Посваріть мене, мені соромно за мої думки.

Дуже осуджую маму. Хоча розумом думаю - а чи маю на це право? Мені завжди хотілось, аби моя мама була іншою: худою, більш фарбувалась, заробляла. Я розумію, таких претензій я Ї сказати не можу. Але бачу в інших подружок таких мам і порівнюю… а колись мама порівнювала мене до дітей подружок. Матері 48р. Або не працювала, а якщо працювала, то на таких роботах як касир в АТБ. Раніше до розлучення жила досить нормально, але нікуди не рухалась, не вчилась і не працювала.
Зараз знову втратила роботу. Особисте життя влаштувати не може роками. Одягається дуже не добре , коли пропонувала їй купити інший одяг - та де, нє я таке гімно де носити буду. Мені якось образливо. Я повинна переживати фінансово за неї, допомагати. В знайомої мама і працювала все життя, худенька, доглянута, має чоловіків. Ще щось дочці купить. Мені нічого не треба, лиш би собі раду дала. Мені дуже соромно за такі свої думки. Як поратись з такими негативними думками? Питаю що робила сьогодні? Нічого, просто прибирала. Роботу пробувала шукати,вік не підходить, то досвід. А коли навіть працювала , то весь час нила . То то болить, то се болить.
Була в шлюбі 11 р, але ніяк не рухалась.
Дівчата, поставте мізки на місце мені. Бо мені дуже соромно за себе і свої думки .дивлюсь навіть по її знайомих - ні одної такої як вона нема. І що робити з тими дурними своїми думками? Але керувати хотіла б ще й до цього.