Інфантильний чоловік: як співіснувати, реальні лайфхаки

З попередньої теми все говорить про те, що мені важко в шлюбі через інфантилізм чоловіка.
Він добрий, не підлий, в чомусь з творчою жилкою. Але інфантил і я це розумію.
Турбота про дитину на моїх плечах повністю.
Турбота по дому, щось вирішити, майстри, сервіси , замовити - все я.
Як тільки він хоч трохи прихворіє - потребує щоби навколо стрибала. Любить себе коханого дуже сильно.
Ввечері йде грати в теніс з товаришем і знаючи що я сама вдома з дитиною, майже кожен день іде погуляти парком, поговорити по телефону, щоб прийти коли дитина вже спить і не паритись.
Обовʼязків вдома ніяких.
Вчора кажу: дитина париться в Києві ціле літо, ці обстріли, подумати б куди вивезти його.
Відповідь: ну так подумай.
Стали гатити по Києву сильно, кажу не розумію що робити, в квартирі страшно?
Відповідь: ну піди в піркінг облаштуйся.
Ні ідей, ні підтримки, ні ініціативи віднього. Ніфіга.
Словом, тут би логічний висновок: розводься, нафіга тобі це треба. Але є моя не остаточна готовність зараз облаштувати комфортне життя в нормальній квартирі, поки ще заробляю на окреме житло в майбутньому. Іноді є моменти ніжності малого з ним (дууууже рідкі, але вони і роз полюють серце).
Поки вирішила спробувати пожити з мінімальними втратами для своєї психіки, і не надриватися.
Які лайфхаки життя з інфантилом?
Яке б не смішне формулювання було.