Мам видала «тобі майже 40, ти повний 0»

Мені 33, я з повної сімʼї, моя мама за все життя працювала можливо 2роки, завжди забезпечував батько всім. живу тимчасово в Італії, відколи війна, кожного тижня сімейний зізвон, коли всі є присутні. Сьогодні дочекалась коли вийдуть з розмови батько, брат і видала мені таку інформацію.

«Що тобі майже 40, в мені нічого немає, ні житла, ні машини, ні сімʼї, я повний 0. В моїх подруг, великі будинки, машини з салону, а я тільки подорожую»ʼ

Я гарно попрощалась, і проплакала 2 години. Це правда в оточенні сімʼї, подруги успішні, але завдяки чоловікам, особисто з жінок ніхто самостійно не купив машину чи побудував будинок або сімʼєю разом, це не важливо, я ніколи не порівнювала, для мене це не предмет розмови взагалі. Я всіх люблю, зі всіма близькими дружимо багато років. Всі живуть в місті звідки я родом і облаштували своє життя там, це маленьке містечко на 8000 людей, мені там завжди було тісно, нудно, не цікаво, але до батьків, до подруг коли жила в Україні дуже часто приїжджала. І зараз раз в рік точно приїжджаю.
Про себе, в Україні відкрила свій бізнес з партнерами в 27 років, гарно заробляла, батьки допомогли купити квартиру, ремонт майже зробила я, але поступово. Заробила купила плитку, заробила заплатила майстру, в такому форматі. Машину допомогли частково купити батьки. Я працюю постійно, самостійно змогла вирватись, виїхати з маленького містечка в велике місто, побудувати карʼєру, класний офіс. Знайшла оточення і дуже класно жила.Велику роботу проробила над собою, щоб вирватись і стати на ноги. До батьків як їхала так загружала машину всім, що не було місця. Гарно забезпечувала себе і сина, з війною виїхала в Італію, спочатку думала на півроку, потім вийшло довше і до сьогодні тут. Компанія моя працює, партнер все робить, на днях будемо святкувати 6 років і мама почала запитувати, ти все тут втратила, ти там ніхто. А я зараз навчаюсь, працюю по вихідних, вечорах, щоб мати можливість знайти гарну роботу. Мені не подобається працювати на фабриці або прибирання і шукаю всі можливості як це змінити, пахаю як дурна, щоб підтримувати хоча б якийсь рівень життя і вчитись, виснажена, втомлена, одна тут. Плюс не сама, з дитиною, це 2 рази в тиждень їдемо на футбол, раз в тиждень на додаткові зайняття, це такий графік, що жах. Мені тут не подобаєтьс,і тримаюсь з останніх сил, життя не рай. Вдома бізнес приносить дуже маленькі доходи, якщо повертатись потрібно шукати роботу, щоб змогти жити. І от таку підтримку отримала від мами, ми з нею не супер близькі, мене більше любить і балує батько, він би ніколи такого не сказав, але вона так. Обезцінила мене як людину, як жінку. Проживаю з хлопцем, вже зустрічаємось 2 роки, він одразу сказав що одружуватись не буде, його принцип, мене це влаштувало, я вже маю дитину. Так вийшло що він захворів, зараз лікується в іншому місті, постійно в іншому місті, ми бачимось раз в 3 місяці. І я не розумію, роблю максимум зусиль, щоб змінити життя, змінити ці обставини які є, мені потрібно підтримка, як так можна мене ще більше пригнітити, бачу все сама, розумію в якій ситуації. До того моменту як хлопець захворів, я працювала, ми багато подорожували, дуже багато, я це все скидаю в сімейну групу і до війни, я багато подорожувала, так висновок такий, що у всі все є, а в мене лише подорожі. А і за машину, я приїхала машиною, але побила її, і зремонтувати не вдалось, виходило краще купити іншу, тому що мені вже потрібно було змінювати номери і вирішилось так, але нової не купила, взялась за навчання і пошук гарної роботи, на це все потрібно час. Виговорилась,, мене це дуже образило, мамі нічого говорити не буду, сваритись ненавиджу. Мені шкода що вона так думає, я знаю що в мене це тимчасово важкий період в житті і я все обов’язково виправлю, але краще це була б підтримка