Викасикрет• 28 декабря 2024
Тривожний розлад.
Мені ще в 2020 р діагностували генералізований тривожний розлад. Тоді було багато чинників, які до нього призвели. Хоча, скільки я себе пам´ятаю, я була тривожною дитиною, тривожним підлітком. Списували все на такий вразливий характер. Вже в дорослому віці я зрозуміла, що то була підвищена тривожність, яка постійно прогресувала. Шкода, що тоді на це не звертали уваги, не намагались якось корегувати.
В 2019 р важка операція, підозра на онкологію, важка реабілітація. У 2020 р важкий ковід, і як наслідок, погіршення зору, погіршення здоров´я в цілому і серйозні проблеми з пам´яттю. В тому ж році втрата роботи через ці наслідки і буллінг на роботі, в цьому ж році смерть тата через ковід. І, як наслідок, нервовий зрив, депресія і генералізований тривожний розлад. Зрозуміла, що не даю ради, бо розвинулось хронічне безсоння, не спала по кілька діб, втрата апетиту, сильне схуднення. Звернулась до психіатра, призначили лікування. Стан вирівнявся, але не на 100 %. З АД поступово зійшла вже в цьому році, бо розвинулась толерантність до медпрепаратів, на деякі з´явилась побічна дія ( синдром тривожних ніг) і це погіршило проблему зі сном. Почали підбирати інші препарати, посилювати дози. Я відчула, що мені ці гойдали шкодять, вирішила спробувати жити без таблеток. І це вдається. Але лише, коли я перебуваю в зоні комфорту. Тобто, коли я дома, у своєму "коконі", коли не потрібно щось вирішувати, не нести якоїсь відповідальності за щось чи за когось. Як тільки щось мінімальне порушує спокій - одразу внутрішня тривога, тиха паніка, нудота від переживань. І це стосується не лише негативних ситуацій, але й позитивних. От сьогодні мають бути гості, всі найрідніші люди, всього 6 чоловік. Я готую святковий стіл, мені це не складно, я люблю готувати і вмію, але з самого ранку в мене вже почалась ця "трясучка", якась паніка, що я не встигну, щось буде несмачно тощо. Мене вже так нудить від переживань, я не можу покуштувати страви. Мене це дістало вже до печінок.
Я не знаю як цього позбутись без АД.
Через цю тривожність я не можу знайти собі роботу, бо сама думка, що на мені буде якась відповідальність і я можу не впоратись, мене вганяє в страшенну паніку. І ще до всього, я дуже відповідальна і самокритична. Я намагаюсь все робити якнайкраще, і якщо мене критикують чи знецінюють, це просто вибиває грунт під ногами і вирубає мені мозок в прямому сенсі. Я впадаю в ступор, не можу себе захистити чи якось виправдатись і просто плачу. Далі страх повторення, страх йти на роботу, між люди.
Найгірше те, що мені вже багато років. 48+.
І я вже майже втратила надію бути повноцінною здоровою людиною.
Боюсь, що скоро мені буде комфортно лише в своїх 4 стінах. А за що жити?
Поки допомагає син. Але бути повністю залежною від допомоги - теж вганяє в депресію.
Як вийти з цього замкнутого кола?
В 2019 р важка операція, підозра на онкологію, важка реабілітація. У 2020 р важкий ковід, і як наслідок, погіршення зору, погіршення здоров´я в цілому і серйозні проблеми з пам´яттю. В тому ж році втрата роботи через ці наслідки і буллінг на роботі, в цьому ж році смерть тата через ковід. І, як наслідок, нервовий зрив, депресія і генералізований тривожний розлад. Зрозуміла, що не даю ради, бо розвинулось хронічне безсоння, не спала по кілька діб, втрата апетиту, сильне схуднення. Звернулась до психіатра, призначили лікування. Стан вирівнявся, але не на 100 %. З АД поступово зійшла вже в цьому році, бо розвинулась толерантність до медпрепаратів, на деякі з´явилась побічна дія ( синдром тривожних ніг) і це погіршило проблему зі сном. Почали підбирати інші препарати, посилювати дози. Я відчула, що мені ці гойдали шкодять, вирішила спробувати жити без таблеток. І це вдається. Але лише, коли я перебуваю в зоні комфорту. Тобто, коли я дома, у своєму "коконі", коли не потрібно щось вирішувати, не нести якоїсь відповідальності за щось чи за когось. Як тільки щось мінімальне порушує спокій - одразу внутрішня тривога, тиха паніка, нудота від переживань. І це стосується не лише негативних ситуацій, але й позитивних. От сьогодні мають бути гості, всі найрідніші люди, всього 6 чоловік. Я готую святковий стіл, мені це не складно, я люблю готувати і вмію, але з самого ранку в мене вже почалась ця "трясучка", якась паніка, що я не встигну, щось буде несмачно тощо. Мене вже так нудить від переживань, я не можу покуштувати страви. Мене це дістало вже до печінок.
Я не знаю як цього позбутись без АД.
Через цю тривожність я не можу знайти собі роботу, бо сама думка, що на мені буде якась відповідальність і я можу не впоратись, мене вганяє в страшенну паніку. І ще до всього, я дуже відповідальна і самокритична. Я намагаюсь все робити якнайкраще, і якщо мене критикують чи знецінюють, це просто вибиває грунт під ногами і вирубає мені мозок в прямому сенсі. Я впадаю в ступор, не можу себе захистити чи якось виправдатись і просто плачу. Далі страх повторення, страх йти на роботу, між люди.
Найгірше те, що мені вже багато років. 48+.
І я вже майже втратила надію бути повноцінною здоровою людиною.
Боюсь, що скоро мені буде комфортно лише в своїх 4 стінах. А за що жити?
Поки допомагає син. Але бути повністю залежною від допомоги - теж вганяє в депресію.
Як вийти з цього замкнутого кола?
показать весь текст
5
Не кую, не мелю• 28 декабря 2024
Разрешите себе быть «плохой». Испортите хоть одно блюдо, опоздайте, забудьте что то. Вы ведь человек, а не робот.
черная мамба• 28 декабря 2024
Ответ для40каградусная
блин.. почти, как про меня.
прям до слез. я тоже паникую даже при хороших событиях. недавно меня приглашали в гости на Рождество. я пока купила подарки, то чуть там не умерла. волновалась ,чтобы угодить, переживала, уши закладывало. в итоге подарки купила, но от приглашения отказалась(( неужели нужны АД?((
Шо ше з вами відбувається під час хвилювання?
автор
Викасикрет
• 28 декабря 2024
Ответ дляНе кую, не мелю
Разрешите себе быть «плохой». Испортите хоть одно блюдо, опоздайте, забудьте что то. Вы ведь человек, а не робот.
Я сама всіх підтримую, кажу, що люди мають право бути неідеальними, ніхто не ідеальний. Людина має право втомитись, виснажитись, просто не мати настрою. Я пробачаю неідеальність всім, крім себе. І я постійно веду внутрішні діалоги, говорю собі, що не потрібно лізти із шкіри, щоб зробити все класно і вчасно. Але все одно лізу з шкіри. Мені потрібно все планувати, розписувати план дій. Я все роблю заздалегідь і ніколи нікуди не спізнююсь. Для мене це якийсь бзік. Як це виснажує
.
.
40каградусная• 28 декабря 2024
Ответ длячерная мамба
Шо ше з вами відбувається під час хвилювання?
сильная тревога и тяжело дышать(
40каградусная• 28 декабря 2024
Ответ дляВикасикрет
Я сама всіх підтримую, кажу, що люди мають право бути неідеальними, ніхто не ідеальний. Людина має право втомитись, виснажитись, просто не мати настрою. Я пробачаю неідеальність всім, крім себе. І я постійно веду внутрішні діалоги, говорю собі, що не потрібно лізти із шкіри, щоб зробити все класно і вчасно. Але все одно лізу з шкіри. Мені потрібно все планувати, розписувати план дій. Я все роблю заздалегідь і ніколи нікуди не спізнююсь. Для мене це якийсь бзік. Як це виснажує
.
.
капец. и я такая. сапожник без сапог. всех подруг выслушаю, ко мне за советами ходят, а сама не умею быть в гармонии с собой. Тоже постоянно веду внутренние тренинги. Что у меня все хорошо, что все зашибись, и что подарки в любом случае понравятся и голодыми точно никто не будет. Но от этого не легче(( тревога никуда не девается
Жинси на дитину• 28 декабря 2024
Ответ дляВикасикрет
Я не думаю про погане. Зовні я спокійна, позитивна людина, до мене часто звертаються друзі і знайомі за порадою і підтримкою. Їм здається, що я дуже розумна, багато в чому розбираюсь і даю цінні поради. Хоча, мені самій здається, що в мене просто багато вільного часу, я трохи читаю, маю якісь поверхневі знання у багатьох сферах, але саме поверхневі.
Я не зациклююсь на війні, смерті. В мене нама страху смерті взагалі. Розмовляючи зі мною, ніхто і не зрозуміє, що відбувається в моїй голові. Я доглянута, займаюсь собою, виглядаю молодшою свого віку. Але всередині я затиснутий камінець. Я стискаю себе внутрішніми лещатами, аби не дати своїй психіці розгойдатись. Це важка робота, але це вдається, бо ніхто не бачить в мені депресуючу особу.
Я не зациклююсь на війні, смерті. В мене нама страху смерті взагалі. Розмовляючи зі мною, ніхто і не зрозуміє, що відбувається в моїй голові. Я доглянута, займаюсь собою, виглядаю молодшою свого віку. Але всередині я затиснутий камінець. Я стискаю себе внутрішніми лещатами, аби не дати своїй психіці розгойдатись. Це важка робота, але це вдається, бо ніхто не бачить в мені депресуючу особу.
Здається в чомусь ми з Вами схожі ) Бажаю , щоб все у Вас було добре 🌺
1
Не кую, не мелю• 28 декабря 2024
Ответ дляВикасикрет
Я сама всіх підтримую, кажу, що люди мають право бути неідеальними, ніхто не ідеальний. Людина має право втомитись, виснажитись, просто не мати настрою. Я пробачаю неідеальність всім, крім себе. І я постійно веду внутрішні діалоги, говорю собі, що не потрібно лізти із шкіри, щоб зробити все класно і вчасно. Але все одно лізу з шкіри. Мені потрібно все планувати, розписувати план дій. Я все роблю заздалегідь і ніколи нікуди не спізнююсь. Для мене це якийсь бзік. Як це виснажує
.
.
Боїтесь засудження?
Это же не жизнь, а выживание. Выжить здесь, выжить там.
Таблетки притупляют, но не меняют ничего.
Как писала американский психотерапевт Деб Дана, нужен внутренний якорь безопасности, это внутреннее ощущение, что со мной все хорошо.
Если это не обеспечили с детства родители, помочь может длительная психотерапия.
Что прячется за тревогой? Какой-то страх, одиночества, отвержения, смерти. Но страшно умереть там, где пожить не получается. А это не жизнь в вечной гонке от себя.
Таблетки притупляют, но не меняют ничего.
Как писала американский психотерапевт Деб Дана, нужен внутренний якорь безопасности, это внутреннее ощущение, что со мной все хорошо.
Если это не обеспечили с детства родители, помочь может длительная психотерапия.
Что прячется за тревогой? Какой-то страх, одиночества, отвержения, смерти. Но страшно умереть там, где пожить не получается. А это не жизнь в вечной гонке от себя.
Глаголиця• 28 декабря 2024
Це дійсно не Ви така, а виховання. Мені теж в голову мама весь час вбивал ’а що скажуть люди’, ’а якщо ти не, то...’, ’раптом щось станеться’...Кажу їй про це і прісікаю зараз. Бо похід навіть до лікаря і тут зразу ’ ти вийди раніше бо раптом там черга...а може тривога...а те ...а се’. Ще нічого не сталося, а я вже маю продумати мільйон рішень для ймовірних проблем.
У мене не так все запущенно, як у Вас. Я просто даю собі можливість помилитися. Бути дивною у вчинках для оточуючих. З приводу ПА, то викликавши пару разів швидку, я зрозуміла, що не помираю. Тепер коли накатує, то просто даю їй стільчик і наказую сісти отам подалі і не діставати мене. Часто стала для себе вживати ’ пофіг, від цього ніхто не помре’. Запізнююся-пофіг...щось не так сказала-пофіг...ну і т.д.
Вам зі своїм станом треба навчитися уживатися. Бо таблетки таблетками, а тараканів в голові Ви повинні строїти, а не вони Вас.
Єдине від чого тіпає досі, то це робота. Я занадто відповідальна. Все перевірити. Все проконтрольювати.
У мене не так все запущенно, як у Вас. Я просто даю собі можливість помилитися. Бути дивною у вчинках для оточуючих. З приводу ПА, то викликавши пару разів швидку, я зрозуміла, що не помираю. Тепер коли накатує, то просто даю їй стільчик і наказую сісти отам подалі і не діставати мене. Часто стала для себе вживати ’ пофіг, від цього ніхто не помре’. Запізнююся-пофіг...щось не так сказала-пофіг...ну і т.д.
Вам зі своїм станом треба навчитися уживатися. Бо таблетки таблетками, а тараканів в голові Ви повинні строїти, а не вони Вас.
Єдине від чого тіпає досі, то це робота. Я занадто відповідальна. Все перевірити. Все проконтрольювати.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу