А помните ли вы день 23.02.2022? Что было в ваших мыслях?

Я тоже все выгребла (мне правда проще, ноут и жесткий диск с архивами макетов) и зачем то прихватила мини фикус-бонсай. Помню что стояла на остановке в компании перепуганных теток с коробками документов и понимала, что похожа с этим растением на Матильду из ’Леона’ . Наш офис возле порта, в тот день над морем и припортовой зоной летала куча каких-то мелких гадов-разведдронов, их периодически отстреливали из чего-то очередями Я не удержалась и показала в сторону моря средний палец, тетки в ужасе от меня шарахнулись с криками ’Девушка, не злите их’.

У меня вечером 23 по дороге с работы все время выпадало в плей-листе ’и лампа не горит, и врут календари, и если ты хотела что-то мне сказать - то говори’. В сочетании с полупустыми улицами центра города и всем остальным было достаточно зловеще...

Вона іде кожен день і тривога прилетить не прилетить і падає поруч чим зараз безпечніше

Я хорошо помню все с 5-49 утра, про связь особенно, так как все звонили. Может на трассах и не было, я ж не спорю, но именно в Киеве мне все и я всем дозванивалась.

Накрыла стол папе, типа поздравила, да, потому что он служил в те годы .
Про войну ни сном ни духом, считала приколом
Потом три недели в погребе просидели и все ждали, что конец будет
Село все выехало, пусто, страшно громко...
Считаю, что наша жизнь закончилась, теперь просто существование

Всех людей периодически накрывает и кажется что все это уже никогда не закончится . Хочется с кем то поговорить и выговорить свою боль и усталость.

Мой папа тоже умер в 2021, 22 июня. Первая ракета прилетела на кладбище весной 2022 на соседний участок. Второй раз, летом 2023 ракету сбили над кладбищем и обломки упали на участок, где папина могила. Посаженный возле могилы орех полностью сгорел, скамейка сгорела. Уцелела могила папы и одна соседняя. Была выгоревшая земля, поваленные памятники и две уцелевшие могилы на пепелище... Позже там начала прорастать зелёная трава.... В тот момент я тоже думала, как хорошо,что папа этого не видит...рашисты ни живым, ни мертвым покоя не дают.
Месяц назад третий раз прилетело на кладбище, четыре участка разрушено(

Похоже мы из одного города. Весной 2022 я как раз была на оптовом возле него, и когда эта штука гепнула, была на открытом участке. Я просто на землю села от удара.

Напередодні ввечері син був на англійській, а я купувала продукти, ми повернулись дуже пізно додому. В моєму будинку Нова пошта, мені прийшла посилка, подарунок для племінниці, ми в пʼятницю мали святкувати в ресторані, все було замовлено, подарунок отримала аж в травні.
Мій колишній чоловік за 2 дні до війни зателефонував і сказав приготувати документи і зібрати малому речі, якщо починається війна, він виїде з прикордонного міста, забере малого і вони поїдуть закордон, перші 10 годин чоловіків будуть випускати. І мені обов’язково заправитись, щоб я виїхала напроти нього і не втрачали час. О 5 ранку я вибухів не почула, але мені скинули відео і написали, що почалось… війна.
я бігала по квартирі і не знала що робити, колишній чоловік виїхав, йому їхати 3,5години. В мене бак майже пустий, гроші на офісі, в центрі міста. Я коли виглянула у вікно, за хвилини організувався затор біля заправки. Всі дуже швидко кудись їхали. Метушня. Я зібрала якось малому речі, не знала чи відпускати сина, боялась як він буде без мене. Я дзвонила сімʼї, родичам, друзям і бігала по квартирі.
Собі я взяла з собою, плаття щоб максимум у вівторок поїхати на роботу від батьків, шапку яка підходить до плаття, воно типу кажуть. Одягнена в спортивний костюм і шапка під спортивний костюм, зубна щітка. З цим комплектом я виїхала закордон, в квартиру повернулась через рік.
Ми живемо на окраїні міста, такі були затори, що коли ми виїхали з міста, екс-чоловіку залишалося півгодини доїхати, я стояла в черзі заправити машину, не насмілилась поїхати за грошима в центр, їх я отримала в травні, в офісі жили люди.
Коли підʼїхав забрати сина, він був зі зброєю, я сиділа в машині і бачила як чоловіки ходять зі зброєю, це було так близько і так моторошно… я так плакала, від незнання як краще чи син зі мною чи з батьком. Вибухи десь лунали, але ти не розумієш це так як зараз. Я доїхала до будинку батьків і напилась заспокійливого, ми з мамою приготували підвал і скупили продукти. Батько мого сина не врахував той факт, що на кордоні буде дуже багато людей і його не випустять, мій син залишився з його дружиною і їхньою донькою, тобто одна жінка, яка погано водить з двома маленькими дітьми, і вона не любить мого сина, не любить мене. Який це був жах. За цей період що вони стояли в черзі на кордоні, моя кума запропонувала поїхати з ними в Молдову. Ми їхали колоною машин, багато сімей, до кордону нас проводили чоловіки, далі ми відправились лише жінки і діти. Але були вже організовані пости, коли ми їх проїжджали, я знала який автомат в кума в машині, в мене трусилися руки.
Я була одну ніч і потім не змогла, виїхала за дитиною, вони їхали дуже повільно, я зробила великий круг, попросила знайому з нашої бригади, щоб вона поїхала зі мною, ми подолали майже 3000км, було різне. По факту я чула декілька вибухів, одну ніч провела в підвалі, і це зовсім нічого з історіями які мені потім розказували дівчата, хтось перекинувся на машині тікаючи, комусь стріляли в лобове скло, як мені болить за наших людей. Нас знищують повільними темпами в усіх на очах.

Каждый год кто-то кайф ловит от страданий других людей, мысленно возвращая в жизнь ,,до,, и начала ада.
И многие так послушно выворачивают свою душу и вновь расшатывают собственную психику.

Лучше пусть выворачивают, чем держат в себе. Психику больше расшатывает когда молчат и делают вид что все ок.

Вы скорее исключение из правил. Большинство уже научились с этим всем жить. Если отматывать время назад и окунаться в эмоции того времени, у большинства это вызывает очень негативные чувства и эмоции. И вовсе не приносит облегчение

О, незламные пришли. Я три года говорила что ’тримаюсь’, и люди вокруг меня тоже. Но они врут. И я вру. И сейчас это начинает выходить наружу в виде скандалов на пустом месте в магазинах или транспорте, в том что люди кидаются друг на друга за любое кривое слово. Пусть те, кому нужно, вспоминают, а те кого это ранит, не читают.

Компас є в телефоні, до речі)
Можете потренуватися)))

23 гуляли на площадке в парке с детьми, был такой хороший солнечный день. Встретила знакомую маму с детьми, поговорили, я очень переживала что вот вот начнётся война, она меня успокаивала, говорила что у ее мужа есть какие-то знакомые и они сказали, что ничего не будет, это просто запугивание…
Стало легче. С мамой по скайпу долго говорила потом с этой площадки, решили что как грудничок подрастет (младшему было несколько месяцев тогда), то мы с мужем переедем в другую страну, почему-то решили что в Турцию… После разговора я повеселела.
Вечером играли с мужем в настольную игру, старший спал уже, а младший ползал по комнате, он только научился ползать … Пошли спать очень поздно.
Проснулась утром от взрыва, ракета попала в дом в Жулянах (Киев), мы там недалеко живем…
Ну и все, ужас начался

А ещё в тревожном расстройстве, депрессии, суицидальных мыслях.
Я 23 как обычно работала, не паниковал, не собиралась никуда. Вечером пошла в магазин, а там люди гребут всё тележками. Тут мне как-то стало не по себе. Ночью решила, что нужно уехать в отпуск заграницу на всякий случай, начала искать варианты. А утром уже проснулась от взрывов и осталась в городе, в надежде, что скоро всё закончится. Короче, чуйки у меня ноль.

И мы отметили 23, заказали пиццу, сделала оливье, купила заварные бкк. Помню с работы после обеда отпустили. Отличный день был. Взрывы не слышала, проснулась утром по будильнику, муж раньше. Полезла на Советчицу, а капец. Потом на Ютуб зашла. У меня тогда даже телеграмма не было. Одесса

Вы так странно и пренедрежительно описали других женщин хоть явно ясно, что злобная тетка- это именно вы.

никто не кидается.у вас окружение такое.да,люди переживают,но живут ..а ругались и раньше

Зняла частину грошей з картки, бо щось тривожно було. Отримала зарплату і купила продуктів на тиждень. До сих пір сварю себе, що не слухала інтуїцію, а слухала чоловіка, сина, маму. коли я думала хоча б поїхати на захід країни, вони казали, що я паніку розвожу. Були б на заході, змогли б поїхати за кордон швидко. А так в Сумах. І зараз всі такі, ну так, треба було виїжджати. Так я ж казала, блін

Дуже добре пам´ятаю. Ми у батьків, в будинку ремонт. Ні в що не віримо, що буде війна взагалі. Дзвінок куми, яка в той момент жила в Польщі 4 роки, що ви собі думаєте? Завтра війна. Поговорили. Лягли спать. Дзвінок сестри з Харкова, війна почалася.
07.00 ранку прокинулися діти, кажу ви сьогодні дома, в школу, в садочок не підете.