Сільська естетика урбаністичного краху

Щось останнім часом урбаністичний простір почав нагадувати не місто, а декорації до реаліті-шоу «Село і люди». І ні — справа не у прописці. Це про ментальність. Про той особливий тип агресивного несмаку, який приходить у місто не спостерігати, вивчати чи інтегруватися, а нав’язати власні уявлення про "красиво" і "правильно".
Ви, мабуть, помічали — нова хвиля "міських жителів" бачить у блискучому шкірзамі елегантність, у позолочених нігтях — ознаку добробуту, а в демонстративному хамстві — прояв сили. Все це під музику, яка за рівнем поезії поступається навіть інструкції до мийки високого тиску.
Замість міського середовища — арена демонстративного життя. Ритуали: викладати флет-лей з лате, селфі в ліфті, "лук" біля оренди з IKEA й обов’язково — голосно говорити на все метро про «пані Наталю, яка лізе не в свої справи».
Це не просто село в місті — це його культурна анексія. Питання не в тому, звідки ти, а що ти привіз із собою. І коли ти везеш не спадкоємність, не вдячність, не бажання зрозуміти, а лише голос, блиск і пафос — то це не інтеграція. Це — культурна ерозія.