Ностальгія. Тема для тих хто не в Україні

Пишу зразу в заголовку, щоб ті кого бісять виїхавши, могли проминути
Тема просто для поговорити і дізнатися як у інших. Десь три-чотири місяці тому мене почала накривати раптова і дуже сильна ностальгія. За містом. Не за домом в сенсі квартирою, не за своїм довоєнним життям (це накриває також, але то окремо), а саме за Києвом. От буквально готуєш щось на кухні і наче під дих тобі дали, спливає образ заходу сонця над мостом патонц, або десь на пейзажній алеї, або як ввечері влітку йдеш повз фонтани на русанівці, чи гуляєш подолом, чи просто йдеш ввечері з роботи по яр.валу.
Я виїхала на початку війни, мене все влаштовує там, куди я виїхала (ну настільки, на скільки може влаштовувати), я вже прийняла той факт що я скоріше за все не повернуся. Я не просто головою розумію, що міста того за яким я сумую вже нема, що воно зовсім інше, люди, вайб, я була в Києві в минулому році і все це бачила. І про 31 загиблого я знаю. Але так хочеться поїхати в ці моменти, просто побачити ще раз, пройтися, торкнутися. Як дозволятиме ситуація, обов´язково поїду в наступному році
От що це таке? У мене є версія, що я в тій точки, коли психіка намагається осмислити і відрефлексувати цю травму
Цікаво як у інших