Тема від виїхавшої

Розуміння не чекаю. Але з якого переляку я маю почуватися винною і "мовчати в тряпочку"?..
Були під окупацією, бачили все, маю двох хлопців-підлітків, давно розлучена, виховую сама. Це коротко для розуміння ситуації. Виїхали неповних два роки тому.
Що зараз? Всі ці два роки я мовчала в тряпочку, бо на мене хоча б не летять ракети, бо вдома залишились важливі люди, у яких обставини і без варіантів. Два роки я не дозволяю собі відкрити рота про те, що в мене (як і в більшості таких як я) свій пи..дець, щоб не дай Боже, не применшити пи..дець тих, що лишились. Але вони чомусь дозволяють собі оцінювати, робити висновки, типу "ой, ви там вовка смаленого не бачили". Це бляха що??? Я задралась применшувати свій депресняк, проблеми, щоб не образити тих, хто лишається, але навпаки це чомусь не працює.
Ще є купа всяких нюансів, але не суть.
По факту. Залишимо зараз тих, хто реально не може з вагомих причин. Всі решта просто зробили свій вибір. Чому ж блін ви когось в ньому звинувачуєте???
Приклади. Подруга, заміжня, дітей двоє, чоловік не служить. На перші півроку поїхала з дітьми, але вернулась, бо тут чоловік, він повністю забезпечує, вона не працює, а там треба було все самій, плюс немає бабусь. Зараз сидить в Києві, в меншої дитини почавсь енурез, в старшого безсоння і нервовий тик, але вона обирає свою зону комфорту.
Наступна - стоматолог. Теж чоловік, двоє підлітків, вона обрала роботу, майбутнього дітей не бачить, але повторює як мантру "а ким я там буду". Третя - топовий перукар, без чоловіка, двоє підлітків. Її тримає квартира і клієнтська база, бо починати з нуля без жодних гарантій ну таке собі. Хлопцю вже 17.
Я можу продовжувати довго. Але суть одна - вони всі зробили свій вибір. Як і я. Тільки хочеться задати одне питання. Як ці люди житимуть, коли трапляється черговий Чернігів, Кривий Ріг, Суми... з своїми роботами, з своїми квартирами... І чому, не знайшовши в собі сил, щоб зробити цей крок в невідомість, в повний нуль, вони можуть дорікати тим, хто це зробив?
П.с. Я не про перегини, не про тих, хто постить фотки з інстаграмних локацій, ніби з голодного краю, не про тих притрушених, які не пропустять випендритись закордонним брендом тощо. Я про адекватних людей, яких вирвали з коренем. Ще багато всякого є сказати. Мені особисто дуже болить за всіх, бо наше життя більше ніколи не буде таким, як раніше.