Поділіться історіями, коли ви допомогали....

Зачем вам?

Помогала. Надоело. Раз отказала, теперь я в блоке. Пофиг. Хорошо, что отвалились.

100 разів. Але я принципово допомагаю не очікуючи подяки, тому завжди на таке реагую спокійно.
Наприклад, людина у мене кілька років в тамбурі зберігала велик, він там щаймав місце. Через 5 років його вкрали разом з моїми речима, я вийшла винною :))) але згадую як анекдот.

В мене нема завищених очікувань.
Допомагаю тоді, коли відчуваю потребу (і ззпит).
Коли потім залишаюсь винною - то приймаю це як факт.
- ОК, винна то ц винна ))))).
І роблю свої висновки.

На спорт. кружке : соревнования в др. городе, попросила мама одного из участников взять ёё сына с нами так как у них не получается, взяли. На сл. раз та же просьба, взяли. На третий раз отказала- обиделась 😅

*з різних причин
«по» з російської не калькується

Помогла купить свекрови дачу, доложила свои деньги ( знаю, что дура), потом ещё я стала виноватой, что не ездила и не помогала. В итоге все равно я плохая невестка.

Было дело.
Помогала третьей жене бывшего свекра покойного.
Она одинокая была. Сломала шейку бедра, слегла. Я к ней моталась, сиделку наняла, дежурили с ней через день.
Подняли через полгода.
Она вторую ногу сломала.
Потом заявила, что написала на меня завещание на квартиру. И я обязана за ней выносить горшки до конца жизни, и вообще забрать к себе и ухаживать.
Была послана. Вместе с квартирой.
Не знаю, жива ли.
Ни о чем не сожалею.

Цікаво чому мають допомагати невістки, а не сини?

Залишила родичам ключі від квартири і гаража, щоб вони забрали продукти, бит.хімію і медикаменти. Вони пустили туди жити свого знайомого, він нас обікрав.
Родичі образилися на мою претензію ’ навіщо вони його пустили без спросу’.

О це взагалі окрема тема. Чесно не розумію, що в головах тих людей, які роблять подібне і впевнені, що праві.
І нас теж схожа ситуація +-. Людина вирішилая що може зайти в дарів і вигребти все що забажає самостійно вирішивши, що воно нам не потрібно, а тепер рило верне, бо йому про це сказали.

Є сіпввласникам квартири (приватизація на батьків, брата та мене), але домовленість була усна - брату дім батьків, мені та квартира.

Перебралася з міста, де народилася у інше, справи пішли вгору. Брат та батьки кілька разів ініціювали - от давай ’твою’ квартиру продамо, буде тобі перший взнос на іпотеку в іншому місті.
Я казала - та то незначана сума, ті 15т доларів, мені воно ролі не зіграє все одно.

Якось брат зателефонував і прям наполягав продати, я вчергове відмовилася, проходить пара днів, батьки пишуть - приїдь до нас підпиши відмову від своєї частки в квартирі, ми авто вирішили придбати раз тобі квартира не треба! Коли відмовилася - звинуватили, що через мене завдаток втратили.

Була також історія, коли племінниця у 18 років поїхала навчатися у Харків. Жила в гуртожитку, страшенно скаржилася - таргани, сусідки погані, комендант ще гірший, все таке. Батьки розвели руками,тоді ми зняли квартиру зі словами - на перший час, максимум півроку.
Племінниця перебралася, покинула навчання і довелося ще й фінансово підтримувати, бо роботи всі не такі, погані і взагалі брати не хочуть. Від її мами почули замість вдячності: поселили дитину в село! Це передмістя було і прямий бус 10 хвилин до станції метро.

Оплачуючи шостий місяць, нагадали що більше оплачувати не зможемо. У відповідь племінниця з´їхала і забрала із собою завдаток)

У меня такого не было. Я вообще помогаю редко и разово. Благодарности в ответ не жду .

Мій чоловік половину грошей доклав. Але я не казала, що там є моя частка. Тіки через 6-7 років сказала, коли мене допікли усіма цими претензіями. Мені зараз так гидко від цього всього, від усіх цих нападок.

Я вас розумію