Навчання, репетиторство, діти та їхнє майбутнє

Я тоже об этом подумала. Они вложатся в оборудование а ежедневный труд?

Ой, ну, по-перше, треба якось визначитися з категорією ’успішний’. Бо це може бути і багатий, і ’при посаді’, і відомий/медійний і т.д. Особисте моє розуміння успішності: людина щаслива, ’горить’ справою (хай то буде і просто магазинчик маленький, або ж години на кафедрі того Вишу, про який мріяв майбутній викладач) і при цьому ця справа дає людині той рівень доходу, який людина вважає за достатній.

По-друге: для будь-якої справи, особливо успішної, важливо враховувати, до чого в людини є хист від природи. Приклад: я економістка-’червонодипломниця’ провідного економічного Вишу в країні, найпрестижніша міжрнародна спеціальність. І мій чоловік, який у Виші вчився ледь не заочно, всю юність пробігав із сумками ’канадської оптової компанії’, пише з граматичними помилками. Але - бог продажів, може сніг продати взимку. Все те, що я в університеті на ’споживацькій поведінці’ в теорії вивчала, в нього було закладене природою. ’Ніколи не обідайте на самоті’ - він цієї книги в очі не бачив, але таке враження, що окремі частини з нього писали. Бо чому? Є щось природньо-вбудоване - в характері, в схильностях. Побачити це і розвивати - це найбільший джек-пот для батьків дітей. Але це важко. Тому перейдемо до ’по-третє’.
Важливо допомогати дитині знайти себе. Якщо вистачає коштів - витрачати дійсно в першу чергу на те, що дитина любить, в неї виходить і є перспективи на успіх. Іноземні мови, спорт, мистецтво, музика і шкільні предмети, що ’вистрелюють’ в дитини. Навіть біологія чи географія, які не кричать про комерційний успіх так одразу).

По-четверте: якщо здібності важко визначити, або ’просідають’ основні шкільні предмети, треба шукати причину. Психолог, профорієнтація в допомогу. Я, наприклад, роль перших дуже недооцінювала для підлітків. Після того, як донька почала регулярно відвідувати психолога, вона опанувала деякі навички, в яких мала талант, але страшенно хвилювалася і боялася (це я про публічні виступи). Бо з´ясували швидко, чого вона боїться, де ці тригери, як з ними боротися і контролювати. Те саме зі шкільною математикою - шукали причину, чому вона її не любить, не розуміє, має витрачати купу часу. Боремося з причиною - маємо результати зовсім інші)

По-п´яте, щоб не сталося, який сценарій не відбувався б, підтримувати, розуміти, якщо є сили і знання, мотивувати. Стимулювати не зупинятися. Продовжувати. Щодня повторювати про мистецтво малих кроків.
Мені зараз 45, повертаючи себе в підлітковий вік і трохи старший розумію, що поруч зі мною часто бракувало дорослих, які б вчасно порадили:
- спробуй
- подивись навкруги
- надихайся чужими історіями, роби проєкції на себе
- не бійся невдач
- не кидай, якщо щось йде не так, як планувалося
- не біжи за чужими мріями
- не намагайся відповідати очікуванням інших - навіть найрідніших
- якщо не навчився слухати себе - вчися
- шукай знайомств з тими, хто ’тягнутиме’ тебе далі, а не захоплено дивиться тобі в ’рота’.

Порівнювати часи немає сенсу. Завжди знайдеться щось, що в минулому було краще (наприклад, екологія, освіта, безкоштовне житло і лікарська ковбаса). А от шукати і знаходити краще в сучасному, в сьогоденні треба і самому вміти, і дітей навчати. Тоді не буде ані ілюзій, ані очікування щастя. Буде зрозуміло, що це процес:-)

’Результати є, але не такі, які я очікую’ - результаты от ожиданий должны устраивать или не устраивать непосредственно тех, чьей жизни это касается, т.е. детей. Один из краеугольных камней в отношениях отцы-дети - дети/их жизнь не соответствуют ожиданиям родителей...

На жаль, дитина, особливо у підлітковому віці, не завжди розуміє, що її влаштовує, а що ні.. Моя донька кожного дня змінює думку на рахунок того чи вона далі буде навчатись у школі, чи піде у технікум. Якщо визначається, що залишиться у школі, то сумнівається чи у цій, чи піде у якусь іншу 🙄. Я ж відчуваю якийсь непід‘ємний тягар відповідальності за її майбутнє і намагаюсь знайти баланс у цих відповідях..

На жаль, дитина, особливо у підлітковому віці, не завжди розуміє, що її влаштовує, а що ні.. Моя донька кожного дня змінює думку на рахунок того чи вона далі буде навчатись у школі, чи піде у технікум. Якщо визначається, що залишиться у школі, то сумнівається чи у цій, чи піде у якусь іншу 🙄. Я ж відчуваю якийсь непід‘ємний тягар відповідальності за її майбутнє і намагаюсь знайти баланс у цих відповідях..