Стан - дно: як собі допомогти?

З 2014-ого року життя пішло по пи₴@і і кінця і краю цьому не видно. Раніше якось трималась, а цього року накрило остаточно. На душі порожньо, особливо після пробудження, хоч вий, хоч плач, але ні сліз, ні сил. Їжа стала ніби без смаку, нічого не хочеться, ні купляти щось, ні доглядати за собою, ні якось виглядати, нічого. Розчесалася, помилася, одяг чистий - і то уже добре. Пофіг на те, як виглядаю. Спілкуватися з кимось теж немає сил, хоча іноді хочеться поговорити, але розмова виснажує. Коли є сили, всі бісять. Терпіть не можу людей, як вони сходять з розуму у себе вдома в людяшнику: співають, виють, бігають, кричать, гучно розмовляють, щось смердюче готують, курять під вікном, вистукують якісь ритми по батареї, коли діти оруть і стоять на голові, коли катаються на своїх велосипедах поверхом вище по ламінату. Хочеться кудись подітись, в ліс, в поле, хоч кудись, подалі від всіх. Не можу спати. Засинаю, а через годину підривають в паніці, пофіг, є обстріли, чи ні. Обстріли теж уже просто задрали. Навіть на вибухи уже не реагую. Ціни жахають більше вибухів, в магазин просто намагаюсь не ходити якомога довше. Здається, стає все гірше і гірше. Оренда тепер зʼїдає більшу частину зарплати. Надії на своє житло взагалі нема (сподіваюсь, так буде не завжди). Все злилось, день, ніч, все наче не має сенсу. Були в мене хоббі, але зараз вже нічого не цікаво, рятує тільки робота. Коли не знаєш що робити, працюй). Тож працюю без вихідних, бо на вихідних лишаюсь сам на сам з цією безвихіддю і настає взагалі …опа. Колись були мрії, була мета, багато чого було, а зараз, блін, як той самурай, маю тільки шлях. Страшно від відчуття марності всього. По ходу криза середнього віку чи щось таке. В кого ще таке, як справляєтесь? Бо я вже як зомбі, і бувають ранки, коли просто лежу без сил і туплю в одну точку, і ніякого бажання щось робити…Виговорилася. Знаю, зараз набіжать синьоморді і білопальтові, так куди ж без них.