Чому так гидко на душі?

Просто себе ненавиджу. Хотілося просто відчути себе жінкою а не лошицею яка тільки паше щоб всім було добре в свої 34 вже як стара бабка сива і скоро буду без волосся бо воно просто випадає купою від нервів. Відчуваю себе взагалі нікому непотрібною. Не хочеться взагалі нічого жити не хочеться. З самого дитинства мріяла просто щасливо жити але що дитинство загублене бо жила в постійному страху і стресі через батька пияку який кожного дня приходив з роботи чи то п´яний чи ні постійно влаштовував скандали і ножами в нас кидався і підпалював і душив одного разу пам´ятаю мені було років 5 тоді бабушка мене попросила приглянути за курчатами я присіла біля них а він в гаражі щось там довбався і щось там на нього найшло він штовхає ногою двері з гаража а вони просто були збиті з дощок як щит 2х3 і вони падають мені на спину мені дуже боліло бабушка відразу до мене підійшла каже йому ти що не бачиш що там дитина а він відразу визвірився нічого з нею не ставиться не здохне я їй кажу мені не больно бо боялась щоб небуло сварки знову а сама ще довго терпіла і ходила через біль коли до мене приходили діти грати то я просто казала я не хочу біти я посиджу. Я так мріяла вирватися з того пекла мріяла бути щасливою хоча б колись. а потім зустріла чоловіка людину яка мене дійсно полюбила але прожила щасливою я не довго лише 5 років бо почалась війна і чоловіка мобілізували в перші ж дні і от майже три роки знову пекла а недавно в чоловіка виявили діабет тепер на інсуліні я говорю йому що потрібно якось намагатись чи переводитись чи як ну як із інсуліном в окопах а він говорить мені все рівно що буде те буде мене все рівно не відпустять якби він був хоча б трішки розбитий а то так куди пошлють туди пошлють він ніколи за себе не добивається навіть відпочинку побратим його і у відпустку відпрошував і все але зараз цей побратим списався. Набридло мені це життя шкода що в мене немає сили волі щоб підти з цього життя