не заспокоїлась з ними от від слова зовсім, але з останніх сил тримаюсь щоб їх не трогати в сина. Візуально бачу ніби там все так само, і прям сильно не накриває. Блін, не знаю, будь які інші слова від лікарів я сприймаю, а от з тими лімфовузлами переклинило, і ніяк не вспокоюсь, я думаю про них постійно. Коли лікарі кажуть що все ок, я просто ніяк не можу це прийняти.
Але от питання, чому особливо до сина така прив´язаність?
От в доньки сколіоз - сказали робити шрот вправи, вожу її туди, тепер вона вдома робить, сказали просто спостерігати і раз в рік рентген, я так і роблю, не ходжу, спину не фоткаю, хребці не рахую.
А от лікарям про лімфовузли не вірю.
Прийшла від УЗД лікаря по жіночому, була я на прийомі півроку тому, є маленька міома, спостерігати, я спокійно чекаю наступного УЗД, не хвилююсь.
Але з тими лімфовузлами не виходить так.
Лікар сказала що їх видно бо вони близько до шкіри, і навіть повторно
УЗД робити не дуже треба, але якщо я так переживаю, то можна перед школою як роблю УЗД внутрішніх органів і щитовидки вже попросити й лімфовузли подивитись. Але каже такі лімфовузли на ощуп в 80-90% дітей. Але мені постійно на дотик здається що деякі з них то збільшились, то знов зменшились, то знов збільшились , кароче качелі такі. Лікар пояснює що їм неважливо чи там я нащупала 2 чи 5 чи 7 з однієї сторони, їй важливо розмір по УЗД ( а він ок), рухомість, небольчість і все так є. Каже ніхто з лікарів їх не рахує і не досліджує чи є нові які можна нащупати чи нема, бо ніхто не складає ніяких карт лімфовузлів як для родимок і таке. Важливо інше. Ніхто не запам´ятовує ніяке розташування лв що можна намацати.
От робила я те УЗД в липні, і тепер вже тривожусь, я б вже знов йшла робити, перевірити розміри тих лімфовузлів і все таке.
За міому не турбуюсь, за сколіоз в доньки також. А за лімфовузли дуже, вони займають всі мої думки. Боюсь що вони можуть позбільшувались, а я вчасно не побачу і щось упущу.
Але коли син починає хворіти соплі кашель, я починаю концентруватись на тому й виключаєтлсч тривога на рахунок лв, вони перестають мене турбувати зовсім. Тоді я тур уюсь соплями кашлем горлом. Лише син одужує - я знов починаю то все переживати, пробувати чи все те ж по розміру, якщо все ок і розмір мене не тривожить, то вишукую чи немає якигось нових.
А в нього просто то все близько до шкіри і шкіра тонка і все можна пропальпувати. І я не можу зупинитись. Постійно думаю і думаю, в грудях тривога.
1
5
23
0
Зачем вы строчите раз за разом свой параноидальный бред ?)) Ещё и размером с простыню. Сходите к психиатру и отье..отстаньте от своего сына )
5
Автор, до психіатра. Тут нікому ваші історії, ваша хвороба непотрібна. Подбайте про себе. Психічні розлади лікуються.
3
Вам уже миллион раз писали во всех ваших предыдущих темах: вам нужен психиатр.
И это не оскорбление, а желание вам реально помочь. Дело не в привязанности, не в узлах, не в сыне и не в дочке, а в вашем психическом здоровье.
Это я вам как психотерапевт.
Психолог тут будет бессилен.
И это не оскорбление, а желание вам реально помочь. Дело не в привязанности, не в узлах, не в сыне и не в дочке, а в вашем психическом здоровье.
Это я вам как психотерапевт.
Психолог тут будет бессилен.
2
До тех пор пока вы думаете о лимфоузлах у вашего сына и о скалиозе у дочери до тех пор эти болезни и будут у ваших детей, вам просто необходимо эти мысли отпустить.Как отпустить?Для этого существует специальная практика.
https://sovet.kidstaff.com.ua/question-3535898 читайте пост 11 и 14
https://sovet.kidstaff.com.ua/question-3535898 читайте пост 11 и 14
1
они и не уйдут, вам нужно научиться по-другому их воспринимать и реагировать на них.
Обратитесь к когнитивно-поведенческому терапевту, чтобы дополнить действие антидепрессантов.
Обратитесь к когнитивно-поведенческому терапевту, чтобы дополнить действие антидепрессантов.
1
Автор, у вас налицо ОКР, я серьезно, сходите к психотерапевту, лимфоузлы это ваша компульсия. Вам надо научиться их игнорировать, есть специальные практики. И более того, то что вам кажется что поход к врачу принесет облегчение, и вам надо знать правду, навреняка и т.п. это всё классические признаки окр, и когда вы им потакаете, на самом деле это приводит к еще более сильным проявлениям в виде навязчивых мыслей. Пожалуйста, прислушайтесь
2
У меня еще теплится какая-то призрачная надежда, что у автора этой шизофренической серии нет никакой семьи и детей.
Хотя, вроде бы, она выкладывала какие-то фото и детей и анализов((((
Потому что, если там есть муж, дочка и сын, как она пишет - это просто катастрофа.
Во-первых, хочется пожать руку этому фантастически терпеливому мужчине, видимо, это женщину когда-то было за что любить. А может она вынесла его раненного с поля боя? Или десять лет выносила горшки за его парализованной мамой? Не знаю.
Очень жаль дочку. С одной стороны, мамин психоз сосредоточен на другом ребёнке, к счастью девочки. А с другой - эта зацикленность на сыне говорит только о ом, что в воспалённом мозгу есть место только для одной любви. И это - не дочь.
И сын. Которого всю его сознательную жизнь таскают по врачам, вслух озвучивая несуществующие смертельные диагнозы. А еще его целыми днями пальпирует мама. Пальпирует и рыдает, потому что она этого сына уже раз пятьдесят похоронила. Педиатры, гематологи, онкологи, узисты, кабинеты КТ, бесконечные анализы крови...Еще через пару лет мальчику может захотеться отомстить. И кто его сможет за это осудить? Или к 20 годам это будет депрессивный ипохондрик, мертво намертво приклеенный к мамочке.
Не знаю. У меня в голове исключительно хичкоковские сценарии развития событий.
Очень жаль, что даму нельзя изолировать и хорошенько пролечить электричеством.
Хотя, вроде бы, она выкладывала какие-то фото и детей и анализов((((
Потому что, если там есть муж, дочка и сын, как она пишет - это просто катастрофа.
Во-первых, хочется пожать руку этому фантастически терпеливому мужчине, видимо, это женщину когда-то было за что любить. А может она вынесла его раненного с поля боя? Или десять лет выносила горшки за его парализованной мамой? Не знаю.
Очень жаль дочку. С одной стороны, мамин психоз сосредоточен на другом ребёнке, к счастью девочки. А с другой - эта зацикленность на сыне говорит только о ом, что в воспалённом мозгу есть место только для одной любви. И это - не дочь.
И сын. Которого всю его сознательную жизнь таскают по врачам, вслух озвучивая несуществующие смертельные диагнозы. А еще его целыми днями пальпирует мама. Пальпирует и рыдает, потому что она этого сына уже раз пятьдесят похоронила. Педиатры, гематологи, онкологи, узисты, кабинеты КТ, бесконечные анализы крови...Еще через пару лет мальчику может захотеться отомстить. И кто его сможет за это осудить? Или к 20 годам это будет депрессивный ипохондрик, мертво намертво приклеенный к мамочке.
Не знаю. У меня в голове исключительно хичкоковские сценарии развития событий.
Очень жаль, что даму нельзя изолировать и хорошенько пролечить электричеством.
3
А як ігнорувати? Я була в психотерапевта 4 рази, на більше немає грошей. Консультації шалено дорогі
4
Она не может отъ.баться. Не может принять, что сын здоров. Она хочет, чтобы он болел. Тогда вся ее тревожность и нервы будут ненапрасны. Как бы это страшно не звучало.
То, что сын здоров - самый большой ее триггер и боль. Просто перечитайте фразу: Коли лікарі кажуть що все ок, я просто ніяк не можу це прийняти.
Понимаете? Ей плохо от того, что с сыном все ок.
То, что сын здоров - самый большой ее триггер и боль. Просто перечитайте фразу: Коли лікарі кажуть що все ок, я просто ніяк не можу це прийняти.
Понимаете? Ей плохо от того, что с сыном все ок.
3
Яка різниця чому так, якщо це не норма.
Чомусь тригерить вас тема лімфовузлів, колись могли почути про них і зафіксувати її як найбільш страшну небезпеку. Це те ж саме, що люди бояться тільки онкології, а існує багато не меньш небезпечних хворіб/ситуацій.
Чому саме син - теж різні причини, модливо так проявляєте любов, можливо тікаєте від реальних проблем, можливо насправді не однаково любите дітей.
Але суть не в причині, а в самій проблемі.
Я сама росла з тривожною мамою і користі це мені не принесло. Плюс спостерігала прояви тривожності в молодої родички, теж лікарям і результатам мрт не вірила, до психіатра не хотіла. Але невроз і тривожний розлад виснажили її настільки, що ’випала’ з активного життя.
Чомусь тригерить вас тема лімфовузлів, колись могли почути про них і зафіксувати її як найбільш страшну небезпеку. Це те ж саме, що люди бояться тільки онкології, а існує багато не меньш небезпечних хворіб/ситуацій.
Чому саме син - теж різні причини, модливо так проявляєте любов, можливо тікаєте від реальних проблем, можливо насправді не однаково любите дітей.
Але суть не в причині, а в самій проблемі.
Я сама росла з тривожною мамою і користі це мені не принесло. Плюс спостерігала прояви тривожності в молодої родички, теж лікарям і результатам мрт не вірила, до психіатра не хотіла. Але невроз і тривожний розлад виснажили її настільки, що ’випала’ з активного життя.
Вы не ходили к врачам. Или ходили когда-то очень давно. Вы сами себе назначили какие-то АД общего спектра, которые можете есть, как сахарные драже. Они до сраки.
ищите сами материалы по ОКР и как бороться. У меня у родственника подобная проблема и я находила много материалов к сожалению на на английском языке, но родственник им владеет и ему реально помогло именно понимание того что это проявление болезни и их надо игнорировать, переключать внимание, находить акценты в другом, и ни в коем случае не идти на поводу у своих навязчивых желаний. Если вы научитесь игнорировать со временем станет это делать легче и сможете полноценно жить. К сожалению полностью это вылечить невозможно, но можно научиться игнорировать и это облегчает жизнь.
1
Це стосується лімфовузлів, я не можу зрозуміти що дійсно те що я їх можу нащупати на шиї багато штук, що то є варіант норми. В мене, в доньки, в чоловіка, в батьків нічого не прощупуються. Лише в сина. А лікарі твердять що то все добре. І я лише через те не можу повірити в те що то що вони є і їх багато що то ок.
Не в лімфовузлах справа.
Якщо лікар сказав, що все добре, то 99% людей повірять і зрадіють цьому, це нормальна реакція. Більше того, навіть якщо лікар поставить діагноз, то нормальною стадією прийняття ситуації є заперечення хвороби.
У вас навпаки.
Натомість сколіоз є реальним і зовсім не безобідним, наслідки його іноді дуже складні. Його теж візуально помітно і можна нащупати, в здорових людей його нема, але чомусь вас це не так сильно хвилює.
Якщо лікар сказав, що все добре, то 99% людей повірять і зрадіють цьому, це нормальна реакція. Більше того, навіть якщо лікар поставить діагноз, то нормальною стадією прийняття ситуації є заперечення хвороби.
У вас навпаки.
Натомість сколіоз є реальним і зовсім не безобідним, наслідки його іноді дуже складні. Його теж візуально помітно і можна нащупати, в здорових людей його нема, але чомусь вас це не так сильно хвилює.
1
От саме про те я і говорю. Я схиблена лише на тих лв , решту таке враження що не хвилює, а ті лв то просто зводять мене з розуму
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу