Освічую темряву• 26 ноября 2024
Важко((
Я розумію, що стосується не всіх.
Я розумію (і знаю), що багато хто просто живе своїм звичним життям і не переймається.
І вони, мабуть, мають на це право. Бо кожному своє. І я навіть трохи заздрю.
Але я з людей того віку, які пам´ятають звичайне мирне життя. Нехай не достатньо багате й заможне, але МИРНЕ й доволі щасливе дитинство. Ми вивчали громадянську оборону на додаткових заняттях в школі. Я ще додатково ходила у шкільний тир, бо чомусь із повагою ставилась до зброї, особливим кайфом було пару годин на тиждень постріляти з того, що дадуть (бо ці заняття були для хлопців). Пам´ятаю, як наш шкільний викладач довоєнної підготовки перед уроком йшов коридором, обвішаний автоматами.
Довгий час я зберігала простріляні власноруч мішені... Ми на час тренувалися у складанні і розкладанні зброї. І навіть робили це із закритими очима... Ми вивчали на цих уроках види зброї, отруйні гази, сигнали сирени, і чим відрізняється вибух звичайний від ядерного. Це були звичайні уроки, і ставлення до них було, як до звичайних уроків. Ми до кінчиків волосся були пацифістами, нам змалечку вкладали у голову, що мир - це найцінніше, що може бути, і вчили малювати на асфальті стилізовану Земну Кулю з букетом ромашок у руці і надписами: "Ми - за мир!" і "Ні війні!"
У моєї мами було безліч сучасних суконь з українськими вишитими візерунками, бо це було модно. А сусід - викладач технікуму - ходив у вишитій сучасній сорочці на випуск на уроки до учнів. Такого одягу випускалося дуже багато і дуже якісного, це не якійсь там акрил, простиГосподи, а якісний льон і бавовна, що не втрачав кольору і форми роками... У книжкових магазинах було безліч літератури українською мовою, а які дитячі збірки зарубіжних казок українською мені купляла мама! Територіально по селах розмовляли здебільшого суржиком, у місті здебільшого російською. Але уроків української було достатньо, щоб моє покоління вільно спілкувалося і майже без помилок писало. Я вивчила мову сама, бо мені хотілося так, бо багато читала ще до школи, і коли пішла до першого класу, і коли навчалася у вишах, ніколи не мала проблем з перекладом термінології...
...Зараз я хоча й підстаркувата (скоро 50), але все ж таки дівчинка. Дівчинка, яка не може зрозуміти, куди котиться її особистий виплеканий світ. Яка щоночі слухає безперервні звуки бджолиного рою шахедів і постріли із збиваючої їх зброї. Яка переживає за рідних і друзів, і постійно у всіх її месенджерах ці питання:" Як ти?".
Війна забрала у нас красу і вроду. Війна завчасно викрала нашу молодість - ми постаріли глибоко всередині, і вже ніколи не станемо такими гарними, як раніше. Війна позбавила нас майбутнього і поділила наше життя на "до" і "після". Війна перекреслила наші мрії і плани. Війна позбавила нас будь-яких бажань. Війна наділила нас тривогами, хронічним безсонням, навчила нас боятися. Війна пожирає життя. Ніхто не може гарантувати будь-якій людині, що будь-якої хвилини її життя залишиться незмінним. Та сама війна навчила нас гаряче молитися і радіти простим речам, вона ж навчила нас невідомим до цього часу цінностям...
...З 14-го року я не стріляю в тирах і не можу взяти до рук навіть іграшкову зброю. І як дитина свого часу, повторюю пошепки, :"Ні війні..." і молю Бога зберегти нашу країну і наш багатостраждальний народ.
На жаль, я не можу вплинути на світогляд і переконання тих, від кого залежить наше майбутнє, я не можу вплинути на хід подій чи щось подібне. Роблю, що можу.
І від усього серця я бажаю всім нам вижити і перемогти.
Я розумію (і знаю), що багато хто просто живе своїм звичним життям і не переймається.
І вони, мабуть, мають на це право. Бо кожному своє. І я навіть трохи заздрю.
Але я з людей того віку, які пам´ятають звичайне мирне життя. Нехай не достатньо багате й заможне, але МИРНЕ й доволі щасливе дитинство. Ми вивчали громадянську оборону на додаткових заняттях в школі. Я ще додатково ходила у шкільний тир, бо чомусь із повагою ставилась до зброї, особливим кайфом було пару годин на тиждень постріляти з того, що дадуть (бо ці заняття були для хлопців). Пам´ятаю, як наш шкільний викладач довоєнної підготовки перед уроком йшов коридором, обвішаний автоматами.
Довгий час я зберігала простріляні власноруч мішені... Ми на час тренувалися у складанні і розкладанні зброї. І навіть робили це із закритими очима... Ми вивчали на цих уроках види зброї, отруйні гази, сигнали сирени, і чим відрізняється вибух звичайний від ядерного. Це були звичайні уроки, і ставлення до них було, як до звичайних уроків. Ми до кінчиків волосся були пацифістами, нам змалечку вкладали у голову, що мир - це найцінніше, що може бути, і вчили малювати на асфальті стилізовану Земну Кулю з букетом ромашок у руці і надписами: "Ми - за мир!" і "Ні війні!"
У моєї мами було безліч сучасних суконь з українськими вишитими візерунками, бо це було модно. А сусід - викладач технікуму - ходив у вишитій сучасній сорочці на випуск на уроки до учнів. Такого одягу випускалося дуже багато і дуже якісного, це не якійсь там акрил, простиГосподи, а якісний льон і бавовна, що не втрачав кольору і форми роками... У книжкових магазинах було безліч літератури українською мовою, а які дитячі збірки зарубіжних казок українською мені купляла мама! Територіально по селах розмовляли здебільшого суржиком, у місті здебільшого російською. Але уроків української було достатньо, щоб моє покоління вільно спілкувалося і майже без помилок писало. Я вивчила мову сама, бо мені хотілося так, бо багато читала ще до школи, і коли пішла до першого класу, і коли навчалася у вишах, ніколи не мала проблем з перекладом термінології...
...Зараз я хоча й підстаркувата (скоро 50), але все ж таки дівчинка. Дівчинка, яка не може зрозуміти, куди котиться її особистий виплеканий світ. Яка щоночі слухає безперервні звуки бджолиного рою шахедів і постріли із збиваючої їх зброї. Яка переживає за рідних і друзів, і постійно у всіх її месенджерах ці питання:" Як ти?".
Війна забрала у нас красу і вроду. Війна завчасно викрала нашу молодість - ми постаріли глибоко всередині, і вже ніколи не станемо такими гарними, як раніше. Війна позбавила нас майбутнього і поділила наше життя на "до" і "після". Війна перекреслила наші мрії і плани. Війна позбавила нас будь-яких бажань. Війна наділила нас тривогами, хронічним безсонням, навчила нас боятися. Війна пожирає життя. Ніхто не може гарантувати будь-якій людині, що будь-якої хвилини її життя залишиться незмінним. Та сама війна навчила нас гаряче молитися і радіти простим речам, вона ж навчила нас невідомим до цього часу цінностям...
...З 14-го року я не стріляю в тирах і не можу взяти до рук навіть іграшкову зброю. І як дитина свого часу, повторюю пошепки, :"Ні війні..." і молю Бога зберегти нашу країну і наш багатостраждальний народ.
На жаль, я не можу вплинути на світогляд і переконання тих, від кого залежить наше майбутнє, я не можу вплинути на хід подій чи щось подібне. Роблю, що можу.
І від усього серця я бажаю всім нам вижити і перемогти.
показать весь текст
2
19
26
всемВсёИмного• 26 ноября 2024
Ответ дляпобольшомусекретику
Ага, такий пацифізм
Ота вспоминается: гарна украинка я, я танцую гопака...
Некомильфо• 26 ноября 2024
Ответ дляБроніки для Моніки
…і що?
Який сенс цього тексту? Що ви хотіли цим сказати?
Який сенс цього тексту? Що ви хотіли цим сказати?
Блін…, ну людина старалася, ручку гризла, а ви…….
8
Забагаловка• 26 ноября 2024
Ответ дляпобольшомусекретику
До чого тут це? Читати від дорослої жінки наскільки інфантильний потік свідомості просто смішно.
Ну посмейтесь) у нас бОльшая часть страны поржать любит)
6
Не зацілована• 26 ноября 2024
Ответ дляПес Патрон
А оце про вишиванки і книжки - це ви до того, що не так то вже і притіснялося українське у совку? Мабуть саме тому моя бабуся, яка думає українською, не вміє нею писати. А російською - вміє.
А читати українською вміє?
всемВсёИмного• 26 ноября 2024
Ответ дляОсвічую темряву
Я поважаю свою минуле, бо це моє життя, якого Ви на бачили в очі, в якому залишились мої бабусі й дідусі, які виховували мене достойною людиною. Якщо у вас було інакше - мені вас шкода.
Там у них шото пошло не так....🤷 СорЯн.
2
автор
Освічую темряву
• 26 ноября 2024
Ответ длявсемВсёИмного
Удалено администрацией...
Удалено администрацией...
автор
Освічую темряву
• 26 ноября 2024
Ответ дляпобольшомусекретику
Ага, так) путін хоче миру, а ми воювати. Все ж так просто у ваших головах.
Удалено администрацией...
Броніки для Моніки• 26 ноября 2024
Ответ дляНекомильфо
Блін…, ну людина старалася, ручку гризла, а ви…….
Ну я справді не розумію. Хоча я сама любила писати твори і працювала журналістом. Але мені не дуже зрозуміло, що автор хотіла цим донести.
Хоча досить пафосно це все написано, нагадує чомусь пости у фейсбуці.
Хоча досить пафосно це все написано, нагадує чомусь пости у фейсбуці.
7
Забагаловка• 26 ноября 2024
Ответ дляКаркуша Клара
Ваші пафосні вихваляння совка смішні, я трохи старша вас і на мене це фуфло не діє.
Мир має ціну. Кацапи розпочали цю війну і поки ми їх не повбиваємо, мир не настане.
Мир має ціну. Кацапи розпочали цю війну і поки ми їх не повбиваємо, мир не настане.
А сколько кацапов прибили конкретно ВЫ?
3
2
всемВсёИмного• 26 ноября 2024
Ответ дляОсвічую темряву
Удалено администрацией...
А вы откуда? Область? Может быть принюхаетесь, моЯ область уже горит, а у вас что горит?трубы для распева какая вы крутая со своими предками?! И шо? Иди сюда, вместе будем стрелять в кацапов.
2
Злюка-закусюка• 26 ноября 2024
Ответ длякотопёс
мені 44 і щось я такого геть не пам´ятаю
’У моєї мами було безліч сучасних суконь з українськими вишитими візерунками, бо це було модно. А сусід - викладач технікуму - ходив у вишитій сучасній сорочці на випуск на уроки до учнів. Такого одягу випускалося дуже багато і дуже якісного, це не якійсь там акрил, простиГосподи, а якісний льон і бавовна, що не втрачав кольору і форми роками... У книжкових магазинах було безліч літератури українською мовою, а які дитячі збірки зарубіжних казок українською мені купляла мама!’
Сусідка працювала на фабриці одягу, вишивала вручну гладдю та рішельє, ніяких українських мотивів не було. Книжок теж, в мене бабуся займалася книжками, зібрала велику бібліотеку, зокрема дитячу, все було російською. Тільки кілька томів Остапа Вишні чомусь українською.
’У моєї мами було безліч сучасних суконь з українськими вишитими візерунками, бо це було модно. А сусід - викладач технікуму - ходив у вишитій сучасній сорочці на випуск на уроки до учнів. Такого одягу випускалося дуже багато і дуже якісного, це не якійсь там акрил, простиГосподи, а якісний льон і бавовна, що не втрачав кольору і форми роками... У книжкових магазинах було безліч літератури українською мовою, а які дитячі збірки зарубіжних казок українською мені купляла мама!’
Сусідка працювала на фабриці одягу, вишивала вручну гладдю та рішельє, ніяких українських мотивів не було. Книжок теж, в мене бабуся займалася книжками, зібрала велику бібліотеку, зокрема дитячу, все було російською. Тільки кілька томів Остапа Вишні чомусь українською.
Моя мама мені з Черкащини привозила завжди книжки казки на українській мові, абетку, потім вишиванку. Все це до 1989р. З Черкащини в шахтарське м.Павлоград.
Потім 1989р перший клас- і у нас з класом є фото, де всі дівчата в вишиванках і в Українських віночках.
Тож були і книжки, і одяг Украінський.
Потім 1989р перший клас- і у нас з класом є фото, де всі дівчата в вишиванках і в Українських віночках.
Тож були і книжки, і одяг Украінський.
3
1
Мрії у вирії• 26 ноября 2024
Ответ дляСанька-4b93
Одна я не поняла, смысл этого послания в чем? Ну не ходите в тир и не надо, никто ж не заставляет.
Не одна, я тоже не поняла, что вообще автор хотела сказать
8
Непозбувна Бентега• 26 ноября 2024
Дуже же багато пафосу, а на виході - авторка перднула в калюжу. Змішались в купу предки, тир, дівчинка під 50... То що сказать хотіла?
11
1
побольшомусекретику• 26 ноября 2024
Ответ дляОсвічую темряву
Я поважаю свою минуле, бо це моє життя, якого Ви на бачили в очі, в якому залишились мої бабусі й дідусі, які виховували мене достойною людиною. Якщо у вас було інакше - мені вас шкода.
Епістолярний жанр не ваше. У мене також було минуле, як і у всіх. Але я його абсолютно не повʼязую з радянщиною, яку також застала. Тому що застала живими і при ясному розумі прабабусю та прадідуся, які мені розповідали про голодомор, дідусів, які воювали. І все те, що вони пережили і те, що встигли передати своїм дітям, мені, а я в свою чергу своїм, не викликає навіть найменшої крихти ностальгії за тією раковою пухлиною під назвою ссср. Тому що буда лише купа лайна, заклеєна пластирем пропананди, яку вбили в голову таким, як ви.
11
2
Не зацілована• 26 ноября 2024
Ответ дляПес Патрон
А оце про вишиванки і книжки - це ви до того, що не так то вже і притіснялося українське у совку? Мабуть саме тому моя бабуся, яка думає українською, не вміє нею писати. А російською - вміє.
А скільки бабусі років? За стільки років Незалежності могла б і навчитися писати українською. Тим паче вона ж українською думає і мабуть говорить і читає. Дуже дивно звинувачувати в цьому совок, якого вже нема половину періоду його існування.
4
Пес Патрон• 26 ноября 2024
Ответ дляНе зацілована
А читати українською вміє?
Читати вміє. Писати соромиться, бо буде не грамотно. Загалом я підрахувала, що на те щоб в моєму роду знову з´явилася повністю україномовна людина (моя дочка), пішло 103 роки.
1
6
котопёс• 26 ноября 2024
Ответ дляЗлюка-закусюка
Моя мама мені з Черкащини привозила завжди книжки казки на українській мові, абетку, потім вишиванку. Все це до 1989р. З Черкащини в шахтарське м.Павлоград.
Потім 1989р перший клас- і у нас з класом є фото, де всі дівчата в вишиванках і в Українських віночках.
Тож були і книжки, і одяг Украінський.
Потім 1989р перший клас- і у нас з класом є фото, де всі дівчата в вишиванках і в Українських віночках.
Тож були і книжки, і одяг Украінський.
у нас в Одесі такого не було. з українського тільки декілька фото старовинних, на них люди у вишиванках, жінки у воскових віночках. фото збереглися, але хто нам ці люди, бабусі не знали, а більше нема в кого спитати
1
Не зацілована• 26 ноября 2024
Ответ дляПес Патрон
Читати вміє. Писати соромиться, бо буде не грамотно. Загалом я підрахувала, що на те щоб в моєму роду знову з´явилася повністю україномовна людина (моя дочка), пішло 103 роки.
Моя прабабуся 1903 року народження розмовляла українською, мої бабусі 1925 - 1927 року народження розмовляли українською. Як і мама яка народилася к1962. Згадані мною родичі проживали в Житомирській області, Київській та в Києві. Я з дитинства розмовляла з мамою на українській мові, з батьком по-російськи. Якось тут дуже згущують фарби деякі.
6
2
Некомильфо• 26 ноября 2024
Ответ дляМрії у вирії
Не одна, я тоже не поняла, что вообще автор хотела сказать
Ну як ви не розумієте? Автор, 50-річна дівчинка, яка відчуває «щемящее чувство», згадуючи своє щасливе радянське дитинство, в якому всі жили мирно і щасливо, і на плакатах писали «нет вайне».
А тепер… Ех…(
А тепер… Ех…(
2
3
7
Не зацілована• 26 ноября 2024
Ответ дляпобольшомусекретику
Епістолярний жанр не ваше. У мене також було минуле, як і у всіх. Але я його абсолютно не повʼязую з радянщиною, яку також застала. Тому що застала живими і при ясному розумі прабабусю та прадідуся, які мені розповідали про голодомор, дідусів, які воювали. І все те, що вони пережили і те, що встигли передати своїм дітям, мені, а я в свою чергу своїм, не викликає навіть найменшої крихти ностальгії за тією раковою пухлиною під назвою ссср. Тому що буда лише купа лайна, заклеєна пластирем пропананди, яку вбили в голову таким, як ви.
Зараз інша, не купка, а навіть дуже велика купа, заклеєна пластиром пропаганди яку вбивають в голову усім м´якоголовим.
3
2
Каркуша Клара• 26 ноября 2024
Ответ дляЗабагаловка
А сколько кацапов прибили конкретно ВЫ?
А вам їх жалько чи що? Чи ви там в себе, в сиктивкарі, просто казитесь від злості?
2
Злюка-закусюка• 26 ноября 2024
Ответ длякотопёс
у нас в Одесі такого не було. з українського тільки декілька фото старовинних, на них люди у вишиванках, жінки у воскових віночках. фото збереглися, але хто нам ці люди, бабусі не знали, а більше нема в кого спитати
Я памʼятаю, ми приїхали до сестри в Одесу. Це десь до 90 року. Мені на той час Одеса здавалася така ну гарна, дуже незвична. Я там вперше темношкірого пацана побачила. Ну після чунга-чанга в принципі я не здивувалася. Тобто розуміла, шо є люди й іншого кольору)
Не зацілована• 26 ноября 2024
Ответ дляКаркуша Клара
А вам їх жалько чи що? Чи ви там в себе, в сиктивкарі, просто казитесь від злості?
Вам задали конкретне питання. Навіщо ви перестрибуєте на іншу тему?
1
Мрії у вирії• 26 ноября 2024
Ответ дляЗлюка-закусюка
Моя мама мені з Черкащини привозила завжди книжки казки на українській мові, абетку, потім вишиванку. Все це до 1989р. З Черкащини в шахтарське м.Павлоград.
Потім 1989р перший клас- і у нас з класом є фото, де всі дівчата в вишиванках і в Українських віночках.
Тож були і книжки, і одяг Украінський.
Потім 1989р перший клас- і у нас з класом є фото, де всі дівчата в вишиванках і в Українських віночках.
Тож були і книжки, і одяг Украінський.
Я из Запорожья, у нас вышиванку попробуй найди было. В 91 году выступали, нужна была вышиванка, мама весь завод поспрашивала, нашлась только у одной женщины и то только потому что её дочка пела в хоре.
Книги украинские дома были, русских больше, но и украинских достаточно было
Книги украинские дома были, русских больше, но и украинских достаточно было
3
Пес Патрон• 26 ноября 2024
Ответ дляНе зацілована
Моя прабабуся 1903 року народження розмовляла українською, мої бабусі 1925 - 1927 року народження розмовляли українською. Як і мама яка народилася к1962. Згадані мною родичі проживали в Житомирській області, Київській та в Києві. Я з дитинства розмовляла з мамою на українській мові, з батьком по-російськи. Якось тут дуже згущують фарби деякі.
А я родом з Херсонщини. І перейшовши на українську ще в 2014, досі часто думаю російською. І так, для мене це показник. Хоча кому я пояснюю.
1
4
Забагаловка• 26 ноября 2024
Ответ дляКаркуша Клара
А вам їх жалько чи що? Чи ви там в себе, в сиктивкарі, просто казитесь від злості?
Вы очень агрессивная) и я не в Сыктывкаре, не угадали ) магний помогает в таких случаях. Или гидазепам.
1
1
Каркуша Клара• 26 ноября 2024
Ответ дляНе зацілована
Вам задали конкретне питання. Навіщо ви перестрибуєте на іншу тему?
А я якимось чином маю вам звітувати? А чому? А з якою метою цікавитесь? Вам переліком чи можна менш складно збрехати (чи не збрехати)?
Не зацілована• 26 ноября 2024
Ответ дляПес Патрон
А я родом з Херсонщини. І перейшовши на українську ще в 2014, досі часто думаю російською. І так, для мене це показник. Хоча кому я пояснюю.
Та ви для початку собі поясніть, а то ваші обвинувачення щодо совку , через якій бабуся не вміє по-українськи писати , а ви заговорили на українській тільки в 2014, виглядає як оте ’хто всравсь? Невістка! Так її ж нема, так он спідниця висить.’
5
1
Забагаловка• 26 ноября 2024
Ответ дляКаркуша Клара
А вам їх жалько чи що? Чи ви там в себе, в сиктивкарі, просто казитесь від злості?
Вы грозитесь перебить всех кацапов, при этом сидя явно очень далеко как минимум от линии фронта, а то и от Украины.отправлять на войну кого то чужого и незнакомого и чьими то руками и кровью воевать это легче всего.
Только не забывайте уроки математики и географии - кол - во населения в рашке и у нас, сколько выехало у нас, сколько осталось, сколько в оккупации, а теперь перефразирую вопрос - как вы собрались всех кацапов перебить?
Я как бы не против, мне интересны детали.
Пожалуйста, предоставьте. А то вы просто выс….ли в воздух
Только не забывайте уроки математики и географии - кол - во населения в рашке и у нас, сколько выехало у нас, сколько осталось, сколько в оккупации, а теперь перефразирую вопрос - как вы собрались всех кацапов перебить?
Я как бы не против, мне интересны детали.
Пожалуйста, предоставьте. А то вы просто выс….ли в воздух
3
1
Не зацілована• 26 ноября 2024
Ответ дляКаркуша Клара
А я якимось чином маю вам звітувати? А чому? А з якою метою цікавитесь? Вам переліком чи можна менш складно збрехати (чи не збрехати)?
Ні , ви тільки маєте пафосно писати ’ми побиваємо кацапів’ - при цьому сама сидячи на форумі. Знаю я всі переліки диванних воїнів
4
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу