руки_Крюги• 11 февраля 2025
Як Ви справились з втратою близької людини?
Як Ви справились з втратою близької людини, як припинити винити себе, думати, що не сказала важливі слова вчасно? Смерть раптова, прийняти і повірити не можу
показать весь текст
7
39
0
Не знаю. Просто помните, что тот человек знал, что вы его любили.
Попробуйте поговорить с ним мысленно. Можно даже письмо написать.
Я только в тяжелые моменты жизни начинаю дневник вести и записывать свои мысли.
Попробуйте поговорить с ним мысленно. Можно даже письмо написать.
Я только в тяжелые моменты жизни начинаю дневник вести и записывать свои мысли.
Я сьогодні гуляла в парку, на морозі плакати важче(я так думала), то я всюди його бачила де ми зустрічались з ним. Мій мозок мене ’добиває’.
Я мала це говорила, він більше. Тепер так шкодую, про всі несказані слова, ніколи не думала, що отак може обірватись життя, ні я про це знала і знаю навіть з власного прикладу, але не його і не зараз
Я выговорилась на похоронах...шепотом стояла и говорила долго, все что хотела сказать, попросила всех не мешать мне и стояла одна, говорила... вот потом меня накрыло, кричала, рыдала, видимо пришло осознание всего, но и облегчение, что все же я сказала, что хотела...
Смерть всегда неожиданна и всегда больно.
Даже если человек долго болел. И вроде было время сказать важные слова. А все равно больно и пустота от боли
Даже если человек долго болел. И вроде было время сказать важные слова. А все равно больно и пустота от боли
1
Дуже важко перший рік.
Потім 2 рік ще згадуєш,тужиш, потім виникають інші життєві проблеми, ти збираєшся і живеш далі, але звичайно, часто згадаєш цю людину, я втратила маму, важко було дуже перший час,,зараз пройшло вже 5 років, біль втих, залишилися туга і спогади.
Потім 2 рік ще згадуєш,тужиш, потім виникають інші життєві проблеми, ти збираєшся і живеш далі, але звичайно, часто згадаєш цю людину, я втратила маму, важко було дуже перший час,,зараз пройшло вже 5 років, біль втих, залишилися туга і спогади.
Вісімнадцятий рік пішов з моменту гибелі сина. Перший рік, то страхіття було. Але трималась заради онучка, йому тоді було 9 місяців. А потім знайшла таких же мама, з підрізаними крилами, так і підтримуємо одна одну. Але життя моє тоді зупинилося, я зовсім інша стала. Дуже сумую і дуже скучаю. Чекаю на нашу зустріч там.
За роки розлуки, я багато чого пройшла, щоб зрозуміти, що то таке, та смерть. Знаю точно, що життя, для того, хто перейшов у той світ, не закінчилось на цвинтарі. Знаю, що Душа багато разів приходить в гру ’життя’ і що ми завжди в цій грі, тільки змінюються наші ролі. Чи мені легше від того, що я знаю. Ні, не легше. Бо я тут, а синочок мій там. PS: у психіатра буваю частенько, не думайте, що я не зі здоровим глуздом.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу