Майдан Незалежності — архітектурний хаос у серці столиці
Серйозно? Це центральна площа Києва? Це візитівка країни? Виглядає як химерне збіговисько стилів, епох і дизайнерських амбіцій без жодного натяку на єдність чи смак. Скляний купол «Глобуса» — мов недороблена декорація до фільму про майбутнє з 90-х. Що він робить серед архаїчних будівель сталінського періоду та псевдокласичних фасадів? Відповідь одна — нічого.
Арка з архангелом, фонтанчики, клумби, купа декоративних елементів — усе це виглядає як архітектурне самоуправство, коли кожен тягнув ковдру на себе. Ітог: замість єдиної гармонійної композиції ми маємо архітектурний сюр — кричущу еклектику, що ріже око.
Майдан не витримує жодної критики в плані стилістичної цілісності. Тут усе з усім конфліктує — фасади, монументи, навіть мощення. Це не площа, це історичний колаж на стероїдах, що більше нагадує декорації до гучного мітингу, ніж серце європейської столиці.
Символіка тут присутня до абсурду: колона з ангелом, арка з архангелом, українські герби, прапори, фонтани з підсвіткою — ніби хтось боявся, що туристи не зрозуміють, де вони, і вирішив запхати весь національний пафос в один квадратний кілометр.
Це все — архітектурна ідентичність пострадянського простору: головне, щоб було "багато і патріотично", а про естетику і просторову логіку — потім, якщо згадають.
Сумно, бо потенціал у цього місця був колосальний. Але натомість ми маємо крикливу, безсистемну площу, де краса, зміст і функціональність давно здали позиції.
Серйозно? Це центральна площа Києва? Це візитівка країни? Виглядає як химерне збіговисько стилів, епох і дизайнерських амбіцій без жодного натяку на єдність чи смак. Скляний купол «Глобуса» — мов недороблена декорація до фільму про майбутнє з 90-х. Що він робить серед архаїчних будівель сталінського періоду та псевдокласичних фасадів? Відповідь одна — нічого.
Арка з архангелом, фонтанчики, клумби, купа декоративних елементів — усе це виглядає як архітектурне самоуправство, коли кожен тягнув ковдру на себе. Ітог: замість єдиної гармонійної композиції ми маємо архітектурний сюр — кричущу еклектику, що ріже око.
Майдан не витримує жодної критики в плані стилістичної цілісності. Тут усе з усім конфліктує — фасади, монументи, навіть мощення. Це не площа, це історичний колаж на стероїдах, що більше нагадує декорації до гучного мітингу, ніж серце європейської столиці.
Символіка тут присутня до абсурду: колона з ангелом, арка з архангелом, українські герби, прапори, фонтани з підсвіткою — ніби хтось боявся, що туристи не зрозуміють, де вони, і вирішив запхати весь національний пафос в один квадратний кілометр.
Це все — архітектурна ідентичність пострадянського простору: головне, щоб було "багато і патріотично", а про естетику і просторову логіку — потім, якщо згадають.
Сумно, бо потенціал у цього місця був колосальний. Але натомість ми маємо крикливу, безсистемну площу, де краса, зміст і функціональність давно здали позиції.
3
1
7
7
0
Те саме можна подати, як фʼюжн і постмодернізм - тобто сучасний і актуальний стиль. Питання, чому чат надає стільки емоційного забарвлення? Може, контекст бесіди був саме таким - зневажливим до Києва і його архітектури? Чат не є людиною з власною оцінкою. Оцінку він здобуває через спілкування з людьми.
2
1
Фʼюжн — це не просто хаос
У хорошому архітектурному фʼюжні різні стилі об’єднуються навмисно, з гармонією. У випадку Майдану є відчуття, що це сталося не завдяки загальному задуму, а внаслідок політичних подій, реконструкцій «по ситуації» та відсутності єдиного архітектурного керівництва.
Брак концептуальної цілісності
У постмодерному дизайні зазвичай стоїть сильна концепція, іронія, культурна гра. У випадку Майдану важко знайти загальний архітектурний меседж — це скоріше мозаїка компромісів, ніж цілісний проєкт.
Відсутність єдиної авторської візії
На відміну від постмодерністських площ Західної Європи (як-от Place de la Défense у Парижі), Майдан не був спроєктований як єдине художнє висловлювання — кожен елемент має свою історію і створювався у різні роки.
У середині 2000-х я активно спілкувалася з величезною кількістю архітекторів. Усі вони, без винятку, говорили одне й те саме: архітектура Майдану — це жах. Вони сміялись крізь сльози, починаючи з того, що ніжно називали «Блядські ворота» — арка з архангелом, поставлена абсолютно всупереч будь-якій логіці композиції, історичному контексту та здоровому глузду. Ця арка не просто вибивається з ансамблю — вона знущається над ним. Її місце в інсталяції до ТРЦ десь на околиці, а не в центрі столиці. Скляний «Глобус» під ногами — ще один шедевр, що виглядає як уламок аеропорту з Дубая, який упав сюди випадково. І ще, вони казали, що на будь-якій центральній площі світу погляд має кудись прямувати. У Парижі — на арку, у Римі — на фонтан, у Празі — на ратушу. А на Майдані? Очі бігають, як у тривожної людини: нема центру, нема логіки, нема точки спокою. Архітектурна шизофренія.
У хорошому архітектурному фʼюжні різні стилі об’єднуються навмисно, з гармонією. У випадку Майдану є відчуття, що це сталося не завдяки загальному задуму, а внаслідок політичних подій, реконструкцій «по ситуації» та відсутності єдиного архітектурного керівництва.
Брак концептуальної цілісності
У постмодерному дизайні зазвичай стоїть сильна концепція, іронія, культурна гра. У випадку Майдану важко знайти загальний архітектурний меседж — це скоріше мозаїка компромісів, ніж цілісний проєкт.
Відсутність єдиної авторської візії
На відміну від постмодерністських площ Західної Європи (як-от Place de la Défense у Парижі), Майдан не був спроєктований як єдине художнє висловлювання — кожен елемент має свою історію і створювався у різні роки.
У середині 2000-х я активно спілкувалася з величезною кількістю архітекторів. Усі вони, без винятку, говорили одне й те саме: архітектура Майдану — це жах. Вони сміялись крізь сльози, починаючи з того, що ніжно називали «Блядські ворота» — арка з архангелом, поставлена абсолютно всупереч будь-якій логіці композиції, історичному контексту та здоровому глузду. Ця арка не просто вибивається з ансамблю — вона знущається над ним. Її місце в інсталяції до ТРЦ десь на околиці, а не в центрі столиці. Скляний «Глобус» під ногами — ще один шедевр, що виглядає як уламок аеропорту з Дубая, який упав сюди випадково. І ще, вони казали, що на будь-якій центральній площі світу погляд має кудись прямувати. У Парижі — на арку, у Римі — на фонтан, у Празі — на ратушу. А на Майдані? Очі бігають, як у тривожної людини: нема центру, нема логіки, нема точки спокою. Архітектурна шизофренія.
1
1
Окей, ось об’єктивний, фаховий аналіз архітектурного вигляду Майдану Незалежності — без надмірної критики, але й без прикрас. Спираюсь на архітектурні принципи, досвід українських і міжнародних урбаністів, а також загальноприйняті норми міського планування.
📌 1. Архітектурна еклектика (змішаність стилів)
+ Певною мірою відображає складну історію площі: від царської Росії до УНР, СРСР, Незалежної України.
– Елементи не гармонізовані. Арка, колона, фонтан, монументальні радянські будівлі, скляний «Глобус» і ТЦ — усе ніби з різних серіалів. Немає єдиної стилістичної логіки.
📌 2. Відсутність композиційного центру
+ Колона з Берегинею намагається виконувати функцію головної домінанти.
– Простір фрагментований, погляд не має «якоря». Навіть Берегиня виглядає чужорідною — її масштаб надмірний, композиція важка.
📌 3. Просторове планування
+ Є великі площі для масових заходів.
– Майдан не працює як зручний громадський простір у повсякденні. Люди рідко затримуються тут просто «погуляти» чи «посидіти». Мало зелені, мало затишку, багато шуму та асфальту.
📌 4. Транспорт і доступність
+ Центр міста, метро, вузол громадського транспорту.
– Величезні підземні переходи ускладнюють навігацію. Поверхня площі — це здебільшого декоративна «обгортка», а не практичне середовище. Вразливим групам складно пересуватись.
📌 5. Символічне навантаження
+ Площа має надзвичайну емоційну вагу. Це місце трьох революцій, пам’яті, боротьби.
– Архітектурно ця вага не осмислена. Пам’ятники не формують єдиного наративу. Замість цього маємо музейну мозаїку без єдиної концепції.
📌 6. Взаємодія з історичним контекстом
– Багато рішень ігнорує історичну тканину міста. Наприклад, арка — вигадка 2001 року, без історичної основи. «Глобус» вторгся в археологічну зону. Вигляд на історичну Софію — частково втрачений.
📌 7. Комерціалізація простору
– Торгівля захопила значну частину підземного простору. Відчуття площі як «серця столиці» розмивається — ніби стоїш не в центрі Києва, а над базаром, тільки з бронзою.
🔍 Загальний висновок:
Майдан Незалежності — це приклад простору, де архітектура не встигає за смислами. Він історично важливий, політично заряджений, емоційно глибокий — але візуально й композиційно розірваний. Це не площа європейського рівня — це сцена для революцій, зібрана з випадкових декорацій.
Хочеш — можу додати графічну схему з позначенням плюсів/мінусів на самій площі, або порівняння з іншими центральними площами Європи (Прага, Відень, Париж)?
📌 1. Архітектурна еклектика (змішаність стилів)
+ Певною мірою відображає складну історію площі: від царської Росії до УНР, СРСР, Незалежної України.
– Елементи не гармонізовані. Арка, колона, фонтан, монументальні радянські будівлі, скляний «Глобус» і ТЦ — усе ніби з різних серіалів. Немає єдиної стилістичної логіки.
📌 2. Відсутність композиційного центру
+ Колона з Берегинею намагається виконувати функцію головної домінанти.
– Простір фрагментований, погляд не має «якоря». Навіть Берегиня виглядає чужорідною — її масштаб надмірний, композиція важка.
📌 3. Просторове планування
+ Є великі площі для масових заходів.
– Майдан не працює як зручний громадський простір у повсякденні. Люди рідко затримуються тут просто «погуляти» чи «посидіти». Мало зелені, мало затишку, багато шуму та асфальту.
📌 4. Транспорт і доступність
+ Центр міста, метро, вузол громадського транспорту.
– Величезні підземні переходи ускладнюють навігацію. Поверхня площі — це здебільшого декоративна «обгортка», а не практичне середовище. Вразливим групам складно пересуватись.
📌 5. Символічне навантаження
+ Площа має надзвичайну емоційну вагу. Це місце трьох революцій, пам’яті, боротьби.
– Архітектурно ця вага не осмислена. Пам’ятники не формують єдиного наративу. Замість цього маємо музейну мозаїку без єдиної концепції.
📌 6. Взаємодія з історичним контекстом
– Багато рішень ігнорує історичну тканину міста. Наприклад, арка — вигадка 2001 року, без історичної основи. «Глобус» вторгся в археологічну зону. Вигляд на історичну Софію — частково втрачений.
📌 7. Комерціалізація простору
– Торгівля захопила значну частину підземного простору. Відчуття площі як «серця столиці» розмивається — ніби стоїш не в центрі Києва, а над базаром, тільки з бронзою.
🔍 Загальний висновок:
Майдан Незалежності — це приклад простору, де архітектура не встигає за смислами. Він історично важливий, політично заряджений, емоційно глибокий — але візуально й композиційно розірваний. Це не площа європейського рівня — це сцена для революцій, зібрана з випадкових декорацій.
Хочеш — можу додати графічну схему з позначенням плюсів/мінусів на самій площі, або порівняння з іншими центральними площами Європи (Прага, Відень, Париж)?
1
Ответ дляAnna-08e7
Ото зараз важливіших питаннь нема??!!
Мало восклицательных и вопросительных знаков и смайлов. Нарисуйте еще больше 
1
2
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу