Ро30BbIu_CJIoHuK• 13 мая в 17:57
Як ви долаєте апатію?
Вже 8 років періодично я скочуюсь в апатію. Я давно вже роблю вигляд, що все нормально, я просто доволі стримана людина, а в сім´ї далі звісно ніхто не розбирається. В принципі, я і не розумію, як би мені змогли допомогти )
Мені трохи допомагала тренажерка і піші прогулянки. Спочатку себе примушуєш, а потім і якось легше.
Але останні місяці в тренажерці можу тренуватися дуже обмежено, бо почались проблеми з вінами.
2 тижні тому зламала палець на нозі, тож прогулянки обмежені.
Я можу весь вільний час провалятися у ліжку, але, по досвіду, це ще більше потім пригничує мій стан.
Напевно, треба хоч потрохи займатися спортом вдома, хоча я взагалі спорт не люблю. Але пригниченність - це ще гірше.
Мені трохи допомагала тренажерка і піші прогулянки. Спочатку себе примушуєш, а потім і якось легше.
Але останні місяці в тренажерці можу тренуватися дуже обмежено, бо почались проблеми з вінами.
2 тижні тому зламала палець на нозі, тож прогулянки обмежені.
Я можу весь вільний час провалятися у ліжку, але, по досвіду, це ще більше потім пригничує мій стан.
Напевно, треба хоч потрохи займатися спортом вдома, хоча я взагалі спорт не люблю. Але пригниченність - це ще гірше.
12
0
Якби в мене було достатньо коштів,я б ходила по майстер-класам, курсам для спілкування з людьми, бо я дурію в чотирьох стінах одна
О, які ми різні. Я доволі добре почуваюся одна, люди в такому стані мене напрягають. Я можу ходити в офіс, але ні, не хочу.
І я добре почуваюся. Але, коли живеш один, і для спілкування лише три колеги на роботі, то взвиєш на другий рік
Старший син живе окремо, молодшому 17 років і він вже майже не потребує проводити час зі мною.
Чоловік в мене теж доволі емоційно стриманний, сам в собі, спілкуємось нормально, але навіть темпи життя в нас різні.
Чоловік в мене теж доволі емоційно стриманний, сам в собі, спілкуємось нормально, але навіть темпи життя в нас різні.
Згодна. Але характер чоловіка не зміниш. На жаль, за 20 років його характер став ще набагато гіршим в цьому напрямку. Тобто, в нашій парі, я зі своєю прихованою апатією - просто зажигалка 
2
Працюю, автор, на свіжому повітрі. Зараз рятує тільки земля і рослини. Дуже перехворіла, думала вже триндєц прийшов. Жити хочеться. Апатія це не життя, шлях до смерті. Стояча вода, без руху перетворюється на болото. Для нормальної роботи судин потрібен рух. Для суставів аналогічно. Я мало не здалась і це страшно.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу