Почему здесь всех так раздражает,когда кто-то делится своими успехами заграницей

Програми ’ау пейр’ не існує і не існувало ) Хоч би читати навчилися як та програма називається. За тією програмою дівчина їхала вже маючи контракт, оскільки сім´я її обирала ДО переїзду. І така дівчина, готуючись до такої роботи, вчила мову і їхала ЗІ знанням мови. Вона була сама, без дітей. Вона їхала в сім´ю, а не у невідомість. Вона отримувала сталу роботу, житло і зарплатню. Це абсолютно незрівнянно з тими умовами, в яких виїжджали біженці у 2022. Ти сам шукав жито, сам харчувався, сам шукав як робити документи. Все сам. Без мови. Без допомоги. Нічого не знаючи про країну в яку потрапив. Це звичайно ´легко’ з точки зору середньостатистичної Порадниці, яка без чоловіка на відпочинок з дитиною боїться поїхати навіть в межах України, бо ’як же я сама’)))

Подтвердить дипломы и учить язык, когда страна оплачивает тебе все, это «тяжелый труд»? Ахахах

Так, це ’подарунок небес’, коли ти - доросла людина, не розумієш і слова, що тобі кажуть. Не можеш запитати елементарного, бо всі розмовляють лише місцевою мовою, яка не має нічого спільного з твоєю рідною. Коли ти в чужій країні, не маючи жодної знайомої людини поруч, сам шукаєш інформацію, сам скрізь ходиш, не розумієш що тобі робити і як жити. Коли для місцевих ти чужий. Це такий ’подарунок небес’, який 99,99% з тих, що сидять на форумі, не винесли б і дня. Увімкніть супутникове ТБ румунською, німецькою чи італійською і послухайте новини чи фільм. Все ж зрозуміло, правда? Ось саме такий ’подарунок небес’ чекав на тих,хто поїхав. А хто поїхав відразу після початку війни, ті виграли бінго: приїхали в чому були, без речей, з дітьми. І починати геть з нуля на голому місці. Вчора у вас була робота, стале життя, а сьогодні ти гола, боса та у вінку з одним рюкзаком і дитиною за руку. Це вам не на дотаціях в Україні сидіти. Де все звично, зрозуміло, де купа знайомих, друзів і схожий менталітет.

Ви дуже багато ’знаєте’ про програму au pair, ви не в курсі навіть як вона називається)
Туди не брали без мови. Тому ваша знайома їхала з іноземною, а не як біженці. Вашу знайому зустріли в аеропорту і привезли у її житло. Їй забезпечили харчування, проживання і оплату за контрактом. Це якщо ви не в курсі, що таке та програма на яку ви посилаєтеся.
Я виїхала на початку березня 2022. Нічого з перерахованого не було. Геть нічого! У Польщі на вокзалі модна було взяти бутерброда і речі першої необхідності, бо люди тікали без р сей взагалі. Але ти сам шукав де жити, на що жити, що їсти, як лікуватися.
Якщо для вас це рівнозначно умовам вашої знайомої, то у вас складнощі з оцінкою ситуації.

Не брешіть. Біженцям в 22 році дуже допомагали з усім. Чи ви думаєте тільки ви виїжджали на початку за кордон. Там буквально на руках усіх носили

Вас особисто де водили за руку? По темам Порадниці?
Ви можете придумувати собі що завгодно. Реальність була геть інакша. Я вам більше скажу, знаєте як люди вирішували куди їхати? Всі їхали на Польщу. У Жешуві, Варшаві, Кракові були автобуси на різні країни ЄС для українців. Туди треба було записатися. Запис був через тиждень, наприклад. І ось куди виходило записатися, туди людина і їхала. Чи то Бельгія, чи Нідерланди, чи Франція. Аби кудись виїхати. Люди у Кракові на вокзалі просто на підлозі спали разом з дітьми. Напевно, бо так ’водили’ за руку. До речі, щ тваринами у такі автобуси не брали, у спортзал з розкладачками теж. Тому або ти віддаєш свою тварину у притулок і намагаєшся кудись приткнутися, або вирішуєш свої проблеми сам. По прибуттю у країну ти стикався з тим, що посадові особи не знали що з тобою робити. Бо директива наче була, але як її втілювати у життя ніхто не знав. Тому особисто мені допомагали іноземці, яких я бачила вперше в житті. Але мені пощастило, бо діти говорили двома іноземними мовами, правда англійська нікому не треба. Я не уявляю як би я спілкувалася без дітей, бо я говорила лише англійською, а мої співрозмовники ні. Ось так українців і ’водили’ за руку. Більш менш зрозуміли що робити з українцями з червня 2022. Ось тоді дійсно підключилися соцпрацівники. А до того - все сам.

В Германии всех курировали и водили везде за ручку. Моя знакомая даже к дантисту ходила с отведённым для таких целей переводчиком. Также почти везде были русскоговорящие волонтёры. Или вы были в Абу-Даби?

Не обесцениваю ваш опыт, но вы так смехотворно написали про ’дотации в Украине’, с такой ненавистью к местным, что хочется спросить, чего ж вы не остались, раз всё так прекрасно туи и всем так легко на ’на дотациях’?

Самые бредовый и неправдоподобный пост. Вам все правильно написали. Вы о многом элементарного понятия не имеете.

Я була у Польщі - нічого з вами перерахованого, зате люди з дітьми на підлозі на вокзалі спали, бачила на власні очі. Нам допомагали звичайні поляки, яких ми самі шукали через інтернет. Потім Франція - нічого з вами перерахованого. Все повністю самі. Не лише до дантиста, а і в префектуру, службу зайнятості, медичну страховку. Сам шукаєш адресу в інтернеті, сам дізнаєшся як потрапить, все сам.
І так,я залишилася. У мене нема ненависті до вас. Мені все одно. Вас сильно хвилює моє життя? Ось так само мене ваше.

не судите всех по себе

Як в принципі по життю куди би ти не поїхав, хоч із села у велике місто без зв´язків- все сам.

І на розкладушках спали студентами, і на підлозі. І ділили одну миску макарон. А в поїзді удвох на одній поличці. А хтось і на третій.

Але ви ж любитель розіграти драму і шоб вас пожаліли

То чому впо в Україні страждають, якщо це так просто, коли ти все сам? Так у них принаймі мовного бар´єру нема, все звичне. Спробуйте придбати квиток для проїзду в автобусі в Парижі або в Брюсселі, тоді поговоримо...
П.С. місцевий бельгієць 5 хвилин чесно намагався боротися з місцевим автоматом з продажу квитків, щоб нам допомогти, але був безсилий. Бо якщо у тебе нема паса, то це не так просто придбати квиток на потрібний вид транспорту на потрібні зони та ще й на день, а не разово) так це людина, яка все життя прожила в цьому місті. А українському біженцю це ж ну фігня просто ))) Це ж вам не в Карпати з дитиною поїхати у санаторій без чоловіка - ото страшно :)

О боже, а хлопці перші місяці спали де прийдеться і у чому прийдеться не мившись і з їжі - те що встигли люди дати. Вам було не найгірше

То чому впо в Україні страждають, якщо це так просто, коли ти все сам? Так у них принаймі мовного бар´єру нема, все звичне. Спробуйте придбати квиток для проїзду в автобусі в Парижі або в Брюсселі, тоді поговоримо...
П.С. місцевий бельгієць 5 хвилин чесно намагався боротися з місцевим автоматом з продажу квитків, щоб нам допомогти, але був безсилий. Бо якщо у тебе нема паса, то це не так просто придбати квиток на потрібний вид транспорту на потрібні зони та ще й на день, а не разово) так це людина, яка все життя прожила в цьому місті. А українському біженцю це ж ну фігня просто ))) Це ж вам не в Карпати з дитиною поїхати у санаторій без чоловіка - ото страшно :)

Так, це ’подарунок небес’, коли ти - доросла людина, не розумієш і слова, що тобі кажуть. Не можеш запитати елементарного, бо всі розмовляють лише місцевою мовою, яка не має нічого спільного з твоєю рідною. Коли ти в чужій країні, не маючи жодної знайомої людини поруч, сам шукаєш інформацію, сам скрізь ходиш, не розумієш що тобі робити і як жити. Коли для місцевих ти чужий. Це такий ’подарунок небес’, який 99,99% з тих, що сидять на форумі, не винесли б і дня. Увімкніть супутникове ТБ румунською, німецькою чи італійською і послухайте новини чи фільм. Все ж зрозуміло, правда? Ось саме такий ’подарунок небес’ чекав на тих,хто поїхав. А хто поїхав відразу після початку війни, ті виграли бінго: приїхали в чому були, без речей, з дітьми. І починати геть з нуля на голому місці. Вчора у вас була робота, стале життя, а сьогодні ти гола, боса та у вінку з одним рюкзаком і дитиною за руку. Це вам не на дотаціях в Україні сидіти. Де все звично, зрозуміло, де купа знайомих, друзів і схожий менталітет.

Вас особисто де водили за руку? По темам Порадниці?
Ви можете придумувати собі що завгодно. Реальність була геть інакша. Я вам більше скажу, знаєте як люди вирішували куди їхати? Всі їхали на Польщу. У Жешуві, Варшаві, Кракові були автобуси на різні країни ЄС для українців. Туди треба було записатися. Запис був через тиждень, наприклад. І ось куди виходило записатися, туди людина і їхала. Чи то Бельгія, чи Нідерланди, чи Франція. Аби кудись виїхати. Люди у Кракові на вокзалі просто на підлозі спали разом з дітьми. Напевно, бо так ’водили’ за руку. До речі, щ тваринами у такі автобуси не брали, у спортзал з розкладачками теж. Тому або ти віддаєш свою тварину у притулок і намагаєшся кудись приткнутися, або вирішуєш свої проблеми сам. По прибуттю у країну ти стикався з тим, що посадові особи не знали що з тобою робити. Бо директива наче була, але як її втілювати у життя ніхто не знав. Тому особисто мені допомагали іноземці, яких я бачила вперше в житті. Але мені пощастило, бо діти говорили двома іноземними мовами, правда англійська нікому не треба. Я не уявляю як би я спілкувалася без дітей, бо я говорила лише англійською, а мої співрозмовники ні. Ось так українців і ’водили’ за руку. Більш менш зрозуміли що робити з українцями з червня 2022. Ось тоді дійсно підключилися соцпрацівники. А до того - все сам.

Нет, были как раз ’кто’, с квартирами в Киеве и с хорошими работами. И поехали в неизвестность...

Я все це робила. І квитки купувала, і дорогу питала, і жила в чужій країні. Маєш інтернет і перекоадач і вуаля. І пережила цей складний травмуючий досвід. О боже, прийшлось цілих 15 хв помучитись з тими квитками. Але це якшо є клепка в голові звичайно

Відкрийте для себе нарешті світ моб додатків де можна швидко купити білет онлайн ні в кого не питаючи допомоги. У Польщі це якдояде

Кожен перевізник має свій персональний додаток. Не розумієте мову - підключіть автоматичний переклад. Перестаньте мучитись

Тысячи украинцев в начале войны жили в отелях Болгарии, Испании с питанием и кружили их как могли, потом они уже узнавали информацию куда податься дальше на таких же условиях, многие поехали в Германию, Норвегию и тд, там, где были условия для проживания и хорошие пособия. Я сидела в оккупации уже с марта месяца, но те, кто сразу выехал жили в приличных условиях.

Люди - завистливые. Вот и все. Тут и успехи раздражают, и дорогие покупки, путешествия и тд. Просто завидуют, пожалейте их и не обращайте внимания

А кто-то кого-то под дулом пистолета гнал в заграницы? Сами выбрали страны с чужими языками. Да, это сложно, но это только ваш выбор. И языки можно учить. Или только украинцы не в состоянии выучить тот немецкий? Не хотите учить (а многие именно не хотят), тогда работайте где берут.

Моя знайома у 2000 х роках їхала у таку саму невідомість як і наші біженці, бо толком не знала сімю. Погоджувались на першу ліпшу щоб не втратити можливість. Не перебирала. Троє дітей різного віку і мова яку вона ледве розуміла хоч і вчила в інституті. Сімя зі своїми закидонами, де потрібно було випрошувати те ніщенське пособіє яке тоді платили і яка економила на куску хліба. Життя в надзвичайно стресовому оточенні де вона умудрилась довчити мову до сертифікату Гете і свалити від них поступивши в універ. Вона плакала перші пів року і рвалась додому. Я тратила гроші на звінки за кордон, заспокоювала її, була персональним психологом. Це коли ще не було такого звязку як зараз

Так шо не розказуйте

Люди - завистливые. Вот и все. Тут и успехи раздражают, и дорогие покупки, путешествия и тд. Просто завидуют, пожалейте их и не обращайте внимания

Не брешіть. Біженцям в 22 році дуже допомагали з усім. Чи ви думаєте тільки ви виїжджали на початку за кордон. Там буквально на руках усіх носили

Тысячи украинцев в начале войны жили в отелях Болгарии, Испании с питанием и кружили их как могли, потом они уже узнавали информацию куда податься дальше на таких же условиях, многие поехали в Германию, Норвегию и тд, там, где были условия для проживания и хорошие пособия. Я сидела в оккупации уже с марта месяца, но те, кто сразу выехал жили в приличных условиях.

Ещё очень многих европейцы приютили у себя дома