Вагітна, а чоловіка забрали

До чого людей життя доводить! Тема - індикатор.
Одразу видно: кого в житті оточують нормальні близькі люди, тим зрозумілі проблеми автора.
Бо забрати чоловіка під час вагітності - це дійсно великий стрес для жінки.
Але тим, в кого немає і не було чоловіка, немає люблячих близьких - проблему не зрозуміти.

Вот, скажу честно - проблемы именно в том, что ’забрали мужа у беременной’ я не вижу, и делать на этом акцент считаю не правильным. Всем, чьи мужья ушли туда тяжело. У автора есть возможность получить поддержку от родных, близких, а это уже не мало. Что бы не ’накрывало’ нужно занять себя, а если ’все время сидеть одной в квартире’, то ещё и не так накроет.

Але і дивно читати автора в рожевих окулярах.
З 24 лютого 22 року вже було зрозуміло, що або ти або йдеш, або робиш щось щоб не забрали, або сидиш вдома. І як так безвідповідально повести себе в першу чергу перед своєю дитиною, мені не зрозуміло

А вы о чем думали когда в стране война, муж будет деньги скидывать ?

Почему?
Не делает. Если друг предал - значит не такой уж друг. Развернулась и пошла жить дальше.

Автор если есть знакомство и деньги то все может быть по другому, соседа забрали на улице так его родители где нужно дали и он сидит с бумагами в части и уже дома, ходит в часть как на работу, когда есть деньги все решаемо

З 20 тис у хлорцвв там теж є витрати. Добре якщо половина лишиться.

Согласна с рекомендациями.
Справку ещё взять, когда уже в учебке будет. Она на работу мужа нужна и вам пригодится точно.

И телефоны обязательно. Куда бы не перемещался - всюду брать телефоны сослуживцев (можно из жен, матерей) и командиров отделения, ротного/взводного.

Я своему на работу носила из военкомата (тогда они ещё так назывались). Там написано, что такой-то военкомат сообщает, что гражданин такой-то, тогда-то, в связи с таким-то законом был мобилизирован в такую-то часть.

В беременности есть нюанс, которого нет у других. Особенно, если беременность далась тяжело.
Нельзя нервничать. А не нервничать, когда забрали мужа непонятно куда - сложно.
А так да, надо себя занять - совет хороший.

Ох, авторе, перший урок дружини воїна вам довелося вивчити швидко.
За підтримкою йдіть до таких самих дружин.

Бо отримаєте стільки яду від просто мимикрокодилів. Не знаю, чому наші оці самі-пресамі українки таке страшне і злобне кодло, коли є можливість вкусити, хлюпнути лайном, піддати копняка. Тут вже така реальність.

Думайте про манюню. Тримайте ментальне здоров´я в порядку - слідкуйте, щоб не з´явились тривожність, нічні ці паніки. Займайтеся йогою, гуляйте, дихайте, їжте корисну їжу. Як будете бачити, що щось не вивозите ментально, обов´язково шукайте професійної допомоги. Подруги, рідні - це необхідне, але інколи буде потрібен і дипломований спеціаліст. Бо вхід в цей розлад - копійка, а вихід - діамант. Неспання ночами, чекання істеричне пікання смски з плюсом - оці всі речі, які подекуди неодмінний атрибут очікування і тривоги за воїна краще уникнути в вашому положенні. Гормони стресу дуже впливають на малятко. Нема куди правди діти. Знайдіть спосіб зберігати рівновагу. І спорт, режим, сон нормальний - це база.
Ви в найуязвімішому положенні, тому слідкуйте обов´язково.
Вашому чоловіку і малечі потрібна опора в тилу - здрава головою і нервовою системою.

Кисневу маску спочатку вдягають на себе, ну ви розумієте.

Ви з усім впораєтеся, тим більше у вас зараз таке щастя і така відповідальність. Тільки бережіть себе, і це не пусті слова. Ви тепер серце, сила і м´язи вашої родини.

Якщо весь час про це думати, можна звихнутись.
От у мене дядько рідний думав. Йому 56. Робота з бронню, вік, є хвороби (пухлина в мозку, яка не піддається оперативному і іншому лікуванню, глухота на одне вухо, через пухлину постійні страшні головні болі, рвота і інше). До цього вже проходив медкомісії, непридатним не визнавали, але відстрочку давали.

А нещодавно на роботі познімали з усіх бронь. І прийшла повістка на медкомісію. Відправляють в учебку. Пофіг на пухлину вже, на глухоту. Єдина надія, що в учебці після пари приступів (вони в нього пару раз на тиждень) - подивляться і відправлять на дообстеження. Бо такий підопічний нікому не потрібен.

У каждого есть свой нюанс, и каждый считает его особенным. У одной - высокое давление, у другой - дети, у третьей - родители, у четвертой - съемное жилье. Нервничать нельзя всем.

Та яка там зарплата, з того гз добре якщо кілька тисяч лишається, тепер сама має думати де заробляти

Але не у всіх це загроза втратити дитину.
Я маю на увазі, що писати - вагітність не хвороба - всім погано, неприйнятно в даному випадку.

Я знаю як платять в армії

Щось ви забрехалися.
Вам задали конкретне питання, як можна було «не так виразитися»?
Тай згодом ви писали про Київську область, до якої поїхали ТЦК з Одеси, щось у вас туди-сюди і не сходиться

витерти соплі для початку

Та дійсно, нічого такого, в неї ж зовсім немає проблеми, яку треба вирішити нагально

Много написала, потом удалила. Не поймете же... Это называется ’прикрываться ребенком’, при чем, крайне безответственно. 16 недель, это всего несколько месяцев - о чем думали они с мужем, когда делали его, на что надеялись? Думали, что их пронесет, или не думали вообще?

Щоб вам було про що запитати.

Доречі, так, з учєбки можуть назад відправити.
В мене чоловік як був там, казали багатьох назад відправили, не хочуть мороки з хворими, воно й правильно. Це тцк пофіг, кого грести, у них план(

В сенсі думали?
Тобто всі впевнені що їх призовуть?
Тоді навіщо багато чого робити взагалі, і вам, і мені теж. Бо війна, і призвати можуть будь кого. Навіщо народжувати, навіщо щось купувати, навіщо взагалі думати про майбутнє? Всі ж на фронт тільки повинні збиратись.

Уявіть, я працюю (зараз 34 тижні), в пʼятницю була ще на роботі у Києві фізично, у суботу вже приїхали до Львова, речі новою поштою відправили, розраховую тільки на себе, бо не бачу ні грошового забезпечення, ні бойових, на те що лишається після ремонту авто, закупівлі обладнання чи необхідного спорядження я б і одна не прожила, а з дітьми і поготів

Лучше прятаться и жить, чем лежать где-то по запчастям в какой-то посадке.

Мой муж там уже, потому, Ваши вопли не по адресу. Да - перед тем, как что-то делать, нужно ДУМАТЬ. Беременность - это серьезный шаг, и огромная ответственность, перед ней нужно включать голову - война на дворе, и она никого не обойдет.

Не вгадали, командир відділення це не «при посаді», це такий самий солдат як і інші, просто відповідає за свою групу (там від 15 до 50 осіб), це навіть не офіцер, і закордоном він не був жодного разу в житті, так шо, відпочивайте

Вибачте, а як розраховувати тільки на себе? У вас буде плюс одна дитина, новонароджена
Ви зможете винайняти няню і працювати ? А двоє інших дітей ?
Я без зла питаю, чи чогось
Для мене то нереально

Але під час війни люди теж живуть.
У мене майже всі чоловіки там при чому з 2014 року (окрім тата пенсіонера і сина підлітка), або вже вдома після поранень. Але життя продовжується. І воно повинно продовжуватись далі. І діти повинні народжуватись, і люди посміхатись, і їздити на відпочинок, ходити в кафе, купувати речі, будувати будинки. Тоді в суспільстві буде менше озлоблених людей, і життя продовжуватиметься.