Освічую темряву• 26 ноября 2024
Важко((
Я розумію, що стосується не всіх.
Я розумію (і знаю), що багато хто просто живе своїм звичним життям і не переймається.
І вони, мабуть, мають на це право. Бо кожному своє. І я навіть трохи заздрю.
Але я з людей того віку, які пам´ятають звичайне мирне життя. Нехай не достатньо багате й заможне, але МИРНЕ й доволі щасливе дитинство. Ми вивчали громадянську оборону на додаткових заняттях в школі. Я ще додатково ходила у шкільний тир, бо чомусь із повагою ставилась до зброї, особливим кайфом було пару годин на тиждень постріляти з того, що дадуть (бо ці заняття були для хлопців). Пам´ятаю, як наш шкільний викладач довоєнної підготовки перед уроком йшов коридором, обвішаний автоматами.
Довгий час я зберігала простріляні власноруч мішені... Ми на час тренувалися у складанні і розкладанні зброї. І навіть робили це із закритими очима... Ми вивчали на цих уроках види зброї, отруйні гази, сигнали сирени, і чим відрізняється вибух звичайний від ядерного. Це були звичайні уроки, і ставлення до них було, як до звичайних уроків. Ми до кінчиків волосся були пацифістами, нам змалечку вкладали у голову, що мир - це найцінніше, що може бути, і вчили малювати на асфальті стилізовану Земну Кулю з букетом ромашок у руці і надписами: "Ми - за мир!" і "Ні війні!"
У моєї мами було безліч сучасних суконь з українськими вишитими візерунками, бо це було модно. А сусід - викладач технікуму - ходив у вишитій сучасній сорочці на випуск на уроки до учнів. Такого одягу випускалося дуже багато і дуже якісного, це не якійсь там акрил, простиГосподи, а якісний льон і бавовна, що не втрачав кольору і форми роками... У книжкових магазинах було безліч літератури українською мовою, а які дитячі збірки зарубіжних казок українською мені купляла мама! Територіально по селах розмовляли здебільшого суржиком, у місті здебільшого російською. Але уроків української було достатньо, щоб моє покоління вільно спілкувалося і майже без помилок писало. Я вивчила мову сама, бо мені хотілося так, бо багато читала ще до школи, і коли пішла до першого класу, і коли навчалася у вишах, ніколи не мала проблем з перекладом термінології...
...Зараз я хоча й підстаркувата (скоро 50), але все ж таки дівчинка. Дівчинка, яка не може зрозуміти, куди котиться її особистий виплеканий світ. Яка щоночі слухає безперервні звуки бджолиного рою шахедів і постріли із збиваючої їх зброї. Яка переживає за рідних і друзів, і постійно у всіх її месенджерах ці питання:" Як ти?".
Війна забрала у нас красу і вроду. Війна завчасно викрала нашу молодість - ми постаріли глибоко всередині, і вже ніколи не станемо такими гарними, як раніше. Війна позбавила нас майбутнього і поділила наше життя на "до" і "після". Війна перекреслила наші мрії і плани. Війна позбавила нас будь-яких бажань. Війна наділила нас тривогами, хронічним безсонням, навчила нас боятися. Війна пожирає життя. Ніхто не може гарантувати будь-якій людині, що будь-якої хвилини її життя залишиться незмінним. Та сама війна навчила нас гаряче молитися і радіти простим речам, вона ж навчила нас невідомим до цього часу цінностям...
...З 14-го року я не стріляю в тирах і не можу взяти до рук навіть іграшкову зброю. І як дитина свого часу, повторюю пошепки, :"Ні війні..." і молю Бога зберегти нашу країну і наш багатостраждальний народ.
На жаль, я не можу вплинути на світогляд і переконання тих, від кого залежить наше майбутнє, я не можу вплинути на хід подій чи щось подібне. Роблю, що можу.
І від усього серця я бажаю всім нам вижити і перемогти.
Я розумію (і знаю), що багато хто просто живе своїм звичним життям і не переймається.
І вони, мабуть, мають на це право. Бо кожному своє. І я навіть трохи заздрю.
Але я з людей того віку, які пам´ятають звичайне мирне життя. Нехай не достатньо багате й заможне, але МИРНЕ й доволі щасливе дитинство. Ми вивчали громадянську оборону на додаткових заняттях в школі. Я ще додатково ходила у шкільний тир, бо чомусь із повагою ставилась до зброї, особливим кайфом було пару годин на тиждень постріляти з того, що дадуть (бо ці заняття були для хлопців). Пам´ятаю, як наш шкільний викладач довоєнної підготовки перед уроком йшов коридором, обвішаний автоматами.
Довгий час я зберігала простріляні власноруч мішені... Ми на час тренувалися у складанні і розкладанні зброї. І навіть робили це із закритими очима... Ми вивчали на цих уроках види зброї, отруйні гази, сигнали сирени, і чим відрізняється вибух звичайний від ядерного. Це були звичайні уроки, і ставлення до них було, як до звичайних уроків. Ми до кінчиків волосся були пацифістами, нам змалечку вкладали у голову, що мир - це найцінніше, що може бути, і вчили малювати на асфальті стилізовану Земну Кулю з букетом ромашок у руці і надписами: "Ми - за мир!" і "Ні війні!"
У моєї мами було безліч сучасних суконь з українськими вишитими візерунками, бо це було модно. А сусід - викладач технікуму - ходив у вишитій сучасній сорочці на випуск на уроки до учнів. Такого одягу випускалося дуже багато і дуже якісного, це не якійсь там акрил, простиГосподи, а якісний льон і бавовна, що не втрачав кольору і форми роками... У книжкових магазинах було безліч літератури українською мовою, а які дитячі збірки зарубіжних казок українською мені купляла мама! Територіально по селах розмовляли здебільшого суржиком, у місті здебільшого російською. Але уроків української було достатньо, щоб моє покоління вільно спілкувалося і майже без помилок писало. Я вивчила мову сама, бо мені хотілося так, бо багато читала ще до школи, і коли пішла до першого класу, і коли навчалася у вишах, ніколи не мала проблем з перекладом термінології...
...Зараз я хоча й підстаркувата (скоро 50), але все ж таки дівчинка. Дівчинка, яка не може зрозуміти, куди котиться її особистий виплеканий світ. Яка щоночі слухає безперервні звуки бджолиного рою шахедів і постріли із збиваючої їх зброї. Яка переживає за рідних і друзів, і постійно у всіх її месенджерах ці питання:" Як ти?".
Війна забрала у нас красу і вроду. Війна завчасно викрала нашу молодість - ми постаріли глибоко всередині, і вже ніколи не станемо такими гарними, як раніше. Війна позбавила нас майбутнього і поділила наше життя на "до" і "після". Війна перекреслила наші мрії і плани. Війна позбавила нас будь-яких бажань. Війна наділила нас тривогами, хронічним безсонням, навчила нас боятися. Війна пожирає життя. Ніхто не може гарантувати будь-якій людині, що будь-якої хвилини її життя залишиться незмінним. Та сама війна навчила нас гаряче молитися і радіти простим речам, вона ж навчила нас невідомим до цього часу цінностям...
...З 14-го року я не стріляю в тирах і не можу взяти до рук навіть іграшкову зброю. І як дитина свого часу, повторюю пошепки, :"Ні війні..." і молю Бога зберегти нашу країну і наш багатостраждальний народ.
На жаль, я не можу вплинути на світогляд і переконання тих, від кого залежить наше майбутнє, я не можу вплинути на хід подій чи щось подібне. Роблю, що можу.
І від усього серця я бажаю всім нам вижити і перемогти.
показать весь текст
2
19
26
автор
Освічую темряву
• 26 ноября 2024
Ответ дляДідова баба
а Ви нести дику дезінформацію, чим краще?
’У моєї мами було безліч сучасних суконь з українськими вишитими візерунками, бо це було модно.’ це не було модно , і в радянські часи безліч суконь було в одиниць , всі інші ’доставали’ , та й по грошам :
більш-менш сучасна сукня 120 рублів +
Вам не одна людина каже-не було такого періоду візерунків УССР
’У моєї мами було безліч сучасних суконь з українськими вишитими візерунками, бо це було модно.’ це не було модно , і в радянські часи безліч суконь було в одиниць , всі інші ’доставали’ , та й по грошам :
більш-менш сучасна сукня 120 рублів +
Вам не одна людина каже-не було такого періоду візерунків УССР
20-30 рад рублів Які 120? Я за вітчизняне виробництво. Тож ви ниць не бачили, бо хапали по блату імпорт.
Ліньки лізти до шафи - про кролевецькі рушники та скатертини чули щось? Які у 80-ті роки було не захватити в магазинах - на експорт працювали. Там і мережка, і хрестик, і гладь. Справжня шикарна якість. Глиняного посуду в магазинах теж не помічали? Збірок казок і віршів українських у книжному магазині не було? То ви не в цій країні жили, Або не в той час. У нас було - помічали, купували і вдягали, бо не чекали поки хтось чи щось там ...
У вас не було, а в інших було
2
1
Мрії у вирії• 26 ноября 2024
Ответ дляОсвічую темряву
20-30 рад рублів Які 120? Я за вітчизняне виробництво. Тож ви ниць не бачили, бо хапали по блату імпорт.
Ліньки лізти до шафи - про кролевецькі рушники та скатертини чули щось? Які у 80-ті роки було не захватити в магазинах - на експорт працювали. Там і мережка, і хрестик, і гладь. Справжня шикарна якість. Глиняного посуду в магазинах теж не помічали? Збірок казок і віршів українських у книжному магазині не було? То ви не в цій країні жили, Або не в той час. У нас було - помічали, купували і вдягали, бо не чекали поки хтось чи щось там ...
У вас не було, а в інших було
Только сказки не рассказывайте, вы были во всех городах Украины?
В нашем городе не было в советское время одежды с украинским принтом. Было ото всё однообразие серое советское.
Да, у нас есть и рушники, и глиняная посуда, так это всё привезено с другого конца Украины, либо с нашей области от местных рукоделов, это не то, что продавалось в магазинах
В нашем городе не было в советское время одежды с украинским принтом. Было ото всё однообразие серое советское.
Да, у нас есть и рушники, и глиняная посуда, так это всё привезено с другого конца Украины, либо с нашей области от местных рукоделов, это не то, что продавалось в магазинах
1
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу